Коротко про підсумки року Молодіжної столиці Європи

Довго думав, як почати. Бо є історії, які пишуться лише раз. І цей рік – саме така історія.

Я знав, що маю розповісти її в останній день року. Без гучних формулювань і пафосу. Просто, як було насправді.

У 2018-му, одного лютневого вечора в Києві, ми разом із десятком інших команд чекали рішення журі. Так обирали першу Молодіжну столицю України. Відверто кажучи, ми не вважали себе фаворитами. І коли міжнародне журі назвало Львів переможцем – це звучало як аванс. Саме так нам тоді й сказали. Аванс, який Львів зобов’язався виправдати.

За кілька років місто створило першу муніципальну мережу молодіжних просторів «Твори», запустило флагманські події – «Молодвіж», «Дизаріум», ОЛ – і вибудувало те, чого раніше не існувало. І тоді з’явилося логічне питання: що далі?

Відповідь була майже зухвалою – спробувати стати Європейською столицею молоді. Це звучало надто амбітно. Чотири подачі заявки. Два фінали. І дуже багато сумнівів.

Пам’ятаю пізній листопадовий вечір у Брюсселі. Ми виходимо з оголошення результатів у фіналі й уже знаємо: цього разу не ми. Перемагає бельгійський Гент. Настрій важкий. Хтось тихо каже: «Більше не подаємося».

Але через рік у Тірані, столиці Албанії, звучить інше рішення. Європейська столиця молоді 2025 року – Львів.

Між цими двома вечорами – початок повномасштабної війни. Заявка, яку ми все ж подали після Гента, губиться серед екстрених рішень, евакуацій, фронту. І лише в середині травня приходить короткий лист: Львів у шорт-листі.

Тоді ми ухвалюємо ключове рішення. Ця заявка не лише про Львів. Вона – про всю українську молодь. Ми змінюємо акценти. Бо роль молоді в країні, що воює, стала іншою. Молодь тримає оборону, лікує, волонтерить, працює, вчиться й не здається. Саме про це стає наша заявка.

І саме тоді Росія забирає життя нашої колеги Ярини Базилевич – людини, яка вірила в цю ідею до останнього.

Наше гасло Easy City більше не могло звучати так само. Воно трансформувалося у Not easy, but move.

Перемога у Тірані була справедливою. Але важливішим було інше – нас почули.

Далі почалося те, чого не мав жоден попередник. Ніхто у світі не знав, як проводити рік Європейської столиці молоді в країні, що воює. Частину рішень ми приймали вперше. Частину – всупереч логіці безпеки й протоколів. Багато що залишиться поза кадром.

Та відбулося головне. Відкриття – у Львові. З участю Єврокомісара, керівниці комітету Європарламенту, міністрів. І з молоддю з усієї України. Три дні, які залишаться зі мною надовго. Від відкриття в Опері – до тиші під час виконання пісень, які любили молоді воїни й ті, чиє життя забрала війна. І третій день – понад 10 тисяч молодих людей на найбільшому молодіжному заході року.

Військові, волонтери, медики, розмови про сенси й відповідальність. Ми зробили саме такі акценти свідомо. Бо дослідження і реальність говорять одне: молодь хоче жити й творити в Україні. І багато хто вже довів це, взявши до рук зброю або відповідальність.

Далі були обміни, візити, події, які збирали десятки тисяч людей. Черга до Нобелівського лауреата Кіпа Торна. Розмова студентів Львівської академії мистецтв із редактором The New Yorker у кулуарах «Дизаріуму». Так виглядає жива Європа в українському місті.

Паралельно Львів приймав важливі для держави зустрічі – про трибунал для Росії, про євроінтеграцію України, про майбутнє, яке ми відстоюємо не словами.

Коли рік добігав кінця, здавалося, що передача титулу відбудеться не у Львові. Це був удар. Але і цього разу ми пройшли шлях до кінця. Титул передали у Львові, попри тривоги, загрози й перервану трансляцію.

Колись одна європейська міністерка запитала мене: «А скільки грошей вам дала столиця?» Тоді я не зрозумів питання. Бо це ніколи не було про гроші. Це було про можливості.

Тепер я можу сказати точно: цей шанс ми використали на повну. Понад 100 тисяч молодих людей стали частиною цього року. І за кожною цифрою – конкретні історії, рішення і вибір залишатися.

Попереду – нові виклики. Найбільший із них один – Перемога.

Потрібно продовжувати інвестувати в молодь, науку, культуру, відповідальність. У нас є Перша стратегія молоді до 2035 року. І тепер – досвід, щоб її реалізувати.

Цей рік я хочу присвятити подяці. Героям і Героїням – за можливість жити і працювати.

Команді Офісу Європейської молодіжної столиці, «Твори», усім, хто пітчив, волонтерив, підтримував, вірив.

Це був особливий рік для Львова. І він став можливим завдяки людям. Слава Україні!