Лисичка-сестричка та вовчики-братики

Українська народна казка для дітей і для людей

Жив ото собі дід та баба. Дід Павло, Павло Іванович, а бабу на ймення люде й не пам'ятають. І був він гороський  чи обласний голова. А мо' й вище. Таки вище...

Ото якось дід каже бабі:

- Ти, бабо, печи пироги, а я запряжу сани, поїду по рибу. Собі наловлю та начальству підкину. Бо ж рости ж мені тра... А без того, щоб на гору подать, не мона...

Поїхав. Наглушив риби повен віз. Їде додому, аж глип: лисичка згорнулася кубельцем та лежить собі на дорозі. Звали лисичку, звісно, Юля.Дід зліз із воза, підійшов, а Юлька не ворухнеться, лежить, наче нежива. Ну прямо - «Берите меня, я вся ваша».

«От добра знахідка! Буде моїй старій комір на шубу», - подумав дід Павлуша. Взяв Юльку на воза, а сам пішов попереду. Бо ж звісно - голова!

Юлька ж вибрала хвилинку та й почала викидати з воза рибку за рибкою. Всю рибу повикидала, а тоді й сама зіскочила з воза і нишком втекла.

Приїхав Павло Іванович додому й кличе бабу:

- Диви, стара, який гарний комір привіз тобі на шубу! Підійшла баба до воза, глядь: А там ні коміра, ані риби!           

А тут судові виконавці з понятими. Мовляв за розкрадання... Коротше - пішло-поїхало. Кинувся в біга - так зловили. Аж неприємно згадувать.  

А Юлька тим часом зібрала на дорозі всю рибу, сіла, вся від  Louis Vuitton, та й їсть.

Аж підходить до неї вовчик-братик. На ймення Вітя. Вітя Андрійович...Пристойний такий. До сміху:

- Добридень, кумонько, хліб та сіль! - інтелігенствує.

- Я їм свій, а ти подалі стій.

- Чи не даш рибки? - Сам лови.

- Та я ж не вмію.

- То давай навчу.  Тільки ж рибку - навпіл. «В каоліції, в одній команді, так сказать». Ти, Вітя, піди на річку, опусти хвіст в ополонку,  сиди та й приказуй: «Ловися, рибко, і велика, і мала; ловися, рибко, і велика, і мала!». От риба сама на хвіст і поначіпляється. Як довше посидиш, так більше й наловиш.

Пішов вовк до річки, опустив хвіст в ополонку, сидить і приказує:

- Ловись, рибко, все велика та велика! Ловись, рибко, все велика та велика!

А Юльця ходить довкола Вітька і приказує:

- Сяйте, сяйте, зірки на небі! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!

Сидів Андрійович цілу ніч біля ополонки. А може й не ніч, а й більше. От хвіст і примерз до льоду. Схотів підвестися - не може. Голосів в коаліції бракує. Люде підкрадають де можуть. Час злетів. Тай воріженьки не дрімають. «Ого, скільки риби наловилося, - думає, - аж витягти важко!»

Тим часом почало розвиднятися. Ідуть люде з відрами по воду. Побачили Вітьку - а далі ясно... Бо ж злі - саме перший раз москалі газ перекрили - холодно...

Вітьок туди-сюди, не може хвоста витягти! Задовго сидів на морозному льоду. Рвався, рвався, півхвоста відірвав ... А тут рейтинги, каденція, коаліція... 

А лисичка тим часом забралася в порожню хату, бо ж хазяїв катма, наїлася тіста з макітри, голову собі тістом вимазала, вибігла на дорогу, впала та й лежить, стогне.

Аж тут назустріч другий Вітьок - братан Андрійовича. Хоча не любляться - страх. Вітьок Фйодорович. Сіроманець простий і без вимахонів. Горщиків не збирає. Голою дупою на льоду не висиджує. Промишляє по-чесному. Трудяга. Тут барана підріже, там телицю задре. Териконами  гонить, а на шапку й не стача. Благо, що хоч барани не переводяться:

- Хоч я Андреїча й не люблю, та й мені за вовчий рід обидно, що ти так навчила мого братана рибу ловити? Через тебе йому всі боки обламали, хвіст обірвали... Ти ж і мене так здурити готова.

А Юля:

- Ой, Вітя! Через мене? Самому думати тра... В нього хвіст обірвали, зате голова ціла, а мені голову розбили, бачиш - аж мозок тече, насилу плентаюсь. Ціле літо він мене за той хвіст гноїв. А як з прем'єрів виганяв! Позорив солідну жінку.

-    А й справді, не одну тебе гноїв - от і мене пробував притягнути за якихось там нещасних баранів. На розтерзання тому ж стаду баранів виставив. Я ледве кігті не зірвав - так виривався. З президентством опозорив. З прем'єрів в чотири вирви випер. А я шо - я вовк. Мені положено. - каже їй Фйодорович. Бідна ти, Юлько, нещасна, сідай на мене, я тебе підвезу! Шахтер девчонку не обидит!

- Але давай якось конфеденційно, щоб Андрійович не пліткував, що ми з тобою плутаємося, бо ж я жещина солідна. Тай що люди скажуть - знову ж - у мене дуже вже нацстурбований електорат - баранів за людей вважає.

Всілася Юльця  на Фйодоровича. Він її й повіз. Тайно, так сказати, підтримав. А та помуркує. Тихесенько:

- Битий небитого везе, битий небитого везе!

- Що ти, кумонько, співаєш? - питає вовк.

- А я, Фйодорович, отаке співаю: «Битий битого везе!» - бо ж нас обох Андрійович зобижа. В нього каденція й так гаплик. От поділимо всю рибку на двох. По-чесному. Ти ж мене знаєш. Я не підведу.

А сама знову нишком заводить:

- Битий небитого везе, битий небитого везе! Аж жаль вовчиків. Тай діда... Той вже навіть сів. Хоч може йому й повезло - за кордоном все ж і у теплі...