Львів, якого вже нема, частина 12

На цій світлині 1860-1870-х років на колоні перед фасадом церкви Святого Андрія ми ще бачимо святого Яна з Дуклі, якого радянська влада, що не визнавала святих, демонтувала з цієї колони 1946 року. 1950 року на його місці встановили барочну вазу, а самого святого вдалося врятувати, умістивши на даху криниці на подвір’ї бернардинського монастиря. Коли 2011 року відбувалася реставрація цієї колони, були несміливі голоси з пропозицією, аби повернути святого на місце, замість радянської вази, утім громадськість міста вирішила, що Ян з Дуклі не зовсім політично та ідеологічно благонадійний, адже за легендою він, сидячи на хмарі, відлякував нашого гетьмана Богдана Хмельницького, який так і не зміг завоювати Львова 1648 року. Тож радянська ваза залишилася стояти на своєму місці.

Крайня кам’яниця на світлині ліворуч (нині це площа Галицька № 7), так звана Бойківська кам’яниця, отримала свою назву від бойків зі Синевидська (нині Верхнє і Нижнє Синьовидне), які мали тут своєрідну торгівельну базу: у підвалах тримали ярину і ягоди, які продавали на Галицькому ринку або розвозили по цілому Львову. Також тут знаходили притулок молоді бойки, які приїжджали до Львова на навчання.

Ця кам’яниця тісно пов’язана з життям і творчістю Івана Франка. Двадцятилітній Франко оселився тут 1876 року у помешканні Михайла Павлика разом з Ярославом Рошкевичем, братом Ольги Рошкевич, яка була першим юнацьким коханням письменника. Франко не називає кам’яницю Бойківською, бо ця назва виникла з пізніших спогадів і біографічних досліджень, утім він описує її в автобіографічному оповіданні «Хома з серцем і Хома без серця». З перебуванням у Бойківській кам’яниці пов’язують і ранню драму Франка «Три князі на один престол», яка була створена нібито власне тут.

На світлині можна розібрати тогочасні вивіски на цій кам’яниці: «Аптечні матеріали М. Кнапсса» і «Колоніальні товари», а на сусідній – «Галантерея Яна Атласа». На місці Бойківської кам’яниці 1902 року за проєктом архітектора чеського походження Карела Боубліка звели розкішну будівлю у стилі історизму з елементами маньєризму і бароко. Це приклад найпізнішого історизму у Львові. Власне за адресою площа Галицька № 7 у міжвоєнний період містилася кав’ярня «Центральна», де збиралися поети «Молодої музи», і магазин спортивних товарів та мотоциклів Скотта і Павловського, від часів СРСР і в перші роки Незалежності тут був телеграф і телефонний переговорний пункт, нині у цьому приміщенні магазин брендового одягу «Content Space».

Крайня кам’яниця на світлині праворуч (площа Соборна № 17) з вивіскою «Аптека» - попередниця сучасної кам’яниці, зведеної 1875 року за проєктом львівського архітектора Міхала Фехта. За часів Польщі тут містився ювелірний магазин Банка, книгарня Лаского, магазин кухонного посуду Кацера і пошиття білизни «Centrum», у 1950-х роках тут був ремонт годинників, у часи СРСР і в перші роки Незалежності тут працював великий магазин «Промтовари». Нині приміщення колишнього магазину розділено на три частини: ресторан «BER NAR DYN», магазин жіночого взуття «Злата» і аптека «Подорожник», тож бачимо аптечна спеціалізація цієї кам’яниці повернулася сюди через півтора століття.

Єдиний будинок на цій світлині 1870-х років, який дійшов до нашого часу практично без змін – у центрі (це нині площа Галицька № 15). Він був зведений 1872 року для Галицького акціонерного іпотечного банку за проєктом архітектора Філіпа Покутинського у неоренесансному стилі. На той час це була перша ластівка цього стилю у Львові, і він вважався найгарнішою й найпрестижнішою будівлею міста. Зрештою порівняння з іншими будинками на цій світлині – явно на його користь.

На місці крайнього будинку ліворуч сьогодні стоїть будівля «Укрсоцбанку», зведена 2005 року. Другий будинок ліворуч нині має адресу площа Галицька № 2 з надбудованим четвертим поверхом. Крайній будинок праворуч – це площа Міцкевича № 4.

Але найцікавіший на цій світлині – другий праворуч темний будинок, це готель «Жорж» до 1901 року, тобто до того часу, коли на його місці спорудили шикарний неоренесансний готель, відомий сучаcним львів’янам. Перша будівля цього готелю була зведена 1793 року, згодом вона декілька разів реконструйовувалася, і зрештою 1899 року її вирішили розібрати. Як бачимо, стара будівля готелю виглядає набагато ширшою по фасаду, аніж сучасна. Там на фасаді можна нарахувати чотирнадцять вікон, нині лише сім. Утім стара будівля «Жоржа» виглядає набагато менш презентабельною, аніж сучасна, але вона має свою славетну історію.

1847 року у цьому готелі під час свого візиту до Львова зупинявся всесвітньовідомий угорський композитор Ференц Ліст, також і один із найславетніших письменників XIX століття француз Оноре де Бальзак затримався тут на нічліг у часі подорожі до Верхівні неподалік Бердичева, де жила його кохана Евеліна Ганська. Власне з цим готелем «Жорж» пов’язані й деякі епізоди життя і творчості Івана Франка. 1876 року тут у залі німецького товариства поставили дебютну п’єсу молодого Франка «Три князі на один престол», 1893 року тут відбулася постановка п’єси «Украдене щастя», а 1898 року в готелі урочисто відзначили 25-річчя літературної діяльності Івана Франка.

У центрі цієї світлини – статуя діви Марії, вона стоїть майже на тому місці, де нині є пам’ятник Адамові Міцкевичу, встановлений 1904 року. Статую Діви Марії 1862 року замовила в Мюнхені графиня Северина Бадені, роботу виконав скульптор Непомук Гауттманн, і як бачимо, статуя простояла тут лише 42 роки, потім її перенесли на місце, де нині стоїть її копія, а оригінал зберігається в церкві Святого Андрія. Звідси й львівська приказка тих часів: «Посунься Матір Божа, бо Міцкевич іде».

На світлині 1860-1870-х років ми бачимо частину вулиці Богдана Хмельницького на перетині з вулицею Гайдамацькою. Крайній двоповерховий будинок ліворуч (вулиця Богдана Хмельницького № 75 / вулиця Гайдамацька № 1) дійшов до наших часів майже без змін. Це будівля першої половини XIX століття, зведена у традиційному передміському міщанському стилі з доданими вочевидь пізніше неоренесансними елементами історизму. Такі будинки львівський архітектор Кость Присяжний називав «безстильовими».

На місці крайнього одноповерхового будинку праворуч (Богдана Хмельницького № 48) – нині стоїть триповерховий будинок 1880-1890-років у стилі чиншового історизму. Одноповерховий будинок на світлині перед вежею П’ятницької церкви на розі з вулицею Гайдамацькою (Гайдамацька № 2) знесли у 1870-х роках і на його місці за проєктом архітектора Юліуша Гохберґера звели будинок церковної плебанії в аркадовому стилі зі стінами, викладеними смугами брунатної та охристої нетинькованої цегли. Вочевидь попередник цього будинку теж виконував роль плебанії. Сучасний будинок плебанії перебуває у вкрай занедбаному стані.

Саму П’ятницьку церкву, зокрема її вежу, на світлині майже не впізнати. Ця вежа з шатровим завершенням була ґрунтовно перебудована 1908 року за проєктом архітектора Міхала Лужецького, в такому вигляді ми бачимо її сьогодні, і треба визнати, що ця перебудова значно покращила вигляд одного з найстаріших храмів Львова