Made in Сихів
Спорт

Made in Сихів

Життя найбільшого району Львова очима футболіста «Карпат»

25 листопада 201652021

Попри те, що за останнє десятиріччя Сихів обріс новими торговими центрами, численними розважальними закладами, тут з’явився найбільш у Львові спортзал і діє сучасний кінотеатр, мікрорайон ще зберігає минулу «славу» кримінального місця.

Хоча більшість сихівчан із цим не погодяться. Сихів – сімейний район, скажуть вони.

Не погоджується з кримінальним іміджем рідного району і 19-річний захисник «Карпат» Василь Кравець. Він виріс у дворі неподалік кінотеатру ім. О. Довженка. Тут почав грати у футбол. Тут завів друзів, з якими досі спілкується найближче. Тут пішов в школу. Тут навчився правил життя і законів вулиці.

Зі стартом цього сезону Василь Кравець став основним гравцем львівським «Карпат». До спілкування з журналістами ще не звик, але на зустріч із ZAXID.NET в рідному районі погодився.

«Ну тут такий район, ну як, з півслова може початись конфлікт, - починає розповідати про власний двір футболіст. - І в мене таке було. Як вирішував? Ну якось вирішував (усміхається). Я займався боксом, в деяких випадках допомагало, але більше вирішував словами. Говорили з пацанами і все стихало».

«Сихів – бандитський район?, - піднімає брови Василь і усміхається. - Та перестаньте. Тут діти живуть, спортом займаються, мами з колясками їздять. Он там боксерський зал, а тут – у футбол грають. Які бандити? Нє, ну розочки з бутилки можуть бути, якісь розборки. Але то вночі, коли ніхто не бачить. Ну як всюди, в принципі. Коли був малий, то на Сихові відбувались різні замути, старші приїжджали, щось рішали між собою. Якось ми і постріли чули. Але де їх тоді не чули? А зараз тут вже давно все спокійно».

Ми заходимо у типовий сихівський двір, оточений зі всіх боків обшарпаними панельними будинками. Поруч з якимись футуристичними статуями радянського періоду вже спорудили новий дитячий майданчик. Дороги і тротуари – з вибоїнами, а майже всю територію двору займають припарковані авто. Василь вказує на свій будинок.

«Я живу на Сихові все життя. Ось там мої вікна. Бачите? Де одяг висить. Там живуть мої батьки. А я живу недалеко, теж на Сихові – знімаємо з дівчиною квартиру. Чи хотів би я звідси переїхати? А для чого? Колись тут було село, а тепер подивіться – класний район. Думаю, в майбутньому перенесемо сюди Ратушу, Оперний, «МакДональдз» збудуємо. Ну це я шуткую, звісно».

«В центрі буваю дуже рідко. Все, що треба, є на Сихові. Ось тут ми футбол з хлопцями дивимось, кінотеатр є і погуляти на Сихові можна. А можемо до друга додому прийти компанією. Футбол дивимось, бойовики, люблю фільми серії Marvel. Після ігор можу дозволити собі баночку пива, на день народження – бокал сухого вина. Не розумію, який смисл сидіти і пити ящиками пиво».

Василь позує для фотографії на фоні розмальованої стіни. Поруч проходять десятирічні хлопчаки і усміхаються. Вони впізнали його. «Це футболіст «Карпат» Вася Кравець», - говорять вони. Василь дещо соромиться. Каже, що не звик позувати. Діти проводжають футболіста зачарованим поглядом, а він веде нас далі. Веде до поля, де в дитинстві провів найбільше часу.

Тут на майданчику зі штучним покриттям біля 73-ої школи Василь з друзями у дитинстві проводив цілі дні. Коли тільки відкрили поле, біля нього вишиковувались черги із місцевих хлопчаків.

«В нас було десь 10-15 команд, - згадує Василь. - Ми ставали в чергу і чекали, щоб пограти. Могли чекати до години часу, щоб зіграти раз. Якщо виграли – то грали далі, а якщо програли – то на вихід. Деколи ми вигравали, деколи програвали. А деколи цілий день сиділи, щоб зіграти пару ігор. А зараз діти тут вже в чергу на футбол не стають».

На майданчику копають м’яча двоє хлопців. Один з них першим впізнає Василя і робить знаки своєму другу, мовляв, глянь, хто тут. Хлопці із задоволенням погоджуються пограти із футболістом, а потім несміливо просять автографи і щасливі повертаються до гри.

«У перший клас пішов у 72-ій школі. Це не дуже крута школа, там нема якихось відомих випускників. Закінчував школу вже на Майорівці, 42-гу. Там мені подобалось більше. Не любив математики. Історія – це теж не моє. Але любив фізкультуру. Займався боксом, але це вже так, ніби, як другий спорт. Я з дитинства жив футболом. Мріяв стати футболістом».

«Мій перший тренер – Леськів Василь Іванович. Він завжди був дуже справедливим. От знаєте, є багато тренерів, до яких приходять багаті батьки і пропихають своїх дітей в склад. В Івановича таке не проходило. Він казав: я ставлю футболіста тоді, коли він добре тренується і викладається на полі. Я завжди його дуже поважав за це».

«Мій кумир?, - перепитує Василь дорогою до своєї школи. - Навіть не знаю. З дитинства дуже подобався Олег Лужний. Як був малим, мені тренер казав, що це дуже хороший лівий захисник, а я якраз починав грати на цій позиції. Якщо Василь Іванович когось хвалив – значить цей футболіст заслуговував поваги. Був дуже радий з ним познайомитись, коли він прийшов в «Карпати». Правда він нас не тренував, а тільки наблюдав, як нас тренують. Олег Лужний – простий і добрий. Але який він, як тренер – не знаю. Може жорсткий, а може і нє. Пам’ятаю, сказав, що мені треба похудати. Я можу легко набрати вагу і легко скинути. Після відпустки можу мати 86 кг, а за тиждень скинути до 80 кг. Варениками не запихаюсь. Я взагалі їм мало, але коли не тренуюсь, то все відкладається».

Василь ховає руки у кишенях парки. На ньому чорні «найки» і сірі штани. Від звичайних хлопців зі Сихова його вирізняє хіба що шлейф дорогих парфумів.

«Мене виховав спорт, вулиця. Коли я був малий, батьки цілими днями були на роботі, тому я з пацанами постійно грав у футбол. Мама навчила мене, як поводитись виховано. Але вулиця навчила, як поводитись з людьми. Тренер також багато навчив. Після тренувань міг сісти і розказувати, що він неправильно зробив в житті, щоб ми такого не повторяли. Вулиця мене навчила, що треба поважати старших, як правильно жити, як проблеми вирішувати».

«В мене є принцип – я поважаю старших. Коли хтось старший критикує мене, я навіть на емоціях змовчу. Бо неправильно відгризатись до старших. Вулиця мене навчила – з однолітками говориш на рівні, а перед старшими вже думаєш. На Сихові це кожен розуміє».

«Я зараз наймолодший в команді. Якщо почну щось розказувати, когось вчити – хто мене буде поважати? Я що тренер чи старший якийсь? Це ще треба заслужити. Зараз я просто граю в футбол і вчусь».

Василь підходить до 72-ої школи, минаючи церкву. Футболіст розвертається до храму і хреститься.

«Так, я релігійна людина, але до церкви ходжу рідко. Ввечері завжди молюсь. Віра в Бога додає мені впевненості. Мені здається, що мене хтось ніби захищає. В мене всі друзі релігійні. Правда, є один, який в ніщо не вірить, але нам це не заважає зовсім (сміється). Я завжди виходжу на поле з лівої ноги – це моя рідна нога. Виходжу з лівої і з кожним кроком вириваю трохи трави на фарт, а потім хрещусь. Це мій ритуал перед грою».

Футболіст оглядає подвір’я своєї школи. Каже, що давно тут не був.

«Як тільки почав в футбол грати, мріяв попасти в «Карпати». Зараз моя мрія – лондонський «Арсенал». Ще з дитинства любив ту команду, бо там Лужний грав. Якщо все буде добре, життя складеться і я буду старатись, то чого й не поставити собі ціль – Лондон? Мені і місто подобається. Може колись «уеду жить в Лондон», хто знає».

«Чи слухаю Лєпса? Ну, буває. В мене нема одного улюбленого виконавця. Сьогодні послухаю пару пісень Лєпса, а завтра слухаю «Ендшпіль». Взагалі, люблю реп, бо це музика про життя, яким воно є. Але одним репом музика в телефоні не закінчується. Все залежить від настрою».

«Порівняно з однолітками з «Динамо» я заробляю копійки. Але порівняно зі своїми однокласниками, я заробляю добре, це правда. На перші свої гроші купив татові машину - просту і не зразу, бо відкладав. А потім теж збирав-складав і купив вже собі машину».

«Мій батько працює у фірмі зі встановлення кондиціонерів. Мама сидить вдома із братом. Він ще малий, йому тільки два роки. Свою зарплату віддаю мамі, а вона вже вирішує, що відкласти, а на що витратити. Звісно, якусь частину беру собі на місяць – щоб на каву піти, десь з дівчиною посидіти, машину заправити».

Маленька екскурсія районом, в якому виріс футболіст, завершується у кафе «Вишиванка». Тут пахне домашньою кухнею, а з колонок співає «Скрябін». Над вечірнім Сиховом запалюються перші вогні. З великого вікна видно, як розвертається на кінцевій новенький трамвай на Сихів.

Відвідувачі кафе трохи дивуються фотоапарату і диктофону, а Василь розповідає, що саме тут з друзями дивиться футбол. Тут компанією вболівали за збірну України під час Євро-2016.

«Моя кохана зі Стрия і ми вже заручились. Одружуватись ще не плануємо, але я показав свої серйозні наміри. А от весілля, розписка – це вже через років два-три. Я не тусовочна людина. Люблю посидіти в домашній обстановці, максимум – піти з хлопцями в кафе, от навіть сюди, подивитись футбол. Мої друзі всі працюють, нема такого, щоб сиділи вдома і нічого не робили. Всі хочуть мати свої гроші, купити машину. Вдень їх на Сихові зловити – нереально».

Окрім найближчих друзів Василь любить посидіти в компанії одноклубників.

«Найчастіше приходимо вгості до Ігоря Худоб’яка. Сидимо годинки дві. Культурно. Говоримо про футбол. Ігор Худоб’як від нас дуже відрізняється на полі. У нього досвід, розум. Він не побіжить, куди не треба, не буде робити зайвих рухів. А з іншого боку – я б не сказав, що він найстарший в команді. Він як молодий. Бігає туда-сюда, заряджений, активний».

«З Олегом Дулубом команда стала більш дружна. Видно, що це дуже розумний чоловік, спокійний, але на тренуванні може й виписати. В принципі, так і має бути. Він нас налаштовує на прогрес від матчу до матчу. Не ставить цілі – от до кінця року маємо попасти на шосте місце. Ні. Тренер каже: зробили крок з «Ворсклою», тепер крок з «Шахтарем», а далі в нас «Зоря». Він прихильник поступового розвитку. Не можна за одну гру виграти все. Він нам каже: хлопці, ви можете! І це відкладається, додає впевненості».

«Якщо мене хвалять, я хочу ставати кращим, ще більше віддаватись на полі. Коли ж мене сварять, критикують, в мене це зациклюється в голові, і я думаю, блін, тільки би не помилитись».

«Хто сильніший – Роналду чи Мессі? Мессі, - не вагаючись відповідає Василь. - Кріштіану розвинув свою майстерність тренуваннями, у нього бажання було велике. А Мессі таким народився, він - талант. Кажуть, коли він йде по вулиці, його можна і не помітити – ніби якийсь хлопчик пройшов. А на полі всі його бояться».

«На моїх позиціях грають Марсело і Алаба – це футболісти, від яких вчусь. Підписаний на них в Instagram. Завжди дивлюсь, що вони з тренувань постять, які вправи виконують в залі, як працюють з м’ячем».

Наразі футболіст не думає про те, аби змінити клуб або чемпіонат. Каже, є ще над чим працювати, прогресувати. Слово за слово, і в розмові згадується чемпіонат Росії.

«Багато критикують тих гравців, які перейшли в російський чемпіонат. А чому вони перейшли? Хіба вони прямо так за Росію? Ні. Вони перейшли туди, бо так склалась їхня футбольна доля. В Україні їх ніхто не хотів, а нормальний варіант вийшов тільки з Росією. Вони там заробляють гроші і все одно пересилають в Україну. У цьому питанні я не погоджуюсь з Олегом Лужним, який жорстко критикував українських футболістів в Росії. Я теж патріот, але в цьому питанні я думаю не треба плутати роботу і політику. Футбол – це робота. Є ж багато простих людей, які їдуть в Москву на заробітки, але про них чомусь не пишуть, їх не називають ворогами, правда?».

У розмові виникає ще одна тема – про нігерійського нападника «Карпат» Габріеля Окечукву.

«З Габріелем дуже добре спілкується Густаво Бланко-Лещук. Також йому завжди щось підказує Ігор Худоб’як. Я з ним майже не спілкувався, бо не знаю англійської. Але зараз Габріель і Густаво доволі так нормально підтягнули українську. Вони хороші хлопці, в команді їх люблять».

«Спілкуюсь з деякими фанатами «Карпат», - Василь перечислює імена. - Деколи підходять до мене на районі, питають, Вася, ну що так? Ну от як в Полтаві. На нас кричали по ділу. Фанати були розчаровані, ми їх розуміємо. У них була одна надія – на Кубок, а тут так програли. Але там ні «Полтава» не грала, ні ми. З фанатами ми після того помирились. Зараз все нормально».

Вася трохи дивується питанню, яким він себе бачить через 10 років. Каже, що хотів би далі грати в футбол, а після завершення кар’єри стати тренером.

«Описати себе трьома словами? Ні, не зможу. Ну добре. Перше – я вірний, друге – справедливий. А третє – не знаю. Може, добрий. Я точно не злий. Взагалі, я скромна людина. Ніколи нічим на хвалюсь. Купити собі щось дуже дороге теж не можу дозволити. А для чого?».

«У майбутньому не хочу спілкуватись з журналістами. Не подобається мені це. Але зараз я молодий, мені сказали – я погодився. Але коли стану серйозним футболістом, то з пресою говорити не буду. Вважайте, що це ексклюзив».

«Я не вважаю, що малі футболісти повинні рівнятись на мене. Хай рівняються на Роналду або Мессі. Бо я такий же, як вони – простий хлопець з Сихова, який грає у футбол».

*У матеріалі частково збережена лексика футболіста.

Усі фото: Павло Паламарчук/ZAXID.NET.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук