«Памʼять не має національності»

«Запрошую вас всіх на цвинтар!», – жартує Шимон Моджеєвський на відкритті фотовиставки, присвяченій 40-річчю діяльності його громадської організації «Товариство Магурич». Вона зареєстрована у Польщі, але добре відома в Україні, адже відновлює надгробки на старих занедбаних кладовищах польсько-українського прикордоння. Багатолітні зусилля «Магурича» можна оцінити десятками мільйонів, але волонтери цієї організації роблять все безкоштовно – за підтримки благодійних пожертв, а часом і грантів. Підсумок багаторічної діяльності налічує понад 100 літніх волонтерських таборів, 1200 учасників, 157 цвинтарів та 3200 відреставрованих обʼєктів у чотирьох країнах. З них 2200 – це надгробки на могилах українців у Польщі.

Nunquam Retrorsum («Ніколи не відступай»)

Шимон Моджеєвський – поляк, який живе на історичній українській Лемківщині, у селі Новиця, де народився Богдан-Ігор Антонич. Назва ГО походить від гори Магура на Лемківщині, звідки місцеві каменярі брали матеріал для виробництва памʼятників.

У 17 років Шимон потрапив на український цвинтар у бойківському селі Береги Горішні в Польщі і звернув увагу на старий повалений надгробок. Знаючи зі школи російську, яку вивчали у комуністичній Польщі, Шимон прочитав кириличний напис: «Тут спочиває Гриць Бухвак. Прожив 79 літ. Тот камінь я, Гриць Бухвак, зробив своїми руками». Тоді Шимону це здалося чимось надзвичайним: робити собі заживо цвинтарний надгробок. «Але я подумав, що це погано, що ці памʼятники лежать, і щось з тим треба робити. Тепер я вважаю, що продовжив справу Гриця Бухвака. Він – каменяр-самоук, і я – теж».

Могила каменяра Гриця Бухвака, який за життя собі зробив надгробок

«Магурич» відновив багато занедбаних цвинтарів Лемківщини та Надсяння – територій, де до 1945 року масово проживали українці. Голова товариства «Надсяння» Соломія Риботицька відзначила, що до початку діяльності «Магурича» українські цвинтарі у Польщі були закинуті та зарослі чагарниками: «Цвинтар у Мацьковичах [селі, де зародилася народна традиція виготовляти різдвяні звізди – ред.] був порослий лісом, а після табору “Магурича” вже було видно надгробки. Тепер територію обгородили і є де помолитися нащадкам виселених українців».

«Памʼять дуже коротка. А цвинтарі для мене – це такий носій памʼяті. Але памʼять не має національності», – пояснює свою мотивацію впорядковувати кладовища Шимон Моджеєвський.

Щороку влітку «Магурич» збирає волонтерський табір, учасники якого відновлюють старі памʼятники на могилах українських кладовищ у Польщі та польських і мішаних – в Україні. Впорядковують також єврейські мацеви і німецькі надгробки. До прикладу, торік у Поморянах вдалося встановити, що три найдавніші віднайдені надгробки належать чеху Францішку Сварбі, українцю Андрію Левицькому та поляку Томашу (1804–1807).

Відновлений надгробок на могилі Тетяни Бойко 1861 року у Поморянах (фото «Магурича»)

«У нас вдома ніколи не робили різниці між націями. Немає значення – поляк, українець, єврей чи німець. Тільки б не мocкaль. Батько моєї мами народився в Києві, але він поляк. Його вислали на 7 років на Сибір, а коли він повернувся, то виглядав, як хлопці, що вийшли з Маріуполя», – розповідає Шимон Моджеєвський.

Співзасновник ГО «Незнаному воякови» Тарас Чолій зазначає, що мертвих, які поховані на наших цвинтарях, не можна ділити за національністю: «Навіть вороги лежать у нашій землі, але ми ставимося до їхніх могил з певною повагою, як цивілізований європейський народ. Ми – не варвари». Шимон Моджеєвський сказав схожі слова: «На одному цвинтарі ми відновили могили римо-католицького і греко-католицького священників. Я вважаю, що вони можуть співіснувати не тільки на цвинтарі».

Директор Львівського музею історії релігії, де відкрили виставку, Орест Малиць, називає засновника ГО «Магурич» дуже скромним чоловіком. Шимон Моджеєвський розчулюється від почесної відзнаки Львівської обласної ради «30 років незалежності України», яку йому вручив Святослав Шеремета з вдячністю за поєднання двох народів.

Шимона Моджеєвського розчулила відзнака за поєднання двох народів (фото ZAXID.NET)

До слова, назва фотовиставки – Nunquam Retrorsum (з латинської «Ніколи не відступай») – це напис на футболці 93-ї бригади ЗСУ. Її Шимону подарував український військовий, яким «Магурич» активно допомагає від початку війни.

«Перше, що я хотів би сказати: “Слава Україні!” і подякувати захисникам», – починає свою промову Шимон Моджеєвський у худі з принтом тризуба на грудях. Такі конкретні ініціативи поляків демонструють справжні щирі відносини між сусідніми державами, попри складну історію і божевільні заяви сучасних політиків.

«Для мене “Магурич” цінний тим, що не поділяє памʼять на свою й чужу. Він дбає про локальну памʼять і регіональну спадщину», – коментує українською генконсул Польщі у Львові Марек Радзівон на відкритті виставки.

Виставку Nunquam Retrorsum відкрили у Львівському музеї історії релігії (фото ZAXID.NET)

Найстаріші надгробки – із XVII століття

Шимон Моджеєвський розповів про цікаві памʼятники, відновлені за всі роки діяльності «Магурича». Деякі з них довелося буквально викопувати із землі. Не все волонтерам вдавалося відразу – досвід прийшов за роки праці.

На другий рік таборів вони викопали із землі старий надгробок, розламаний на 250 уламків. «Тоді ми не знали, що з ним робити, і закопали назад. Але через 5 років повернулися і відновили. Він не має хреста, не має напису, але цілий», – пригадує Шимон Моджеєвський.

Відновлений у 1996 році памʼятник на бойківському цвинтарі села Смольнік, який був розбитий на 250 уламків (фото «Магурича»)

Два найстаріші надгробки, які доводилося відновлювати «Магуричу», – українські. Один з них поставили Феронії з Дубравських Орліцькій (1644) у Польщі (село Хмель, гміна Лютовиська, Подкарпатське воєводство), другий – на Поділлі. У селі Тимків Хмельницької області на старому кладовищі відкопали вісім так званих «козацьких» хрестів. Найстаріший з них мав такий напис: «Сей хрест поставив раб божий Прокоп отцеві своєму Федорові Белашенкові року 1668».

Найстаріший відновлений «Магуричем» хрест 1668 року з Поділля (фото з фейсбуку товариства)

Ще 18 «козацьких» хрестів стоять у Підкамені, і лише один з них містить напис – «Яцко 1703 рік».

Єдиний підписаний хрест у Підкамені (фото «Магурича»)

Найстаріший лемківський надгробок, що віднайшли волонтери, – 1805 року на могилі дружини священника біля православної церкви села Воловець. Він розпався на 62 уламки і мав такий напис: «Тут Анна з роду Парильовських Щавінська померла 1 серпня 1805 року зі сходом сонця, просить про “Отче наш” і “Богородице Діво”. 1805».

Надгробок лемкині Анни Щавінської, 1805 (фото «Магурича»)

У Шаргороді на Поділлі «Магурич» працював по тижню на одному з трьох кладовищ – українському, польському та єврейському. Куди їхати і який цвинтар впорядковувати – волонтери вибирають довільно. Кудись їх запрошують, інші місця обирають після своїх мандрівок. Ключовий критерій вибору: цвинтар закинутий і ніхто ним не опікується.

Шимон Моджеєвський відзначає, що польські кладовища в Україні в доволі доброму стані збереження. А відновлювати їх допомагають також українські волонтери. Він спростовує окремі закиди своїх земляків, що польську памʼять зумисне нищать в Україні. «Всі ці національні упередження – в голові. Коли доходить до справи, зʼясовується, що можна разом злагоджено працювати», – каже волонтер.

Його брат Філіп Моджеєвський, який теж вже давно працює з «Магуричем», підтримує цю думку: «Наші волонтери настільки відкриті, демократичні і мислять гуманіcтично, що у нас зовсім не виникає політичних дискусій».

Філіп Моджеєвський готує тексти для календарів «Магурича» (фото ZAXID.NET)

Упродовж року Філіп Моджеєвський навчає літературного письма і редагує книжки, зокрема переклади польською Юрія Андруховича, Тараса Прохаська, Володимира Вакуленка. Він також готує тексти для щорічних календарів «Магурича». А влітку долучається до ініціативи брата Шимона, вони разом їздять на табори вже близько 30 років.

Підсумки 2025 року: село Заклад

Філіп Моджеєвський розповів ZAXID.NET про підсумки останнього табору у 2025 році. Минулого літа волонтери працювали на цвинтарях селища Поморяни, де відновлюють надгробки з 2019 року, та вже впʼяте приїхали у село Заклад біля Миколаєва. До 1939 там працював благодійний заклад графа Скарбека для сиріт та убогих. Звідси й назва села.

На цвинтарі Закладу здебільшого поховані працівники та утриманці цієї соціальної інституції. Серед них – теж представники різних націй. Тут покояться останки учасників польського січневого та варшавського повстань, українець Іван зі Стільська, що працював у закладі для сиріт та убогих. А ще там є руїни могили капелана, греко-католицького священника Емільяна Поцея з Підляшшя, який у сиротинці викладав руську мову та релігію, та його дружини Вікторії.

Вигляд того самого місця на кладовищі у селі Заклад у 2021 і 2025 роках (фото «Магурича»)

Більшість памʼятників втратили інскрипційні таблиці, тому часом складно зʼясувати, кому вони належать.

«Спершу там стояв один надгробок, тепер їх вже кількадесят», – підсумовує Філіп Моджеєвський. Він показує на фото, як волонтери використовують давні інженерні рішення: ставлять триногу, щоб підняти важкі камʼяні брили памʼятників за допомогою римського блоку.

Волонтери «Магурича» застосовують давні методи (фото 2001 року з фейсбуку Товариства)

***

Шимон Моджеєвський наголошує, що спадщина українських каменярів мало вивчена. Багато памʼятників на українських кладовищах Надсяння робили майстри зі села Старе Брусно. Нині його немає на карті Польщі. Але тамтешня каменярська школа була дуже відома. Найвідоміший скульптор з Брусна Григорій Кузневич. Виселений у 1945 році останній майстер Старого Брусна Антін Любицький помер у Львові, а похований у Зіболках.

Інша відома каменярська школа працювала у Демні біля того ж Закладу Стрийського району. Ймовірно, саме ці майстри ставили більшість памʼятників в околицях. Памʼять про них, як і про тих, кому вони робили надгробки, живе доти, доки стоять ці камʼяні витвори мистецтва.