МИ ПАМ'ЯТАЄМО. Диригентові й шахісту Леву Туркевичу – 110

Іван Яремко, 3 червня 201122194

Однією з найцікавіших постатей шахового життя міжвоєнного Львова був професор, композитор та диригент Лев Туркевич. Хоча за надзвичайно плідною та багатою музичною діяльністю не так проглядали його шахові успіхи.

Та й книжка про життя і творчість Лева Туркевича, видана 1965 року в Торонто Любов’ю Левицькою та Іваном Бодревичем, майже одразу після його смерті, розповідає переважно про творчу діяльність. Але коли я перебував у Торонто та Чікаго, спогадами про свого спортового колегу поділилися його партнери за шахівницею Eвген Онищук, Богдан Назарко та Мирослав Турянський.

1.jpgЛев Туркевич належав до тих тисяч галицьких інтелігентів (митців, літераторів, спортовців), кого доля викинула 1944 року поза межі рідного краю, хто залишив рідну домівку і родину, з якою на багато літ не мав зв’язку. Та й згадувати про них на рідній землі не дозволялося.

Лев Туркевич народився 4 травня 1901 року в Бродах у сім’ї священика Івана Туркевича, що здавна пишалася високою освітою та музикальністю. З нагоди народження сина батько, отець Іван, одержав у подарунок трембіту, що стала музичним символом життя новонародженої дитини. Льоньо – як молодший у великій родині – був улюбленцем дідуся, отця мітрата Лева Туркевича, тому часто їздив з батьками до Львова відвідувати його. З малих літ хлопчик активно займається музикою і вже семирічним виступає як соліст на львівській сцені. Уже тоді грав на фортепіано недосяжні в такому віці композиції Шопена, Бетховена, Моцарта. Існував сімейний анекдот, що багато років його супроводжував: як неня, колишучи співала малому Льоньові пісні до сну, а він зривався з ліжечка й кричав "фальшиво".

1911 року сім’я переїздить до Львова, мешкає при соборі св. Юрія разом з дідусем. Батько Льоня – отець Іван – стає катехитом у 2-й українській гімназії, так званій, "філії", куди пішов вчитися і його син. Відзначають, що в школі хлопець був незрівнянним математиком, часто виконував математичні задачі товаришам зі старших класів, усі гімназійні роки був відмінником. 1919 року Лев Туркевич склав з відзнакою матуру і розпочав  навчання у підпільному Українському університеті, де виклади відбувалися по церквах, приватних будинках, українських інституціях. Батьки дали можливість синові навчатися за кордоном, і 1922-го юнак став студентом Віденського університету, вибравши філософський факультет, фах – музикологію. Вибір був не випадковим. У домі о. Івана Туркевича збиралася українська інтелігенція, громадилися корифеї, визначні діячі науки та мистецтва, бо ж  ціла родина Туркевичів - це наскрізь мистецька сім’я, а їхній дім був пристановищем українських муз.

0.jpg

Так само й до Підмихайлівець біля Ходорова, де Туркевичі мали свій фільварок, з’їжджалися усі й користали з великої гостинності о. Івана, його дружини Софії та дітей. А Льоньо мав ще брата Зенона та сестер Марію, Стефанію, Ірину і Лідію. Кожен із них володів не одним музичним інструментом. Тож концерти сімейного ансамблю були дуже популярні. Пані Софія походила зі знаної родини Кормошів з Турківщини, її брат Теофіль Кормош був відомий меценат і колись допоміг співакові Модестові Менцинському в початках його блискучої кар’єри.

Потрапивши до Відня, молодий Туркевич не забув і про свою іншу пристрасть – математику. Він відвідував лекції на математичному відділі. Знаходив час і на розваги - більярд, теніс, шахи. Його математичний хист допомагав і в музичному мистецтві (гри на фортепіано він навчався у професора Вюрера, а композиції – у професора Маркса) і в шахових турнірах, в яких він щораз частіше здобував перемоги.

Повернувшись до Львова, записується на подальші студії до Львівського університету на математичний факультет та розпочинає музичну працю інструктором хорів в опері.

Після закінчення навчання його запрошують до львівської опери вже як концермейстера і заступника диригента. Невдовзі він вже диригує майже всіма операми, що є в репертуарі театру: "Мадам Батерфляй", " Гофманові розповіді", "Галька", "Князь Ігор" та інші. Усі знав напам’ять – партитури ніколи не використовував. Окрім роботи в опері, присвячував багато часу львівським хорам "Боян" і "Бандурист", де співала талановита молодь і ветерани української сцени, представники галицької інтелігенції – адвокати, професори, директори підприємств. А ще встигав забігати до "Шахового Коника", клубу українських шахістів, де відводив душу у швидких партіях, що відповідало його математичним здібностям та артистичній натурі.

У тридцяті роки Лев Туркевич кілька сезонів працював диригентом в оперних театрах Познані і Бидгощі. Завжди привітний, веселий, іноді задерикуватий, він всюди мав симпатію і довір’я людей.

Для творчого натхнення поїхав до Скандинавії, де милувався норвезькими фіордами. Не дивно, що згодом скомпонував самостійний балет "Пер Ґюнт", що мав у Львові великий успіх. Тоді ж у березні 1934 одружився з полькою Кароліною Гурною, яку любив називати Олею. Мав із нею доньку Таїсу, але той шлюб був великою і прикрою несподіванкою для цілої родини, а згодом і молоді зрозуміли свою помилку...

3.jpg

Коли 1 вересня 1939 року вибухнула Друга світова війна, був Туркевич саме у Львові. З приходом червоної армії і встановлення радянської влади йому доручили керувати львівським оперним театром. Окрім того, Лев Туркевич став і професором Української державної консерваторії. Директором театру тоді був А. Петренко, мистецьким керівником - В. Блавацький, літературним керівником - Григор Лужницький. У цей період Туркевич написав чимало пісень, інструментівок до оперет, кілька симфоній і кантат. Коли Львів окупували німецькі війська, Туркевич залишився працювати у театрі, де разом з ним були також Лев Лепкий, Р. Криштальський, В. Цісик, А. Ващак та інші відомі митці. Донька композитора Миколи Лисенка – Марія Лисенко – розучувала із солістами їхні партії.

Навесні 1944 року Туркевич отримав наказ виїхати з трупою театру до Австрії, бо до Львова наближався фронт. У Відні, такому знайомому йому із студентських часів, і зустрів Лев Туркевич перемогу над фашизмом. Але таких як він, "завойовники" Європи збирали у табори, щоб вивозити вантажними вагонами до Сибіру. Та композиторові вдалося щасливо врятуватися. А потім кількарічне перебування у таборах переміщених осіб, де він продовжував організовувати хори, виступати з ними у Австрії, Німеччині, Швейцарії. У лютому 1949 нарешті вирушає кораблем до Канади.

...Атмосферу шахового життя передвоєнного Львова добре і дотепно передав у своїх спогадах Євген Чучман, активний діяч українського спортового руху, який був багато років у керівництві СТ "Україна", а після війни став головою однойменного спортового товариства у Торонто:

4.jpg«На руїнах Першої світової війни громадянське життя на галицькій землі почало розростатися буйним цвітом. Багато української молоді, яка студіювала за кордоном, вернулася додому не тільки з новими знаннями, але також з новими ідеями й потребами духовної розваги. У той час появилося багато молодих шахових талантів, які згодом засяяли повним світлом на світовому небосхилі, як от професор Стефан Попель - неодноразовий чемпіон післявоєнного Парижа, а потім переможець турнірів в Америці. Славу українському імені на австралійському континенті ширив Ярослав Шевчик, рівно ж Мирослав Турянський вибився на одне з передових місць в Америці. До таких шахових талантів належав також Лев Туркевич. Він, щоправда, ніколи не був - чи радше не хотів бути - постійною зіркою, та час від часу він наче метеорит прорізував небо й своїм яскравим світлом затемнював інші зірки.

Щоб дати змогу згаданим талантам виявити себе – зайшла потреба створити самостійний український клуб шахістів, які до того поляки чи жиди вже мали. Почин до того дав емeритований суддя Михайло Присташ, автор першого шахового підручника в українській мові. В тій цілі скликано ініціативні збори шахістів в домівці Союзу українських купців і промисловців на Підвальній, схвалено стaтут товариства під назвою "Шаховий Коник", а мене обрано його головою.

Врешті настала пора зміряти свої сили з чужими шахістами, а то й одразу з найсильнішими, що належали до " Львовскєго клюбу шахістув" (ЛКШ), до якого входили переважно поляки і жиди. Головою згаданого клубу був нотар Ігнаци Попєль, довголітній шаховий майстер. Старушок уже - дуже хотів зміряти свої сили з нашим молодим Стефаном Попелем. Очевидно, що молодість перемогла, а тоді сміялися із старого, що "трафіл Попєль на Попеля". Але старенький майстер мимо цього був дуже задоволений, бо вірив, що незабаром чемпіонський титул дістанеться його однойменнику - хоча й українцеві. До змагання з ЛКШ наш " Шаховий Коник" розпочав дуже солідну підготовку. Відбувалися постійні товариські тренінги між собою. Найбільш завзято тренували оба кандидати на першу дошку - Стефан Попель і Лев Туркевич. Як відомо - Стефцьо і Льоньо - це два зовсім відмінні антропологічні типи: Стефан довголиций, Льоньо круглолобий, лисий, як більярдова куля, у Стефана - чорна грива, наче б в цигана. Попелеві завжди грива спадала на очі й він кивком голови відкидав її набік, а Льоньові вражі мухи ніяк не давали спокою і він раз по раз пацав рукою по голові, щоб їх відігнати. Стефцьо курив люльку, а Льоньо цигаретки і то мішані: одна своя, десять чужих.

2.jpgОто й виринуло у нас питання, кого б поставити на першу дошку проти львівського майстра Хенрика Фрідмана. У рахубу входило тільки два кандидати - або Попель, або Туркевич.І тоді забрав голос наш духовний провідник Михайло Присташ. Він сказав:" Правда, що Попель - це високої кляси грач, добрий теоретик і технік, однак Фрідман йому нічим не уступає, а має ще й рутину, бо не раз виступав у міжнародних змаганнях, а Стефцьо щойно випливає на ширші води. Поставимо на першу дошку Льоня - він добрий імпровізатор, ніякої школи не признає - він сам для себе школа. Він зараз же першими тягами геть зіб"є Фрідмана з пантелику, так що той не не буде знати з ким має до діла, чи з геніяльним ляїком - чи з геніяльним майстром. Тимчасом Попель з кожним іншим противником напевно здобуде перемогу". Так і зробили. Змагання відбувалися в кав"ярні "Ріц", усі столики тісно обсаджені болільниками обох клубів і взагалі аматорами гри в шахи, бо змагання заповідалися сенсаційно».

Так і сталося, як задумали українці: Туркевич грав нешаблонно і зумів подолати Фрідмана, а це був високого класу гравець - член збірної Польщі, бронзовий призер Всесвітньої шахової oлімпіади 1935 року. Попель свого суперника теж подолав, і українська команда вперше перемогла неодноразового чемпіона Львова – 6:4.

Лев Туркевич і на канадській землі не забував про шахи. Шахісти СТ "Україна" в 1957 році здобули командну першість Торонто і звернули на себе увагу шахових кіл Канади. Адже Іван Теодорович-Сук, брати Євген і Ярослав Онищуки, Михайло Москаль, Лев Туркевич досягли цього успіху в боротьбі з чемпіоном країни Вайтонісом та віце-чемпіоном Андерсеном. Українські шахісти взагалі залишили свій слід в шаховій історії Канади, а довоєнний чемпіон України і СРСР Федір Богатирчук з Києва в п’ятдесяті роки виступав за збірну Канади на Всесвітній шаховій олімпіаді.

Крім концертів, співу й музики, що заповнювали його життя, Лев Туркевич продовжував любити шахи та інші розваги. Недарма ж про нього говорили: «Дійсно геніальний цей Льоньо! Все вміє: і на фортепіано грає, прекрасно грає преферанс, ще грає більярд, теніс і шахи...»

Та важка недуга швидко підточувала сили митця. Останнім величним виступом професора Туркевича стало диригування симфонічним оркестром у Вінніпезі 9 липня 1961 року на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку. Українське громадянство Канади з глибоким смутком і співчуттям прийняло вістку про його смерть 4 листопада 1961 року. Лев Туркевич був щедро обдарованим талантом, мав небуденні здібності композитора, компаніатора, диригента, педагога, залишив по собі значну музичну спадщину. Окрім музики, відзначався математичним хистом і був шахістом високого класу. Належав до творців історії шахової гри у Львові...

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 4

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • роман 8 червня 2011, 19:50

    Судячи з літератури,оперний театр в час праці Туркевича був у розквіті,незважаючи на роки окупації.Було поставлено за короткий час багато вистав світової класики,які і не "снилися"теперішньому театру.Шкода,що немає зараз таких осоьистостей,як Туркевич,Вощак,які жили мистецтвом,творили і випромінювали це світло...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Христина 7 червня 2011, 20:03

    Стаття цікава, бо так мало знаємо про українських митців минулого. А щодо особистого життя композитора, то воно не склалося щасливою. Було кохання з Євгенією Терлецькою, багатою панною з Борислава, але вона захворіла і померла, записавши коханому чималі статки. Шлюб з полькою був для сина священика несподіваним захопленням, який родина не зрозуміла, а батько невдовзі помер. Молоді не могли порозумітися і, хоча не розлучилися, але жили в сепарації. Пізніше Лев мав близького друга Лесю і, навіть запропонував їй їхати у 1944 в еміграцію, але та не погодилася на поїздку з одруженим чоловіком. Жаль, що про Лева Туркевича так мало знаємо. А могла б численна родина, яка залишилася у Львові, подбати про його память...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • НазарМ 5 червня 2011, 17:53

    Цікава стаття, пан Яремко. Лише не зрозумів чому подружжя Туркевича було помилкою.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук