МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Художник Іван Завадовський

Нарешті слід зрозуміти, що, незважаючи на візуальну розмаїтість, творчість Івана Завадовського - це перш за все лад. Лад у душі, в оціночних критеріях, а отже, в мотивації морального вибору. Художника вирізняла особлива краса "лету над буденністю".

Передмова від Манкурта.

Нова книга про Івана Завадовського побачить світ незабаром, мене спитали, чи не можна дати матеріал про художника? Можна, хоча Івана, якщо і пам’ятаю, то погано.

З Назаром Шимоне-Давидою зустрілися у кафе "Мапа" на Краківській. Він показав цілий стос фоторепродукцій картин Завадовського. Художнє життя Львова кінця 70-х - початку 80-х років минулого століття я уявляю чудово, тому нетактовно засміявся:

- Не виставковий художник.

- Не виставковий, - погодився Назар, - але талановитий!

І я собі пригадав, як наприкінці 70-х сидів у одного живописця в майстерні і намовляв намалювати "тему" - тобто "передовика виробництва" біля верстату, з-під рук якого вилітають новенькі деталі львівського автобуса. Чи автонавантажувача - останнє не принципово. Він вперто відмовлявся і пояснював, що кожного ранку прокидається о шостій годині і дві години перед роботою пише пляшки.

- Які пляшки?

- Звичайні. Вдосконалюю свій живопис.

- А кому вони потрібні?

- Мені.

А мені було його відверто шкода. Здогадуюсь, що співрозмовник відчував аналогічні почуття. Не хочу називати  прізвище сьогодні дуже відомого у Львові живописця. Життя довело, хто був правий 30 років тому. Писати "в стіл" - тяжке випробування для будь-якої творчої людини і вимагає характеру. Безумовно, Іван Завадовський мав цей характер.

Озброєний фотографіями картин, подзвонив до мистецтвознавця Романа Яціва,  якого так само знаю років 30 - він обіцяв текст. Зустрілися чи то в "Блек", чи в "Дубль Кафе" за "Інтуристом" - мені так звичніше називати готель - і Манкурт одержав у подарунок від пана Романа солідний том під назвою "Українське мистецтво ХХ століття". Дозволив собі пожартувати над трохи претензійною назвою, а