«Всередині нового Розстріляного Відродження»

3 березня у світі відзначають День письменника. Це міжнародне професійне свято (World Day of the Writer), яке засноване 1986 року PEN-клубом для вшанування майстрів слова, підтримки свободи творчості та літературної діяльності.

Його метою насамперед є потреба підкреслити важливість літератури, захищати права письменників та сприяти розвитку культури слова. Свято також нагадує про роль письменників у захисті свободи слова та гуманістичних цінностей.

В Україні у цей день насамперед хочеться вшанувати пам’ять тих письменників, хто загинув після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Хтось був у лавах ЗСУ, хтось загинув від ворожого снаряду чи у полоні. Вікторія Амеліна навіть написала: «Я всередині нового Розстріляного Відродження».

Вікторія Амеліна (1986–2023)

Вікторія Амеліна померла 1 липня 2023 року у лікарні Дніпра. Причиною смерті стало поранення, несумісне з життям, спричинене ракетним ударом росіян по піцерії в Краматорську 27 червня 2023 року, де вона перебувала разом із делегацією колумбійських журналістів та письменників. Через повномасштабну війну Росії проти України Амеліна приєдналася до правозахисної організації Truth Hounds. Вікторія разом із командою працювала як документаторка воєнних злочинів на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України, зокрема у Капитолівці на Ізюмщині. Водночас Вікторія розпочала роботу над своєю першою нон-фікшн книжкою англійською мовою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War.

Вікторія Амеліна народилася 1 січня 1986 року у Львові. У шкільні роки переїхала з батьком до Канади, однак невдовзі вирішила повернутися в Україну. 2007 року отримала ступінь магістра комп’ютерних технологій у НУ «Львівська політехніка» з відзнакою. У 2005–2015 роках працювала в міжнародних технологічних компаніях.

2014 року вийшов дебютний роман Вікторії «Синдром листопаду, або Homo Compatiens». Книжка ввійшла в десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року – 2014». Наступного року роман було перевидано, і він увійшов до короткого списку Премії Валерія Шевчука.

Того ж 2015 року Вікторія Амеліна призупинила кар’єру в інформаційних технологіях, щоб присвятити себе письменницькій роботі. 2016 року вийшла її перша дитяча книжка «Хтось, або Водяне Серце». Наступна її книжка для дітей «Е-е-есторії екскаватора Еки» побачила світ у 2021 році. У 2017 році «Видавництві Старого Лева» вийшов друком другий роман Вікторії «Дім для Дома». Книжка ввійшла до коротких списків національних та міжнародних премій: «ЛітАкцент року – 2017», Премії міста літератури ЮНЕСКО, Європейської літературної премії. Запорізька книжкова толока назвала «Дім для Дома» найкращою прозовою книжкою року.

Тексти Вікторії Амеліної публікувалися в перекладах польською, чеською, німецькою, нідерландською та англійською, іспанською мовами. У 2021 році Вікторія стала лауреаткою літературної Премії імені Джозефа Конрада. Того ж року вона заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області.

Максим «Далі» Кривцов (1990–2024)

Український поет, фотограф, громадський діяч, доброволець. Загинув на фронті у січні 2024 року.

Максим Кривцов родом із Рівного. У 2014 році пішов на війну добровольцем. До цього він був фотографом та писав вірші. Згодом працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО та ООС і Veteran Hub-і.

Після повномасштабного вторгнення росіян у лютому 2022 року повернувся на фронт. Він був добровольцем у «Правому Секторі», потім воював із «Вовками Да Вінчі».

У жовтні 2023 року у видавництві «Наш формат» вийшла поетична збірка Кравцова «Вірші з бійниці». Вона увійшла до рейтингу кращих книг 2023 року за версією ПЕН Україна.

Кравцов розповідав, що позивний «Далі» обрав, тому що відрощував вуса, щоб накручувати, як у художника Сальвадора Далі.

Володимир Вакуленко (1972–2022)

Дитячий письменник, поет і лауреат численних літературних премій Володимир Вакуленко зник в селі Капитолівка, що поблизу Ізюма, у березні 2022. Батьки письменника понад пів року шукали свого єдиного сина. Згодом стало відомо, що російські окупанти викрали його. Після того як українські війська звільнили окупований Ізюм, в місті виявили місце масового поховання. Станом на початок вересня, там знайшли понад чотири сотні тіл.

29 листопада поліція підтвердила вбивство письменника Володимира Вакуленка. У його тілі виявили дві кулі від пістолета Макарова.

Володимир Вакуленко – прозаїк, поет, автор 13 книжок, учасник Революції Гідності. Чоловік займався волонтерською роботою від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Його син Віталій 2008 року народження має встановлений діагноз «аутизм». Чоловік майже ніколи не розлучався із сином.

Юрій Руф (1980–2022)

Письменник пішов на війну добровольцем, воював у складі львівської 24-ї бригади. Загинув навесні 2022 року на Луганщині.

Юрій Руф народився 26 вересня 1980 року в Бережанах, що на Тернопільщині. Український поет, письменник, громадський діяч. Жив у Львові, батько двох дітей. Заснував літературний проєкт «Дух Нації» і створив бренд одягу «Ґwear».

Серед його публікацій – «Багряна лірика» (2012), «Час Революції» (2014), «На зламі епох» (2015). Поезію Юрія було включено до українських сучасних поетичних збірок «Голос крові» (2013) і «Відлуння свинцевих громовиць» (2015). Його іменем названа вулиця у Львові.

Ілля Чернілевський (1991–2022)

Український поет, співак, композитор, перекладач. Збірка його віршів «Я птах між тенет» побачила світ через півтора року після його загибелі. Ілля Чернілевський на початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов до військкомату. Його не хотіли брати, бо не мав досвіду служби. Спочатку записався до загону тероборони, а на початку березня 2022 року став до лав ЗСУ, служив у 110-й бригаді.

Ілля Чернілевський загинув в районі Авдіївки унаслідок мінометного обстрілу ворога. До початку великої війни Ілля брав участь у фестивалях, зокрема, Sevama fest, «Відкриті небеса», публікував поезію.

Народився у родині Станіслава Чернілевського, поета, кінорежисера, заслуженого діяча мистецтв України, викладача драматургії у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого та Ольги Чернілевської, яка працювала головною редакторкою і керівницею відділу дубляжу на каналі «1+1».

Ілля Чернілевський є автором збірки поезії «Розділимо простір» (2011). Працював як перекладач – зокрема, пісень для дубляжу кіно й анімаційних фільмів. Серед них фільм «Щасливого Різдва» з Емілією Кларк, анімаційний серіал «Сімейка Казупсів» та багато інших.

Гліб Бабіч (1969–2022)

З 2014 р. добровольцем долучився до Антитерористичної операції на сході України. Пройшов пʼять років війни і шість бойових ротацій. Служив у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Був звільнений за станом здоровʼя у званні прапорщика, але після повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони. Під час АТО створив цикл «фронтових» віршів і пісень, а після звільнення записував музику з гуртом Kozak System.

Гліб Бабіч народився в 1969 році в Миколаєві. До війни 2014 року Гліб Бабіч займався бізнесом, писав музику та тексти пісень. У Миколаєві організував студію звукозапису, в якій записувалися українські та закордонні музиканти. В молодості мав творче псевдо «Доктор Лєнтяй» і саме від нього згодом пішов його позивний – «Лєнтяй».

Після звільнення з військової служби Гліб Бабіч став активістом та співзасновником волонтерської ініціативи «Res_Publica. Брати по зброї», яка активно допомагала ЗСУ.

Після початку повномасштабного вторгнення увійшов до київської територіальної оборони, займався впровадженням мобільних комплексів оптоелектронної розвідки. 28 липня під Ізюмом автомобіль, на якому екіпаж із п’яти волонтерів розвозив устаткування у кілометрі від лінії фронту, наїхав на ворожу протитанкову міну.

У 2021 році видавництво «Білка» видало збірку поезій Гліба Бабіча «Вірші та пісні». У 2022 році гурт Kozak System випустив кліп на пісню на слова Бабіча «Мольфар». Із цим гуртом Бабіч написав також пісні «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода наче любов», «Ті, що тримають небо над Різдвом».

Максим Петренко (1983–2022)

Український письменник, науковець, винахідник, педагог, популяризатор читання. Активний учасник Революції гідності, входив до складу Самооборони Майдану. З початком російсько-української війни добровольцем пішов на фронт, де воював у 2-му резервному батальйоні оперативного призначення резервістів Національної гвардії України. Учасник бойових дій в районі Дебальцевого та Словʼянська. Під час ротацій продовжував викладати. У 2016 році демобілізувався. Від 24 лютого 2022 року знову був на фронті. Обороняв Київ та схід України. Загинув 1 червня 2022 року в селі Студенок на Харківщині. Довго вважався зниклим безвісти.

Автор роману-щоденника «Спокійної ночі» (2019).

Фото зі сторінки українського ПЕН.