МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Максиміліан Ґольдштейн

...час не відсунув вглиб історії людини на ім’я Максиміліан Ґольдштейн. Навпаки, саме час рельєфно представляє значення його діяльності як скромної, але сміливої і щирої спроби перетворення світу людей.

Ким у Львові і для Львова був Максиміліан Ґольдштейн, Манкурт знав ще з першої половини 1970-х, з часів роботи у Національному музеї (тоді – Музеї українського мистецтва). Коли доробився і одержав доступ до музейного літопису, був вражений одним записом від 1941 року. Вже не пам’ятаю, чи власноруч І.Свєнціцький записав, чи рукою Г.Корчинської, точно цитувати не буду, а зміст такий: сьогодні зранку В.Свєнціцька, проходячи центром міста, бачила Ірену Ґольдштейн, яка замітала вулицю. Для читачів, які не знають про сьогоднішнього львів’янина рубрики М.Ґольдштейна, поясню, що його донька Ірена ніяк не мала б замітати наші вулиці – він був заможною людиною, видатним мистецтвознавцем і колекціонером.

Ще кілька років тому мені принесли, не побоюся цього слова – жалюгідну брошурку, погано надруковану на примітивному ротапринті у Москві 1994 року. Автор брошури – доктор мистецтвознавства Фаїна Сергіївна Петрякова, львів’янка, що залишила нас кілька років тому, яка сама заслуговує окремої статті. Тоді я відсканував текст з погано надрукованими літерами і "повісив" на персональних сторінках - "шоб було". А вже потім дізнався, що цей текст давно є у Мережі у цілком пристойному вигляді. Тож зі змістом нинішнього матеріалу проблем не було, хіба перекласти українською та суттєво скоротити – редакція просить до 15 тисяч знаків, там було більше 30. Не знав, як скорочувати – текст насичений і змістовний.

Гірше було з картинками. В Інтернеті не знайшов жодних. Звернувся до американських френдів по допомогу і вони негайно прислали мені фото Ґольдштейна на тлі його колекції, поцуплене з "Однокласників". Звісно, де ж ще брати фото видатних львів’ян, як не на "Однокласниках"!

Подзвонив до виконавчого директора Міжнародного Центру "Голокост" ім. А.Шварца Михайла Шермана:

- Михайле Давидовичу, допоможіть - не можу знайти ілюстрацій до статті про Ґольдштейна. Хоч би портрет!

- Нема проблем. Приходьте.

Одержав у подарунок каталог львівської виставки "Образи зниклого світу" з репродукцією графічного портрету М.Ґольдштейна і копію найголовнішої книги - "Культура і мистецтво єврейського народу на польських землях" - у тимчасове користування.

Звернувся до старого друга і він пообіцяв сфотографувати будинок № 22 на Братів Рогатинців (колишня Собєськєго, фото з оголошенням про оренду), де прожив першу половину життя молодий Макс. А з Центру міської історії Центрально-Східної Європи "підкинули" фото Ґольдштейна саме у цьому будинку.

Врешті-решт, будинок по вулиці Новий Світ, 15, де і зберігалася видатна колекція Ґольдштейна і жив він сам, я фотографував ще кілька років тому сам. Отак і набралося.

Трагедія львівської родини, з якої спочатку знущалася радянська влада, а потім вбила фашистська. Намагався менше скорочувати ті частини тексту, в яких Фаїна Сергіївна описувала, як львівська, зокрема українська інтелігенція намагалися врятувати життя мистецтвознавця і колекціонера. Марно.

Нагадаю, що його збірка і сьогодні зберігається у Львові. Кілька років тому виставка творів з цієї збірки поїхала до Ізраїлю, там висловили претензії і претендували на колекцію, але ми змогли оперативно документально підтвердити наші права, тож ізраїльські друзі чемно повернули виставку.

Слово Фаїні Петряковій

Максиміліан Ґольдштейн прожив плідне і складне життя, яке завершилося трагічно – загибеллю під час німецько-фашистської окупації Львова. Сім’я з повним розумінням сприймала його пристрасне захоплення колекціонуванням, він отримав визнання у широкому колі інтелігенції, діячів культури, колекціонерів низки європейських країн.

Максиміліан Ґольдштейн народився у Львові 9 грудня 1880 в сім'ї кравця. Його батько Ісаак Герш (Герман) Ґольдштейн, мати Элька (Еліза) Фрадель, уроджена Баум. Ісаак Ґольдштейн до кінця XIX ст. мав майстерню і вів скромну торгівлю чоловічим одягом власного виготовлення. У сім'ї, де, крім Макса, було ще двоє молодших синів, Мартін і Сігізмунд, шанували традиції роду. Особливо пишалися тим, що одним з далеких предків у ХVII ст. був Давид Халеві, рабин знаменитої синагоги "3олота Роза".

Про юнацьку пору М.Г. Ґольдштейна не виявлено конкретних даних.

Однак можна припустити, що він серйозно захоплювався історією, нумізматикою, колекціонував книжки. Саме глибоке знання європейської монетної і медальєрної справи зумовили те, що 28 жовтня 1908 молодий М. Ґольдштейн був обраний дійсних членом "нумізматичного товариства" у Відні. Того ж року, приведений до присяги цивільним крайовим судом у Львові, він отримує статус судового експерта в царині нумізматики. Інформацію про це опублікували 12 львівських газет. На початку колекціонування М. Ґольдштейн віддавав перевагу нумізматиці Польщі, але поступово звертався до збирання матеріалів, що стосуються історії євреїв.

Освіту М. Ґольдштейн завершив, очевидно, 1905 року, оскільки його ім'я було вперше включено в адресну книгу Львова, видану до 1906 року. Щодо діяльності М. Ґольдштейна є така інформація – банківський службовець з питань ліквідації фінансових заборгованостей.

У збиральницькій діяльності переломним виявився 1910 рік. Доти відбулася переорієнтація колекціонера. Інтерес до юдаїки зумовив пильну увагу М. Ґольдштейна до різноманітних матеріалів з історії та етнографії євреїв Галичини, зокрема предметів старовини, художнього ремесла, сучасного мистецтва, книг. Принципове значення мало те, що змінилася концептуальна позиція колекціонера: М. Ґольдштейн почав колекціонувати для створення єврейського музею у Львові. На початку 1910-го М. Ґольдштейн виступив на зборах львівського кагалу з конкретним планом створення у Львові першого в Галичині музею для збереження історико-культурних пам'яток єврейського народу.

М. Ґольдштейн прагне привернути увагу до проблеми створення у Львові єврейського музею, розглядаючи її в контексті розвитку музейної справи в Європі. З цією метою колекціонер звертається до діячів культури, широкої громадськості, виступає з публікаціями, використовує при цьому різноманітні, навіть найкоротші інформації в пресі.

На підтримку М. Ґольдштейна та з метою популяризації ідеї створення єврейського музею у Львові виступали в різні роки діячі культури. Одним з перших відгукнувся знавець єврейського мистецтва Богдан Януш. Особливу виразність публікаціям надавали фото предметів із зібрання М. Ґольдштейна.

Колекціонер усвідомлює, що пам'ятники старовини, зокрема єврейські, зникають безповоротно, гинучи через нерозуміння людьми їхньої історичної, художньої цінності. У зв'язку з цим М. Ґольдштейн задумує приблизно з 1911 року кампанію з роз'яснення широким верствам єврейського населення, особливо молоді, історико-культурологічного значення старовинних пам'яток, потреби їхнього збереження, розповідає про роль музеїв і колекцій у цій справі. Максиміліану вдається робити це ненав'язливо, в доступній і конкретній формі. Видав (можливо, двома накладами в різні роки) два види невеликих рекламних листівок. Кожна з них містить коротку інформацію (шістьма мовами: польською, німецькою, українською, російською, англійською, ідиш) про Максиміліана Ґольдштейна і його колекцію.

М. Ґольдштейн опублікував одночасно в газетах відкритий лист до молодих людей. У своєму зверненні колекціонер закликає звернути увагу на збір цінного історико-етнографічного матеріалу.

Отже, активна збиральницька діяльність М. Гольдштейна, що несла в собі великий просвітницький потенціал, була цілеспрямована: створення у Львові єврейського музею.

З початком I світової війни М. Ґольдштейн виїжджає до Відня, як співробітник кредитної установи для торгівлі і промисловості, що евакуювалася зі Львова. До цього часу він був заручений з Нусею Левенкрон. Їх одруження відбулося в березні 1915 року у Відні.

Живучи у Відні, М. Гольдштейн, відомий в середовищі збирачів, контактує з колекціонерами, поповнюючи свої збірки, нумізматична частина яких, можна припустити, перебувала при власнику.

Молода подружня пара Н. і М. Ґольдштейн повернулася до Львова, імовірно, до початку вересня 1917 року, напередодні народження їхнього первістка – доньки Ліллі. Після повернення до Львова приблизно до кінця 1920 року "невтомний Макс" - знову в центрі художнього життя Львова. Як і раніше, він охоче надає матеріали своєї колекції для організації виставок. Так, на основі його збірки гравюр було підготовлено і успішно проекспоновано у Львові виставку японської графіки.

Щодо власне проблеми створення у Львові Єврейського музею, то в 1915-1920 роках відбувався еволюційний розвиток подій: ідею організації музею єврейської старовини бурхливо обговорювали в 1910-1913 роках, а в 1920-х роках вона стає загальновизнаною.

У характерному для себе полемічно-загостреному стилі виступає М. Ґольдштейн з приводу залучення уваги громадськості до охорони старовинних єврейських кладовищ в регіоні.

У цьому ж руслі, але з визначенням ширшого кола пам'яток, що підлягають охороні, виступив Богдан Януш, відомий фахівець у справі реставрації. Він відзначає, що в справі охорони пам'ятників потрібна систематичність, особливо при проведенні інвентаризації. Він підкреслює важливість вивчення приватних колекцій, в яких зібрано величезну кількість предметів. Резюмуючи, Б. Януш робить однозначний висновок: найкращим кроком у справі збереження пам'яток могло б стати створення музею єврейської старовини у Львові.

У 1928 році вперше у Львові організовано виставку старовинних єврейських книг і предметів мистецтва, в якій беруть участь об'єкти з колекції М. Ґольдштейна.

М. Ґольдштейн прагнув до популяризації, вбачаючи в єврейських пам'ятках загальнолюдські цінності. Сучасники відзначали, що М. Ґольдштейн був людиною, схильною до широкого спілкування, завжди охоче показував свої колекції. Серед численних відвідувачів виставки, котрі залишали захоплені відгуки в "Пам'ятній книзі", були діячі української культури: Іларіон Свєнціцький, Олекса Новаківський, Святослав Гординський. В особистому архіві М. Ґольдштейна зберігся оригінал малюнка з пояснювальним текстом, подарованого С. Гординським з подякою за показ колекції.

Контакти з діячами українського мистецтва та культури виникли на початку XX ст. Невипадково саме М. Ґольдштейн був автором публікації в єврейській газеті матеріалу про відкриття у Львові 13 грудня 1913 р. Національного українського музею. Він особливо виділив думку патрона музею А. Шептицького, що створення і відкриття музею – доказ розвитку народу.

У контексті колекціонування юдаїки у Львові особливе місце займає велика виставка єврейського мистецтва у Львові (березень-квітень 1933) в Міському музеї художнього промислу.

Безпосередню участь у підготовці експозиції взяло Товариство друзів єврейського музею у Львові. Першим президентом товариства став лікар Марек Райхенштайн (відомий у Львові колекціонер єврейської старовини). Виставка готувалася з розмахом, ретельно вивчалися і підбиралися експонати з приватних колекцій і з багатьох синагог Галичини.

У передмові до каталогу директор Міського музею художньої промисловості др. Казімеж Хартлеб відзначив, що першим, хто посіяв у широких громадських колах ідею створення єврейського музею, був М. Ґольдштейн.

У 1934 році завершилася епопея створення у Львові єврейського музею. Він був відкритий 17 травня. Основу зібрання склала колекція М. Райхенштайна, яка була передана його спадкоємцями музею у депозит.

Акт відкриття музею, такий довгоочікуваний для М. Ґольдштейна, показав, що відбулася історична зміна, і нові лідери просто забули про М. Ґольдштейна: у промовах він навіть не був згаданий.

Якими б прикрими не здавалися М. Ґольдштейнові ці пережиття, він залишається вірний собі: продовжує напружено працювати над книгою про свої колекції. Це видання - складна колективна праця. Побудова книги відбиває специфіку колекції. Про це докладно у вступі пише знаменитий єврейський історик Маєр Балабан, який добре знав колекціонера протягом 30 років.

Книга про колекції М. Ґольдштейна побачила світ 1935 року. З роками значення книги М. Ґольдштейна незмірно зросло. Ця книга в меморіальному виданні про загиблих під час II Світової війни єврейських художників названа «надзвичайно цінним помічником у вивченні культури і мистецтва євреїв».

Так, при всіх ділових здібностях, працьовитості та завзятті він був "колекціонером-фантазером" і дуже честолюбною людиною, але сповненим ще й ідеалістичних уявлень. У певному сенсі саме тому в переліку адресатів, яким були відіслані авторські екземпляри книги, - два одіозно-популярних  імені в XX ст. Першим з них виявився шеф Італійського уряду Беніто Муссоліні. У листі до другого адресату М. Ґольдштейн писав: "Відданий своїй польської вітчизні, я наважуюсь результат роботи всього мого життя (книгу - Ф.П.), прихильно запропонувати Вашому превосходительству".

Дата на квитанції про відправку бандеролі з книгою до Відня - 16 березня 1938 року. Координати одержувача, як виявляється з супроводжуючого листа і поштової квитанції, такі "Фюрер Дойче Райху" (Високоблагородний пан, Райхсканцлер А д о л ь ф Г і т л е р " - розбивка - М. Ґольдштейна).

Радянський період в житті М. Ґольдштейна був дуже коротким – трохи більше півтора року. Початок його "ознаменувався" вимогою нової влади про виселення  (переселення) сім'ї Ґольдштейна із "занадто великої квартири".

На підтримку М. Ґольдштейна відразу виступив Я. Пастернак, директор Етнографічного музею Наукового товариства ім. Шевченка: 12 жовтня 1939 він видає М. Ґольдштейну довідку. Зміст цього документа такий: "Максиміліан Ґольдштейн займається у Львові кілька десятиліть єврейською старовиною, етнографією, художнім промислом, графікою і має тому велику власну колекцію – єврейський музей – який був досі доступний для професійного вивчення і широких кіл відвідувачів. Приватна квартира тов. М. Ґольдштейна, в якій є згадуваний музей, заслуговує права на охорону влади. Цим буде тов. М. Ґольдштейну надана можливість продовжувати далі його успішну роботу в ім'я збереження і вивчення єврейської старовини".

Початок радянського періоду для М. Ґольдштейна збігся з пошуком роботи. Безробітний Ґольдштейн, що прагнув служби в Єврейському музеї, спрямовує свої зусилля на отримання таких рекомендацій, які підтвердили б його професійну спроможність як фахівця в галузі юдаїки та придатність до роботи як музейного співробітника.

21-23 листопада 1939 члени ради директорів музеїв Львова високо оцінюють його наукову і науково-організаційну діяльність у сфері етнографії єврейського народу. Вони пишуть; "Беручи до уваги його багаторічний досвід і ерудицію в названому предметі, вважаємо, що він заслуговує надання йому можливості подальшої роботи на посаді головного зберігача... або ж директора єврейського музею у Львові"…

24 листопада того ж року Професійний союз працівників бібліотек, архівів і музеїв видав М. Ґольдштейну довідку про те, що той зареєстрований у списку безробітних кандидатів на посаду музейних працівників. У документі наголошується, що М. Ґольдштейн відомий як "стійкий" дослідник етнографії і мистецтва євреїв, автор книги "Культура і мистецтва єврейського народу...", колекціонер і музейний діяч. Зазначено, що з огляду на все, зокрема те, що він був ініціатором створення у Львові єврейського музею, "товариш др. Максиміліан Ґольдштейн є найбільш гідним і шановним кандидатом на посаду керівника єврейського музею у Львові ".

25 листопада 1939 М. Ґольдштейн комісією з охорони пам'яток культури при Тимчасовому управлінні Львівської області був тимчасово призначений керівником Єврейського музею у Львові. Примітно, що посвідчення Ґольдштейна підписане письменником Петром Панчем, львівським вченим др. Іваном Карпинцем, завірене печаткою Організаційного комітету письменників Львова.

Тоді ж, в унісон з радянською політикою збільшення музейних колекцій у країні, було ухвалено рішення про приєднання Єврейського музею, що належав єврейській релігійній громаді у Львові, до Міського музею художньої промислу.

20 січня 1940 керівник приєднаного Єврейського музею М. Ґольдштейн був включений в штат Міського музею художньої промисловості як старший науковий співробітник.

Початок німецько-фашистської окупації Львова був відзначений розпорядженням про негайне відсторонення співробітників єврейської національності від роботи в будь-яких установах, музеї не стали виключення; вже в списку, датованому 4 липня 1941 року, в числі співробітників музею художнього промислу ні М. Ґольдштейн, ні бібліотекар Г. Ауербах не значаться.

Можливо, випадково, але саме четвертим липня 1941 року виявилася датована довідка, що характеризує М. Ґольдштейна як співробітника Музею художньої промисловості. У документі зазначено перш за все, що М. Ґольдштейн не належав ні до більшовицької, ні до якої іншої політичної партії. Потім його назвали солідною, обов'язковою, порядною людиною з добрим характером, чия культурологічна і наукова діяльність послуговується високою репутацією. Тут примітний не тільки зміст, але й те, хто підписав довідку: комісар музеїв Львова І. Свєнціцький, директор і комісар Музею художнього промисловості К. Півоцький та Ю. Лещинський, др. М. Голубець, керівник українського літературно-мистецького клубу у Львові, др. Ю.Полянський – від міської управи Львова.

Оцінивши загрозливу розстановку сил в окупованому гітлерівцями Львові, М. Ґольдштейн і дирекція музею художнього промислу 7 липня 1941 погоджують питання про прийом ґольдштейнівскої колекції в Музей як депозиту. Одночасно було вирішено, що збірка як особливий фонд залишається на своєму колишньому місці – у квартирі М. Ґольдштейна, а сам власник збірки набуває статусу відповідального зберігача цінностей міського музею.

Безсумнівно, знаючи про передачу в депозит колекції юдаїки, Іларіон Свєнціцький, уповноважений в музейних справах міста Львова, надсилає М. Ґольдштейну 19 липня 1941 лист, в якому в завуальованій формі висловлює своє розуміння і підтримку М. Ґольдштейна в складній ситуації. У жорсткій манері ділового розпорядження (написаного по-українськи, від руки, на бланку Національного музею) І. Свєнціцький, підтверджуючи статус М. Ґольдштейна як зберігача колекції, пише так: "Пану Максиміліанові Ґольдштейну, вул. Новий Світ, 15, кв. 6, як власнику приватної колекції єврейської старовини доручаю протягом 3-х днів надати загальний кількісний склад збірок по розділах і протягом 3-х місяців докладний інвентар. Беру до уваги, що пану в цій інвентаризаційній – дуже відповідальній роботі буде помічницею його донька Ірена Ґольдштейн".

На підтвердження рішення дирекції музею М. Ґольдштейн отримує довідку, видану в тому, що в його квартирі зберігається етнографічно-фольклорна колекція, а сам М. Ґольдштейн уповноважений щодо її зберігання, і що колекція, як і сама квартира, де вона складена, передбачає особливу охорону влади. Довідка датована 8 серпня 1941.

Однак, попри всі зусилля, обставини потребували нових відступів: починався черговий етап у спробі виселення сім'ї М. Ґольдштейна з квартири. З проханням про допомогу знову М. Ґольдштейн звертається до І. Свєнціцького, який з такого приводу пише листа. У цьому документі Свєнціцький підкреслює, що "прохач свою музейну колекцію з меблів, порцеляни, фаянсу і тканин відвіз в Музей художньої промисловості 30 серпня 1941 року. Це ж спостерігається і в іншому документі (Додатку до прохання), датованому 14.3.1942 року.

Передача всієї колекції  Міському музею художнього промислу, благання, клопотання не дали бажаного результату: родину переселили з квартири будинку по вул. Новий Світ, 15 в район "єврейського житлового кварталу". Зіставлення дат на документах дозволяє зробити висновок, що до початку грудня 1941 Ґольдштейну знайшли нову адресу (вул. Паненська, 9, кв. 28).

1942 починався для М. Ґольдштейна обнадійливо: дирекція Музею художньої промисловості мала намір знову залучити колишніх співробітників "для інвентаризаційних робіт, зайнявши їх аж до кінця квітня". Так було повідомлено Уповноваженого керівникові відділу науки й освіти губернаторства Галичини д-ра А. Реґґі у службовому листі від 28 січня 1942 року.

Проте вже 14 березня Музей був змушений знову надіслати в ту ж інстанцію прохання не виселяти М. Ґольдштейна і його родину зі Львова, оскільки він "потрібний музею працівник". До числа документів М. Ґольдштейна, датованих березнем 1942 року, належать "Обґрунтування" прохання музею про невиселення М. Ґольдштейна, довідка, яка свідчить про звільнення його від депортації, довідка про склад сім'ї.

У низці архівних матеріалів визначне місце займає документ від 25 березня 1942 року за підписом д-ра А. Реґґі, адресований Президенту єврейської ради Єврейської громади м. Львова. Це позитивну відповідь на клопотання керівництва громади про виключення М. Ґольдштейна з "акції виселення". З такою ж петицією до А. Реґґі звернулися і група керівників різних музеїв Львова. Її підписали директор Національного українського музею І. Свєнціцький, комісар Природничого музею Ю. Полянський, директор музею первісної історії Я. Прусевич, головний хранитель історичного музею Р. Менкіцький, керівник Музею художнього промислу Ю.Лещинський, директор українського етнографічного музею Р. Герасимчук.

Ледь відстоявши себе, дружину і доньку від виселення зі Львова, що загрожувало смертю, М. Ґольдштейн із властивою йому "несамовитістю тигра" робить по суті останній кидок на захист предметів єврейської старовини, що зберігалися у закритих синагогах і молитовних будинках.

Він надсилає 12 квітня 1942 листа доктору А. Реґґі, у підпорядкуванні якого перебував відділ охорони пам'яток історії та культури. Виступаючи як "колишній директор колишнього Єврейського музею", М. Ґольдштейн чітко викладає предмет клопотання, суть якого зводилася до прохання про опіку над пам'ятками єврейської культури. Ґольдштейн підкреслює: 1. Після передачі Єврейського музею (в лютому 1940 року) Музею художнього промислу частина майна першого залишилася в синагогах; тому єврейська громада хоче взяти це на збереження; 2. Низка цікавих об'єктів залишилися в синагогах у багатьох інших містах, зокрема у Жовкві, Золочеві, Бродах, Тернополі. "При цьому, - підкреслює автор листа, - кожен з об'єктів є цінним з багатьох поглядів. З історичного, або, як я в цьому випадку вважаю, з художнього. Примітно, що на копії листа збереглася канцелярська позначка - дата надходження - 1 травня 1942 року. У справі порятунку предметів мистецтва М. Ґольдштейн повністю усувається від реального розкладу сил навколо нього і керується тільки почуттям високого обов'язку громадянина і музейного працівника.

Серед архівних матеріалів, причетних безпосередньо до біографії М. Гольдштейна періоду 1941-1942 років, збереглося кілька фінансово-бухгалтерських документів. Це клопотання Дирекції музею художнього промислу на адресу вищестоящої організації про нарахування "працюючому єврею" заробітної плати. В окремих випадках вказувалося число відпрацьованих днів, годин (помісячно, подекадно, потижнево). Відомо, що за годину роботи єврею виплачувалося по 40 грошів, тобто в кілька разів менше, ніж працівнику іншої національності.

Серпень 1942 у Львові був відзначений підготовкою  чергової акції зі знищення євреїв. М. Ґольдштейн і його молодша донька пережили цю хвилю масової депортації. Документи свідчать, що М. Ґольдштейн цього разу знову виявився під заступництвом – керівника відділу науки й освіти дистрикту Галичина. Др. А. Реґґі підтримав клопотання Музею художнього промислу  від 14.7.1942 р. перед службою СС і поліцією на предмет оформлення посвідчення особи для М. Ґольдштейна.

Ґольдштейн, очевидно, ще не отримавши цього документа, який надавав звільнення від негайного виселення зі Львова, пише великого листа-петицію у відділ науки і освіти губернаторства Галичини.

Сьогодні цей лист прочитується, наче епітафія. У кожному слові – прискорене серцебиття людини, що відчуває прицільну небезпеку. Розуміючи ситуацію, М. Ґольдштейн поводиться як аристократ, філософ, стоїк. Усвідомлюючи себе приреченим, на волосинку від депортації, він продовжує боротьбу за порятунок пам'яток мистецтва.

У листі-проханні від 20 серпня 1942 він з гідністю, зовні спокійно порушує низку складних питань. Перш за все він звертає увагу свого адресата на те, що серед величезної кількості пам'яток прикладного мистецтва, які перебувають у Львові і його околицях, є чимало таких, що зроблені в Німеччині, німецькими майстрами. Значна кількість таких об'єктів є власністю єврейських молитовних будинків, синагог, приватних осіб.

Потім М. Ґольдштейн представляє себе фахівцем музейної справи, який 30 років віддав роботі з різними видами мистецтва. Він згадує і про те, що він, останній директор Єврейського музею у Львові, передав усю колекцію у Львівський музей художнього промислу, як і своє особисте зібрання. Фіксуючи увагу на тому, що завжди далекий від політики, маючи 30-річний досвід проведення достовірних експертиз в нумізматиці, стосовно творів різних видів мистецтва, він може виконувати складні завдання з докладним аналізом і документуванням пам'яток. Свій лист М. Ґольдштейн закінчує так: "Я можу тільки просити залучити мене до такої роботи, щоб, у разі чергового виселення зі Львова – і у вигляді особливої милості – мене і мою працюючу доньку (мельдкарте 20331) залишити у Львові ".

У низці збережених документів середини 1941-1942 років трапляються короткі згадки про членів сім'ї М. Ґольдштейна: його дружину – Нусе-Фанні, доньок Ліллі, Ірени. Зіставлення матеріалів дозволяє уточнити повороти їхніх доль і тим самим трохи повніше уявити останній етап життєвого шляху М. Ґольдштейна.

Дружина і друг Нуся-Фанні Ґольдштейн, уроджена Левенкрон, з початку війни якийсь час числилася доглядачкою майна Музею художнього промислу. Як відзначено в одному з документів 1942 року, вона пропала безвісти. За нашою версією, це могло відбутися приблизно у червні – на початку серпня 1942 року, тому що у листі від 20 серпня 1942 М. Гольдштейн, у своєму проханні про "невиселення" зі Львова вже не згадує фрау Нусю-Фанні.

Ліллі Ґольдштейн, старша з доньок, до часу приходу радянської влади на західноукраїнські землі у вересні 1939 року, опинилася в Кракові, за кордоном, їй не судилося більше побачити рідних, вона виявилася відторгнутою від них.

Л. Ґольдштейн теж була зарахована до "безвісти зниклих".

Молодша донька М. Ґольдштейна – Ірена – з  ипня 1941 року числилася лаборантом у Музеї художнього промислову і, як випливає із довідок від 5 листопада і 6 грудня, до кінця 1941 року продовжує там працювати "технічним лаборантом". У документі, що датується вереснем-жовтнем 1942 року, Ірена згадується вже як робітниця із заготівлі сировини.

Аргументовані матеріали (копії листів, довідок, перепусток і т.п.) дозволяють достовірно уявити конкретні життєві ситуації, загальну атмосферу, в якій перебували М. Ґольдштейн і його сім'я, починаючи з перших чисел липня 1941 року. Виключений зі штату Музею художнього промислу, М. Ґольдштейн продовжував там служити як "працюючий єврей під № 31596".

Коли, де обірвався життєвий шлях цієї людини, що свято любила свою батьківщину, народ, мистецтво?.. Мільйони євреїв, а з ними Нуся-Фанні, Ліллі, Ірена, «шалений Макс» пішли з життя "безвісно зниклими"...

Його принижували безперервно, по-різному, майстерно і грубо, іновірці і одновірці, морально і психологічно, просто заздрісники і окупанти його батьківщини.

Принижували за життя і потім... Забрали головне у його житті - колекцію, потім забрали життя.

Однак час не відсунув вглиб історії людини на ім’я Максиміліан Ґольдштейн. Навпаки, саме час рельєфно представляє значення його діяльності як скромної, але сміливої і щирої спроби перетворення світу людей. Час показує: він вірив у мистецтво, перетворювальна сила якого не знає кордонів часу і простору.

Максиміліан Ґольдштейн, як один з багатьох, просто пішов у вічність єврейської культури.