МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Перемоги Остапа Стецьківа на чужих стадіонах

Остап Стецьків, футболіст львівської «України», бельгійського «Олімпіка» (Шарлеруа), французького «Ліона», «України» (Монреаль, Канада), збірної Канади.

Він належить до грона тих зіркових українських футболістів, доля яких, однак, розпорядилася так, що про них добре знали в різних країнах світу, але тільки не вдома.

Старе покоління львів’ян, напевно, пригадує собі ту частину вулиці Стрийської, на якій одне за одним були розташовані грища спортивних товариств Львова: «Сокола-Батька», «Чарних» і «Погоні». І, можливо, ця своєрідна спортивна атмосфера в зеленому куточку міста, де навпроти Стрийського парку народився і виріс Остап Стецьків, привела до того, що вже майже в п’ятнадцятирічному віці він зайняв пост воротаря в команді юніорів СТ «Україна». І вже тоді, мабуть, розмірковував, як би краще він розпорядився м’ячем, куди б його спрямував, щоб створити загрозу для воріт суперника. Юніори «України» були найкращими в місті, а юний воротар мріяв, коли ж прийде його черга стати у воротах першої дружини. Але коли 1942 року львів’яни поїхали на матч до Станіславова, Остапа через травму пальця руки вперше виставлено на позицію… півзахисника, і всі раптом побачили, як швидко освоївся вчорашній воротар в полі, як добре поводиться з м’ячем і легко читає гру.

Улітку 1943 року, як і тисячі українських юнаків, Остап Стецьків вступив до дивізії «Галичина». В ній опинилося багато хлопців із різних футбольних команд, а тому тут згодом була створена дивізійна футбольна команда. Коли ж Німеччина капітулювала, «дивізійна братія» опинилися за дротами таборів полонених у Белярії та Ріміні в Італії.  Та навіть і тут гроно любителів футболу швидко знайшло можливість копати м’яча на белярійських виноградниках. 

Стецьків між гравцями збірної Франції Раймондом Копа (ліворуч) і Леоном Гловацьким

Наприкінці 1946 року в Австрії вже як вільна людина Остап Стецьків розпочав виступи в команді «Україна» у Зальцбургу і так вдало, що потрапив в око німецьких тренерів клубів оберліги. А незабаром він почав грати у складі відомої німецької ФК «Карлсруе». Дуже скоро на здібних українських гравців, що грали по різних клубах, розпочали полювання представники команд. Незабаром Стецьківа ще з одним бомбардиром львівської «України» Олександром Скоценем запрошують до бельгійського «Олімпіка» з Шарлеруа, але через кілька місяців цей дует хочуть бачити вже у провідному французькому клубі «Ніцца».

Та середземноморський клімат не підходить колишньому львів’янину. І він переходить до північного Валанс’єнну, а згодом до одного з найкращих клубів Франції «Ліону». Тут і відбуваються його найкращі виступи. У чемпіонаті Франції «Ліон» стає лідером, а український півзахисник – лідером цієї команди. Ось тільки кілька прикладів творчості тодішніх репортерів: «Українець Стецьків гуртує навколо себе гравців, гра яких при ньому значно покращується. Коли Стецьків диригує грою, настає повна гармонія», «Стецьків вже вкотре доводить до відчаю оборону суперника, аж на 60-й хвилині легко звільнюється від опіки оборонця і забиває м’яч у лівий кут на превелике здивування воротаря »… 

Святкування 70-річчя СТ. «Україна» у Львові в 1991 році. Зліва направо: О.Скоцень, О.Бучацький, К.Міклош, Ю.Зубач, О.Стецьків 

Та восени 1952 року О. Стецьків емігрує до Канади, куди вже переселилася родина його дружини Марії. Керівники «Ліона» шлють йому депешу за депешею, запрошуючи повернутися і пропонуючи казкову на той час суму контракту – 500 тисяч франків. Однак усі сумніви позаду, до Європи Остап більше не повертається і з великим ентузіазмом запалюється до роботи в українській громаді в Торонто. Тут знову та ж сама мила з дитинства назва спортового товариства «Україна», де зібралася досить сильна дружина, звідки постійно запрошують українських футболістів до збірної міста і провінції Онтаріо на товариські зустрічі з відомими європейськими клубами, що приїжджають сюди, в ході турне Північною Америкою. 

 Книжки за авторства Остапа Стецьківа

А в п’ятдесяті роки до Канади радо приїздили «Глазго Рейджерс», «Херст» і «Абердін» з Шотландії, «Тотенгем», «Вест Бромвіч» і «Гаттерсфілд» з Англії, «Адміра» і «Ваккер» з Австрії. Не дивно, що Стецьківа та його колег Володимира Закалужного і Мирона Березу запрошують до збірної Канади, яка 1956 року розпочинає відбірні змагання чемпіонату світу. Українці з кленовим листком на грудях виступають проти збірних США та Мексики. З тих матчів на стіні помешкання Стецьківа довго висіли капелюхи, якими гравців збірної нагороджували за міжнародні виступи. Крім того, Стецьківа запрошують до себе українські клуби, які у ті роки диктують моду на американських стадіонах. Колишній львів’янин в складі УАСТ (Рочестер) доходить до півфіналу розіграшу Кубка США, а через кілька місяців у наступному розіграші вже у формі філадельфійського «Тризуба» грає у фіналі Кубка США. Наступного 1957 року разом з рочестерцями таки виборює цей найважливіший футбольний трофей, перемагаючи у фіналі команду з Сент-Луїсу. Коли ж «Україна» з Монреалю збирає найкращих українських футболістів для виступу у чемпіонаті Канади, туди потрапляє і Стецьків. Зрозуміло, що у кінці сезону українці святкують перемогу, вперше здобуваючи титул чемпіона Канади.

Виступ Стецьківа на святкуванні 100-ліття українського футболу в домівці СТ «Україна» в Торонто

Залишивши футбольне поле, Стецьків стає активним діячем СТ «Україна» в Торонто, членом його проводу. Він збирає сотні світлин з діяльності товариства, які постійно виставляє на виставкових стендах, створюючи справжню історію спортивної громади найбільшого канадського міста. Після його смерті у квітні 2001 року фотографії продовжують залишатися на стінах домівки товариства, нагадуючи про одного з кращих українських футболістів, гру якого, однак, на рідній землі у Львові так і не бачили.