Ми пустили ворога в тил своєму війську

Кажуть, що всьому є початок і кінець. Якщо ми не почнемо називати речі своїми іменами, нам прийде кінець. Треба добре розуміти, що неможливо перемогти у війні, в якій відмовляєшся воювати. Так само неможливо зупинити загрозу, яку сам не визнаєш.

Регіонали прийшли не лише по мову, а по всю Україну. Вони її знищували і будуть знищувати усіма доступними способами, як передова група Кремля. Грабуючи, сварячи, ділячи, руйнуючи все те, що робить нас окремою нацією і незалежною державою. Вони є не українськими політиками, а одним із засобів війни Росії проти України.

Не менш брутальним і небезпечним, ніж заслані псковські десантники чи буряти на танках десь під Дебальцево. Наші солдати свій обов’язок перед державою виконують. Зупинили ворога і вже шостий рік його стримують. А за нами, тобто за суспільством і за політиками є борг. Ми пустили ворога в тил своєму війську і ще й дозволяємо йому мати владу і гроші. Жодна армія з таким сильним ворогом у своєму тилу довго не провоює, бо він знищить її з середини.

Якщо ми таки хочемо вижити і перемогти, треба припинити вдавати, що з регіоналами можна домовитись, якось їх умиротворити, чи навернути на свій бік. Ми маємо воювати з ними точно так само, як наші солдати воюють з російськими.

Зброєю проти них є: 1) сильне СБУ і прокуратура, які займаються не поборами із підприємців, а захистом безпеки держави; 2) позбавлення їх доступу до бюджету і природних ресурсів держави через очищення влади і прозорі процедури користування надрами; 3) захист державою критичної інфраструктури, щоб вони не могли шантажувати всю країну відключенням світла чи газу; 4) тотальне очищення преси від них та від будь-якого іншого політичного впливу – ЗМІ мають бути незалежні від олігархів, інакше вони всі скоро опиняться в руках Медведчука; 5) перестати обіцяти бандитам тюрми, а почати їх нарешті садити.

Для цього потрібне повне очищення судів та незалежна робота антикорупційних органів. Або ми їх, або вони нас. Війна не залишає нам третього варіанту.