Серед львів'ян тривають дискусії щодо скульптур, які тимчасово встановили у Стрийському парку. Особливе обурення викликала фігура жінки «Впевнена» київського скульптора Василя Корчового. Раніше дискусії виникали навколо скульптури «Містер Арбітріум», яку у червні тимчасово встановили біля оперного театру. Крім цього містяни досі коментують пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту, встановлений ще 2021 року. ZAXID.NET звернувся за коментарем до психіатра та психотерапевта Романа Кечура. На думку фахівця, такі гострі дискусії є свідченням нетерпимості, але й зацікавлення людей у мистецтві.
***
Чому люди так бурхливо реагують на мистецькі об'єкти?
Чесно кажучи, мені прикро слухати агресивні коментарі. По-перше, треба подивитися й дати можливість мистецтву відбутися, щоб пізніше сформулювати свою думку. По-друге, ця думка в складні часи не має бути такою однозначною і критичною. Я не даю оцінки мистецькій цінності скульптур, але люди мають бути більш відкритими для нового. Мені здається, що сучасний світ занадто радикальний у своїх оцінках. Ніколи не виникне нічого нового в культурі, якщо не буде нових підходів. Звісно, експерименти можуть бути й невдалими.
Зі скульптурою в Стрийському парку відбувається те саме, що й раніше з пам'ятником Ксаверу Моцарту. Це культура нетерпимості, де люди не чують і не бачать одне одного. Надто борються за власний погляд і атакують погляди інших.
Чи це феномен лише Львова?
Ні. Свого часу Ейфелеву вежу парижани також сприймали дуже негативно. Металева конструкція дуже контрастувала з естетикою тодішнього Парижа й уявленнями людей про красу.
Мистецтво завжди конфронтує й викликає сильні емоції, але подобається не всім. Мистецтво – це не щось красиве. Гарне часто є кітчем.
Одна річ, коли мистецтво показують в музеї чи галереї, куди люди йдуть спеціально. Зовсім інакше, коли це Стрийський парк й скульптури бачать люди, які не купували квитки, і протестують проти них. Це закономірний процес. Нагадаю, що не коментую конкретну виставку, а говорю про феномен.
Чи гостре, а деколи навіть агресивне, несприйняття може бути пов'язане з війною?
З пам'ятником Моцарту були дискусії ще до повномасштабної війни. Якщо повернемось до історії з Ейфелевою вежею, то у Франції тоді не було війни, але було радикальне несприйняття. Тобто це загальнокультурний феномен, який з війною лише посилюється, оскільки війна все загострює, всі наші образи й незадоволення. Всі ті, хто хоче виставити мистецькі твори не в музеї, а на загальний огляд, повинні бути готовими до такої реакції.Такого типу реагування є властиве людям, бо не всі мають однакові естетичні погляди, смаки чи уявлення про красу.
Куратори комунікують, що скульптури, як от «Містер Арбітріум» чи фігури в Стрийському парку, тимчасові. Тобто лише на кілька місяців, але це все одно викликає обурення.
Люди за природою схильні до конкуренції з незрозумілою метою. Тобто боротися зі всім, що для на вигляд є чужим. Від природи всі консервативні, але з віком стають ще більш консервативними. Натомість молодь більше схильна до експериментів. Але нехай у нас будуть лише такі проблеми.
Чи можна зробити критику суспільства конструктивною?
Не думаю, що це взагалі проблема, яку треба розв'язувати. Взагалі не всі проблеми на світі треба розв'язувати. Це питання, над якими треба думати. Я не бачу завдання нам всім ставати однаковими. Сподіваюсь, що після цих дискусій станемо кращими, хоч залишимось людьми з різними естетичними поглядами. У нашій різності станемо толерантнішими один до одного. Ми сперечаємось про культуру. Це вже дуже добре.
Тобто можна сказати, що ці дискусії об'єднують людей?
Так, і це означає, що ми небайдужі до культурного середовища. Людям важливо, що саме стоїть в їхньому парку. Львів'яни занепокоєні, щоб естетичне середовище було добрим. Звісно, у людей різні уявлення, але всі однаково занепокоєні.
Такі дискусії виснажують суспільство чи мобілізують?
Сперечатися – це природний стан суспільства. Якщо перестанемо, то це наближення нашої смерті.