«Ми тут в Україні маємо що розповісти»
Культура

«Ми тут в Україні маємо що розповісти»

Режисер Роман Бондарчук про документальне кіно та власні фільми

Катерина Сліпченко, 11 вересня 2017 340 0

З 14-го вересня фестиваль документального кіно Docudays у проекті Docu/Хіт покаже свої найкращі фільми у семи містах України. Одним із них стане Львів. Також картини зможуть побачити глядачі у Києві, Одесі, Харкові, Сумах, Дніпрі та Херсоні.

«Це історії крізь сучасну реальність – від Балкан до Іловайська, від київської квартири відомої української акторки до центрального концертного залу в Пхеньяні», - обіцяють організатори.

У програмі роботи майстрів сучасної документалістики. Зокрема, «Dixieland», новий фільм Романа Бондарчука, претендента на премію «Оскар» від України із фільмом «Українські шерифи».

«Dixieland», який вийде у прокат в рамках Docu/Хіт, став найкращим українським фільмом на ОМКФ-2017. Ця стрічка – світла мандрівка з дитинства в дорослий світ.

Роман Бондарчук народився у Херсоні, і саме це місто та його околиці стали місцем зйомок його фільмів. Саме на Херсонщині відбувається дія «Українських шерифів», саме у Херсоні музикує його «Dixieland».

ZAXID.NET напередодні виходу картини у прокат вирішив розпитати режисера про його нову роботу, документальне кіно та «оскарівський» досвід.

Роман Бондарчук. Фото: Wikipedia

Як з’явилася ідея фільму «Dixieland»?

Кожен житель Херсона знає цей оркестр, бо вони виступають майже на усіх міських святах. Якось я потрапив у підвал, де репетирують діксілендівці й зрозумів, що це - метафора.

Фарбовані в темно-зелений стіни, пожовклі плакати, підлога, схожа на шахову дошку, м'яті духові інструменти на вішалках, маленькі віконця під стелею: усе викликало думки й про світ Аліси в задзеркаллі, й про місце музики в нашому практичному світі. Ну, а далі познайомились з учителем, із дітьми й почали знімати людей...

Про що (для Вас) ця історія?

Це історія про дорослішання. Про мету в житті, яку важливо мати, щоб до неї йти.

В одній сцені можна побачити дітей з георгіївськими стрічками. Коли це було знято і чи Ви свідомо розраховували на провокативність цих кадрів у ситуації, яка існує сьогодні?

Це, здається, 2011 рік. Тоді ці стрічки роздавали на кожному перехресті, на касі кожного магазину перед 9-м травня. І всі це носили. І сьогоднішній глядач це теж носив, скоріш за все. Можливо, наступного разу цей глядач поцікавиться, що означає стрічка, яку на нього одягають...

Яке місце посідає документалістика в українському кіно?

Мені здається, що досі більше цікавих українських документальних фільмів, ніж ігрових. Чи документальне кіно обов'язково має бути дотаційним? Це залежить від розвитку індустрії й суспільства в цілому. Коли телеканали зможуть платити чесні гроші за права на показ фільму. Коли глядачі не чекатимуть піратів, а купуватимуть квиток в кіно, або легально подивляться фільм на vod платформі, можна буде щось рахувати.

«Dixieland», до речі, зроблений практично без дотацій, його виробництво сплатив ще на етапі ідеї німецький телеканал MDR, шведське телебачення та канали країн Балтії. Ми отримали також грант від Програми ЄС «Медіа», гроші якої, в основному, пішли на очищення музичних прав. Це виявилось дуже дороге задоволення.

Щось змінило для Вас висування на «Оскар»?

Дало краще розуміння світу, індустрії, професії. Що ми тут в Україні маємо що розповісти. Що не треба ні під кого підлаштовуватись і робити «як той хлопець», бо таких хлопців дуже багато, а рецепту успіху все одно не існує. Що треба йти за власними відчуттями. Й чим вільнішим вийде кіно, тим більше в нього шансів бути оціненим.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук