Місто мусить перейти від культури «ні, тому що» до культури «так, якщо»

Під час публічної лекції, що відбулась у Львові 9 березня, автор концепції креативного міста Чарльз Лендрі розповів про те, як розвиваються сучасні міста і що необхідно зробити кожному амбітному місту (в тому числі Львову) у ХХІ столітті.

ZAXID.NET записав найцікавіші тези британського урбаніста.

***

Місто - це більше, ніж просто фізичне місце у просторі, це - драма у часі. Для деяких людей ця драма є дуже цікавою, а інших вона навпаки лякає. Такі питання завжди постають під час періодів перетворень. Все починає набувати швидшого темпу: люди швидше ходять, буквально все роблять швидше. Парадигми змінилися і ми маємо сприймати світ по-іншому.

Економіка пережила різні трансформації, від промислової до інформаційної. Зараз все частіше говорять про креативну економіку. Якщо ви погоджуєтесь, що креативність та уява є важливими, тоді ми можемо розглядати їх як валюту. Чому так? Тому що це може збільшити потенціал міста; слід, яке воно залишає багатьма способами; це може утримати в ньому таланти та привабити туристів. Міста, які мають бідну культуру і низький рівень уяви, зазвичай, не такі успішні.

Якщо ми спробуємо проаналізувати, якими є основні показники успіху для такого міста як Львів, то це рівновага між кількістю людей, які їдуть та тим, наскільки кваліфіковані люди приїжджають до міста. Одними з основних чинників, які приваблюють залишитись людей у місті, є його відмінності чи особливості; можливості для розвитку, які воно дає. І фізична структура міста так само важлива, як і те, що відбувається у його місцях чи на його об’єктах.

Сьогодні світ стає більш стисненим, тож треба думати про переформатування існуючих парадигм. Особливістю такого зменшеного, тіснішого, простору нашого світу є його діджиталізація - у позитивному і негативному аспектах. Наприклад, це Uber, який не платить податки, але який ми можемо замовити по телефону.

«Креативність і уяву можна розглядати як валюту»

Креативність можна вимірювати по-різному, наприклад, на основі кількості інновацій. Коли ми говоримо про креативність, то маємо на увазі креативних людей, організації, процеси, програми чи інші види діяльності, креативні мережі та регіони. Окрім мистецької спільноти, яка є важливими елементом креативного міста, ми почали формувати креативний клас для того, щоб сформувати креативну систему в місті. Крім мистецьких галузей, важливими стали науковий бізнес, соціальні та бюрократичні інновації, які раніше не брали до уваги.

Припустимо, що у вас є розвинений мистецький сектор, але решта сфер міського життя не є креативними. Звичайно, це створить певні труднощі. Вся система має рухатись в одному напрямку і прямувати до однієї цілі. Саме тому я згадую бюрократію та органи влади, бо вони мають здатність співпрацювати та взаємодіяти з іншими, новими, системами.

Коли я говорю про формування культури креативності, то мій аргумент полягає в тому, що культура визначає місце, а креативність - це кров та нервова система цього місця. Коли ми працюємо з містами, дуже важливо рухатись за потоком цього міста, пожинати плоди його культури. Але питання в тому, чи культура є позитивною чи негативною? Культурне мислення не завжди інтегрується у загальне уявлення про планування та розвиток міста, але, на мою думку, культура - це прихована рука, яка задає напрямок, визначає амбітність чи рівень безпеки міста.

Спочатку мені здавалося, що креативність завжди мусить бути на першому місці. Але кілька років тому я працював у дуже бідному регіоні Великобританії, і там усвідомив, що є щось, що стоїть перед креативністю. Якщо говорити про місто, то перш за все треба дозволити людям бути допитливими. Люди, які мають можливість запитувати, можуть проявити свою уяву. Мешканці можуть генерувати свіжі думки, і якщо у них багата уява, то вони будуть створювати ідеї, які ми можемо називати креативними.

«Креативність – це ресурс, який постійно відновлюється»

Найкращі ідеї з’являються на перетині думок тих, хто формує міський ландшафт: це архітектори, урбаністи, соціальні експерти, антропологи, культурні активісти, дизайнери. Важливо використати потенціал відмінностей їхніх ідей, важливо виходити за рамки власного простору і середовища. Відкритість і довіра є рушіями інновацій, тому треба працювати з психологією мешканців. Не всі райони Львова стануть потужними активними хабами, але мусять бути різні точки і пункти, які стануть інноваційними зонами чи зонами експериментів.

Місто мусить перейти від культури «ні, тому що» до культури «так, за умови якщо» . Часто це означає, що ви мусите працювати не лише з буквою закону, але й з його духом. Іноді саме дух закону є вашою метою, бо це створить більше можливостей для людей, які готові щось дати. Успішні міста не лише намагаються з’єднати різні речі і диригувати ними. Треба мати різні інструменти для цього диригування та для того, щоби об’єднувати різні, відмінні між собою, точки.

Одне з основних питань полягає у тому , що ми маємо робити зі спадщиною. Гадаю, що спадщина та креативність є партнерами. Креативність – це ресурс, який постійно відновлюється, а спадщина таким ресурсом не є. Те, що ми сьогодні вважаємо нецікавим, вчора було інноваційним. Креативність і спадщина можуть співпрацювати, і завдяки цьому партнерству ми можемо отримати комфортніше життя.

Місто 1.0, 2.0 і 3.0.

Місто розвивалось як ідея. Місто 0.0 - це його історія, і у всіх вона різна. У місті 1.0. мова йшла про конкретні фізичні об’єкти, пристрої чи речі; таке місто складалось з безособової інфраструктури. Місто 2.0 - це вже місто, яке характеризується софт-урбанізмом, який враховує емоційні характеристики міста і намагається зрозуміти, які емоції та відчуття мають люди, коли проходять вулицями, звертає увагу на комфорт мешканців. У цих умовах планування стає партисипативним, виникають питання: «Чи нам потрібно це?» Це ера розумного міста, яке думає категоріями розвитку, але це також ера людей, які знаходять нові функції чи призначення старим будівлям. У культурі формується креативна економіка: ви використовуєте митців, щоб продавати свої товари. І так ми підходимо до міста версії 3.0., тобто міста, в якому комфортно жити. Для цього потрібно розуміти усі категорії мешканців, молодих та старшого віку. Це місто, в якому завдяки новим технологіям можна почути всіх.

Амбітне місто ХХІ століття – це:

• Місто, де є колективне, інтегроване, мислення і планування, дії в партнерстві.
• Спільні громади і спільні публічні простри, де люди можуть збиратися у різних форматах.
• Формування довіри, коли ви даєте, а не берете.
• Невидима рука культури, тобто, глибше розуміння того, як люди діють і поводяться.
• Об’єднання молодого і старшого покоління. 70-ти річні не хочуть почуватися самотніми.
• Екологічна свідомість. Всі знають, що не можна бути успішним містом, якщо ви не можете показати, що ви екологічно свідомі. У великих містах всі працюють над цим.
• Місто, яке дає вам можливість вести здоровий спосіб життя.
• Місто, де будівельники мають естетичну відповідальність.
• Винагородження креативності.
• Вміння пов’язати старе і нове. Не лякати людей тим, що вони зараз отримають якісь божевільні незрозумілі перевороти чи революції . Ви маєте дати відчуття: «Ми знаємо, хто ми».
• Прагнення бути найкращим не у світі, а бути найкращими для світу, у якому ви будете існувати. На жаль, мені знадобилось п’ять років, аби випрацювати оце речення. Будувати будинки легко, але складно зрозуміти поняття речей, менталітет яких орієнтований на соціальні навички. Йдеться не про гроші, а про зміну мислення.

«Місто має прагнути бути найкращим для світу»

Люди хочуть мати легке сполучення, wi-fi і відчуття маленького комфортного містечка у великому місті. Хочуть мати глобальне мислення, але все одно відрізнятися в локальному плані; хочуть мати баланс між бідними і багатими, мати вибір між різними типами житла, зберігати певний шарм у поєднанні традиції та інновації. І ключовим елементом до цього є громадські публічні простори. Усе це звучить дуже просто, хоча треба визнати - втілити це не так легко.

(Усі фото - Діани Горбань)