На межі нервового зриву
Культура

На межі нервового зриву

Топ-3 фільми Каннського фестивалю за 3 дні

Катерина Сліпченко, 20 травня 2016 535 0
«Неруда»

Каннський конкурс уже стрімко наближається до фіналу. Він розпочався дуже потужно і практично без проколів. Далі у змагання вступили каннські важковаговики і він дещо «провис». Ані Педро Альмодовар із «Хульєттою», ані брати Дардени із «Невідомою дівчиною» не змогли сягнути тих вершин, на які вони піднімались колись.

Їх фільми, що володіють усе ще віртуозним ремеслом каннських лауреатів (брати Дардени є дворазовими володарями «Золотої пальмової гілки»), проте далі суто зовнішньою майстерності їм піти не вдалось.

А от юний канадський вундеркінд Ксав'є Долан у пошуках нової мови кіно продовжує знаходити щось свіже. «Усього лише кінець світу» став його першим проектом, де знімались зірки першої величини.

У картині Долана Гаспар Ульєль, Венсан Кассель, Лея Сейду, Наталі Бай та Маріон Котіяр стали членами однієї неспокійної родини. Письменник (Ульєль) повертається додому після 12-ти років відсутності. Усього на день.

Герої, як в античній драмі, зберігають єдність часу, місця та дії. Зрештою, і викривальні монологи та пристрасті киплять у картині майже античні. Коли стало відомо про роботу Долана над цим проектом, то найчастіше ставилось запитання, як зможе режисер, вперше вийшовши із зони комфорту, дати собі раду.

Дає прекрасно. І, що приємно, наразі він, залишаючи сюжети все ще у площині на з'ясування стосунків між родичами, весь час шукає нову мову. І знаходить, залишаючись при цьому у не тісних для нього рамках класичного кіно. Кіноман та шанувальник доброї літератури, Долан виглядає свіжим, проте таким, що має за плечима не аби який бекґраунд. Щодо акторського ансамблю, то хотілося б відзначити віртуозність Ульєля та Котіяр. Решта виглядають не настільки переконливими.

Філіппінець Бріянте Мендоса свою кінематографічну мову вже знайшов. Проте це аж ніяк не робить його фільм «Ma' Rosa» не цікавим. Ще одна локальна історія про буденність зла набуває у його кіно філософської глобальності. Сам він все спростовує і говорить, що знімає кіно про любов та жертовність.

Універсальне кіно від самородка (Мендоса почав знімати у 44 роки) не стає із роками пласкішим, теми не вичерпуються, а кінематографічна мова набуває якоїсь абсолютної досконалості.

Нова стрічка чилійського кінорежисера Пабло Ларрейна присвячена Пабло Неруді, поетові та нобелівському лауерату. Він став вигнанцем на батьківщині наприкінці 1940-х років. Фільм знятий у жанрі політичного трилера, де головні ролі заграли Луїс Ньєкко (Неруда) та Гаель Гарсіа Берналь (комісар поліції).

До останнього моменту очікувалося, що «Неруда» потрапить до основного конкурсу фестивалю, куди сорокарічного Ларрейна ще жодного разу не запрошували, проте він взяв участь у «Двотижневику режисерів». У 1948 році чилійський поет Неруда оголошений поза законом і повинен ховатися.

Це не фільм-портрет, але невелика комічна поема на тему втечі і погоні. Ларрейн розповідає свою історію, стилізуючи зображення під старе кіно. Цей трюк спрацював у нього в «Ні». Працює він і тут. А реальна історія стає особистим міфом Неруди у гіпертрофованому світі.

Критикам та журі залишалось подивитись ще чотири конкурсні фільми. У неділю ввечері оголосять результати. А от у критиків наразі среде лідерів - «Патерсон» Джима Джармуша та «Тоні Ердман» Марен Аде.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук