НЕкласичний музикант: байкер, рокер та стрілець
Культура

НЕкласичний музикант: байкер, рокер та стрілець

Дириґент та керівник Collegium Musicum Ensemble Віктор Пилипишин руйнує стереотипи про музиканта

Діана Коломоєць, 4 березня 584 0

Дириґент і керівник Collegium Musicum Ensemble Віктор Пилипишин руйнує всі стереотипи про музиканта. Він обожнює зброю, мотоцикли та Ілона Маска.

24 березня у Львівському органному залі відбудеться незвичайний концерт-квест «Код да Вінчі». Музика Ренесансу та мелодії з фільму поєднають в атмосферному перформансі Collegium Musicum Ensemble під керівництвом Віктора Пилипишина. Перед концертом він розповів ZAXID.NET про музику та інші пристрасті в своєму житті.

Віктор Пилипишин

Спів полонив з дитинства

Як музика увійшла в твоє життя?

Мені тоді було роки три-чотири. Ми з батьками пішли поплавати на річку. Я хлюпався у воді, коли на березі три жінки, що відпочивали неподалік, почали співати якусь народну пісню у три голоси. Я став як укопаний, дивився на них із відкритим ротом. Поки вони не закінчили співати, я з місця не зійшов. Ось тоді й запідозрили щось неладне зі мною.

Ще в дитячому садку я дуже багато співав на багатьох концертах. У вісім років пішов у музичну школу, на вокал. Я зростав у селі Солгутове в Кіровоградській області. Пощастило, що поруч було місто - з одного берега річки знаходиться село, з другого – райцентр, Гайворон. Там і була музична школа. Відносно недалеко, але доводилося йти через міст, а зимою – по кризі. Було трохи боязно, але цікаво.

У «музикалці» вчився до кінця загальноосвітньої школи, в 10 класі перейшов на фортепіано. Після школи вступив до Кіровоградського музичного училища, на диригентський

Чому не на вокал?

Голос – дуже тендітний інструмент, дуже вимогливий, його треба берегти і стежити за ним. А я останні роки музикалки «відбував панщину», кілька разів хотів кидати. До того ж досить довгою була ломка голосу. В період ломки я майже не співав, займався лише фортепіано. За час мутації голосу я трохи втратив навички сольного співу, а рівень володіння фортепіано все-таки був недостатній, щоб обрати цю спеціалізацію (починати грати треба було років з чотирьох-п’яти). Тому вступив на дириґента.

Саме в училищі я прокинувся для світу музики, я всотував в себе все, що бачив і чув, почав слухати все, що було доступно на той момент.

Буду пам’ятати все життя участь у тодішньому Кіровоградському муніципальному хорі під керівництвом Юрія Любовича, якого я вважаю недооціненим в Україні генієм, одним із патріархів хорової справи. Три роки співу в хорі дали мені цілковите поняття про хорове мистецтво. Училище дало гарну технічну базу, зокрема у дириґуванні (згадую, як сміявся з себе, коли записував на відео свої перші спроби диригування).

Сам дириґувати я почав на другому курсі львівської консерваторії. Моя перша практика – це дитячий хор. На третьому курсі вже працював хормейстером в лісо-технічному університеті. Після того була робота дириґентом у Старому Самборі в камерному хорі «Реприза». У 2017-му ми з однодумцями створили Collegium Musicum Ensemble. Дебютом для нас було виконання «Літургії» Станіслава Людкевича, яка ще жодного разу не звучала повністю як твір.

Collegium Musicum Ensemble

Як ти прийшов в Органний зал?

Це було у 2018-му році. На той момент робота в Старому Самборі мене трохи виснажувала: 2,5 години електричою в один бік, потім в інший. Якось влітку зустрів Тараса Демка (заступник директора Органного залу – ред.), який запропонував мені працювати адміністратором в Органному. Я погодився.

Власне, ти відповідаєш за супровід артистів, за проведення репетицій, поселення, друк та розміщення афіш і ще купу всього. Що тебе найбільше дошкуляє в роботі адміністратором?

Форс-мажори, накладки і тоді, коли плануєш собі відпочинок, а треба вирішувати чиїсь проблеми, інакше – апокаліпсис і кінець світу. Відкладаєш все і вирішуєш.

А що найбільше подобається?

Як не дивно – ті ж самі форс-мажори, можливість їх загасити та вирішити. І що цікаво: чим більші проблеми доводиться успішно вирішувати, тим більше задоволення опісля отримую та пишаюсь собою. Також дотичність до дуже класних ідей та ініціатив, контакти з виконавцями, навіть із найвідомішими солістами та дириґентами у світі. Зустрічі, спілкування – це дуже круто.

Звук як філософський камінь

Судячи з твого Facebook, ти багато подорожував.

Майже всі подорожі були з хоровими колективами, в яких я співав: камерний хор «Глорія», Галицький камерний хор «Євшан», церковний хор Гарнізонного храму святих Петра і Павла та інші. Це були поїздки на різні фестивалі до Польщі, Німеччині, Естонії, міжнародний конкурс у місті Торрев’єха в Іспанії. Тоді я проїхав автобусом всю Європу.

Чи не думав про навчання в Європі?

Ні. Європейський диплом дає дуже багато можливостей, проте повноцінне уявлення про хорове мистецтво дала мені саме школа Любовича. Європейська хорова школа сильно відрізняється від того, що я знаю. У практиці Любовича сам звук наділений певним сенсом.

Європейці можуть співати цілий день, в їхньому хоровому звучанні відчувається простота, прозорість. Європейський хоровий звук більш вихолощений та прямий. В них методика роботи з хором побудована так, що незалежно від підготовки кожного зі співаків, досить швидко можна досягти однорідності та доброго ансамблю.

Я все-таки дотримуюсь золотої середини: не можна співати натужно, дуже м’ясисто, як часом співають наші хорові колективи (іноді ще називають «по-православному») і не бажано співати вихолощено. Все має бути абсолютно природно, без штучних прийомів. У той же час, звук має бути фарбою, думкою, філософським каменем, яким треба не лише милуватися. Просто озвучувати твір можуть і комп’ютери. Живе виконання має передавати якусь думку, ідею, цілий всесвіт. Ти маєш чути спів і відчувати смак, колір, дотик – всі шість почуттів.

«Музику, яка давно переспівана, дуже важко зробити свіжою»

Що для тебе бути дириґентом?

Можливість створювати окремий світ через призму музики. Не просто виконувати твір, а власне передавати через нього певні сенси, нюанси, свої думки, відчуття, своє бачення певних речей.

Як дириґент може розкрити виконавців?

Дуже важливо, щоб виконавець і дириґент були однодумцями. Тому насамперед дириґент повинен поселити своє бачення твору у головах співаків, тобто щоб його відчуття стали відчуттями колективу. Це дає найбільшу синергію, тоді все вдається.

У репертуарі Collegium Musicum Ensemble є як старовинна музика, так і сучасні твори. Яка музика найбільше подобається тобі?

Сучасна. В ній цікавіше шукати дрібні нюанси, використовувати нові підходи, прийоми які можна по-різному реалізувати. Музику, яка давно переспівана, дуже важко зробити свіжою. Наприклад, «Реквієм» Моцарта – твір, який лише одиницям вдається виконати по-новому.

Де вдається знаходити нову музику?

Останній наш творчий досвід був із композитором з Британії Ллойдом Муром. Ми познайомилися, коли він приїздив на запис диску Toccata Classics разом із Collegium Management у Львові. Кажу: «У нас є ансамбль, давайте ми заспіваємо якийсь ваш твір?».

Він надіслав нам дві свої ансамблеві композиції When I have Fears та The Promise of Sleep. Одну він написав минулого року, а другу – спеціально для нашого концерту. Тоді наш ансамбль презентував фактично дві світові прем’єри.

Розкажи про березневий концерт «Код да Вінчі» в Органному залі. Дуже інтригуюча назва.

Це буде хорова ансамблева музика епохи Ренесансу – мадригали, григоріанські хорали. Музика, яка була віддзеркаленням епохи геніального да Вінчі. Також буде кілька композицій з однойменного фільму за романом Дена Брауна. Але це не буде просто концерт, він буде вміщати в собі елементи квесту, тож запропонуємо слухачам відшукати певний код. А коли і де він буде захований, ми повідомимо на сторінці Органному залу. Слідкуйте за оновленнями!

Боротьба за право на збройний самозахист

У тебе ніколи не було сумніві щодо вибору професії?

Буду відвертим: були і досі є. Кожен з нас хоче мати певний достаток в житті. Професія музиканта не приносить величезних грошей, якщо ти не топовий виконавець, яких одиниці у світі. Та на життя цілком вистачає. Як каже мій друг: музикант ніколи не буде голодним, але й не більше. Тому інколи з’являються думки змінити сферу діяльності. Проте я вважаю це нормальним. Мені важко уявити людину, яка ніколи ні в чому не сумнівається. Вважаю, це типово для кожного в тій чи іншій мірі. Але дуже багато сил і часу було вкладено саме в музику. Це є дуже серйозним запобіжником від необдуманих, спонтанних рішень. Тому думки думками, але я постійно нагадую собі просту річ: роби те, що в тебе виходить якнайкраще.

У школі я більше цікавився історією, географією, навіть в один період точними науками. У нас не викладали астрономію, тож я опанував її самотужки. Навіть сьогодні у вільний час читаю науково-популярні статті, дослідження з квантової фізики, генетики, астрофізики. Завів спеціально акаунт у Twitter, щоби бути в курсі останніх відкриттів. Найбільше там слідкую за Ілоном Маском.

«Намагаюся бути дуже різноманітною людиною, бо одноманітність вбиває»

Окрім цього мене ще цікавить зброя і стрільба. Все, як завжди, почалося з дитинства. Тоді у мене був цілий арсенал іграшкової зброї. До того ж батько служив у міліції, тож буваючи в нього на роботі я нерідко бачив і справжню зброю у кобурі. Проте лише згодом я усвідомив, що зброя іграшковою ніколи не буває, її треба поважати, ні в якому разі не боятися та з самого дитинства навчатися культурі поводження зі зброєю.

Але цікавість до зброї нікуди не зникла й понині. Зараз можу піти у тир, настрілятися від душі, а потім цілий місяць сидіти «на бобах».

Ти навіть вигравав змагання зі стрільби. Розкажи про це.

Так. У Львові є спортивна стрілецька організація «Практика», яка проводила на початку червня 2018 року змагання серед невласників зброї, таких, як я. Нас назбиралося чоловік 10. Була дуельна стрільба по мішенях. Я зайняв перше місце. А на третій день прочитав у новинах, що стрілецький комплекс СКА, де проводили змагання, згорів повністю. Я був у сильному розпачі – ледь не плакав! Це було єдине місце у Львові, де можна було безпечно постріляти на відкритому просторі.

Ти не справляєш враження типового музиканта.

Це мені лестить, насправді, бо я і не намагаюся. У першу чергу, вважаю себе звичайною людиною, як і всі, громадянином, з правами та обов’язками. Це звісно прозвучить дуже банально, але найбільше ціную своє життя та можливість займатись творчістю, тому це ще одна з вагомих причин моєї любові до зброї. Зброї, як важливого елементу особистої безпеки. Себе треба вміти захищати незалежно від професії, гендеру тощо. І саме зброя, на моє тверде переконання, дає потенційній жертві найбільші шанси вижити при зіткненні з криміналом і дожити до приїзду поліції.

Сподіваюсь, законопроект 1135-1 «Про цивільну зброю та боєприпаси», який зареєстрований у Верховній Раді, невдовзі ухвалять і це дасть не тільки мільярди гривень податків державі, робочі місця, а й зниження криміногенної ситуації навколо нас, відчуття особистої безпеки та більшої впевненості у майбутньому.

Не думав стати громадським діячем?

По факту я вже ним є. Співфінансував видання книги Рудольфа фон Єрінга “Боротьба за право” українською, активно вболіваю за розвиток зброярської культури в моїй країні та є одним із фундаторів юридичної боротьби за право на збройний самозахист.

Ти брав участь у Революції гідності на Майдані.

Був там, на жаль, недовго – буквально тиждень. Приїхав після першого серйозного штурму 13 грудня разом зі студентами львівської консерваторії. Тиждень чергували на Інститутській. Цей період я запам’ятав на все життя. Це один із найпрекрасніших спогадів! Здавалося б, іде протест, мала би бути якась неорганізованість, незрозумілість, тривога. А потрапив туди і побачив зібрання найпрекрасніших людей з усієї країни. Ці відчуття дуже важко описати!

Одноманітність вбиває

Яку музику слухаєш?

Різну, в залежності від настрою. Здебільшого – рок, хард-рок, «класику»: AC/DC, Metallica Linkin Park, Nickelback. Обираю лише найкращі твори, які мені подобаються.

Ще ти любиш мотоцикли.

Люблю і досі за ними сумую! Колись мав радянський мотоцикл «Восход-3М». В училищі фактично не пропускав жодного мотозльоту.

Але через переїзди, відсутність фінансів усе менше катався. А потім вирішив: краще я ще комусь подарую можливість навчитися кататися на мотоциклі, і продав свого «коника». Пам’ятаю це відчуття, коли тримаєш руля і жмеш по повні на трасі.

Байкер, рокер, зброяр, дириґент, музикант...

Намагаюся бути дуже різноманітною людиною, бо одноманітність вбиває.

Фото: Євген Червоний

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук