НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Я і моя Україна

До чергової річниці Незалежності України ZAXID.NET розпочинає новий проект «Незалежні українці». У його рамках будуть публікуватися статті-роздуми українців, котрим цього року виповнюється 19, про своє місце в сучасній Україні.

Я не жила в комуністичному союзі, не знаю, як це годинами стояти в довжелезних чергах з талонами на їжу, як ховати цікаву тобі літературу, щоб ніхто не побачив, також не розумію, як це можуть у тебе забрати паспорт, щоб ти не виїжджав зі села. Ніякого уявлення не маю про те, як колись «ікра коштувала копійки, і її їли ложками». І точно вже, ніколи не взнаю того, як держава забезпечує роботою випускників ВНЗ.

Я не народилася в суспільстві з обмеженою свободою, де немає права вибору. Я не розумію, як можна жити подвійною мораллю, коли удень привселюдно говориш одне, а удома ввечері – зовсім протилежне. Ніколи не зможу зрозуміти країни, яка своїх найкращих синів садила в тюрми або висилала за кордон, навіть якщо вони мали всесвітню підтримку і визнання.  

Я не хочу уподібнюватися до тих людей, які не стільки думали про свою батьківщину, скільки про те, як можна її використати. Я хочу прожити своє життя за принципом американського покійного президента Джона Кеннеді «Не питай, що твоя батьківщина може зробити для тебе, - спитай, що ти можеш зробити для своєї батьківщини»

Я народилася в молодій країні, яка виборювала потом і кров’ю свою незалежність, а коли її отримала – розгубилася, не знаючи що з нею робити. Перші роки свого життя наша країна намагалася зацікавити світ собою, шукаючи прихильності інших країн, ділячи все навколо на добро і зло. Вона ще зовсім молодого віку, цікавиться собою, своєю історією, шляхом помилок пізнає світ навколо себе і старається діяти  правильно, але їй це не завжди вдається. Ще така наївна – вірить у все, що їй скажуть, ніяк не може звикнути до думки, що вона вже повністю самостійна. У 13-14 років Україна  дозріває до того, щоб зрозуміти, що діється навколо, показує свій підлітковий характер, починає обурюватись через труднощі, які виникають перед нею. В цьому ж віці вперше закохується. Але з часом розчаровується, розуміючи, що була жорстоко використана. Не відійшовши від нещасного кохання, вона іде в затишшя і робить все, що їй наказують. Але як же їй бракувало колись в дитинстві любові рідних батьків, які б полюбили не її багаті землі,  а її велике серце – це стало зараз так відчутно...

Разом з моєю країною дорослішала і я. Можна багато розповідати, як ми зростали. За ці 19 років ми відчули все: перехідний вік, нещасливу любов і, звичайно, розчарування. Але незважаючи на це, як я, так  і наша країна, йдемо далі. Ми не втрачали ніколи надію на те, що все буде краще, не опускаємо  рук . Визнаю, що ми часто помиляємося, але саме так і вчимося,  дорослішаємо. Впевнена, що знайдемо свій шлях у цьому непростому світі.

Час йде, і його не можна повернути назад, але завжди можна старатися робити майбутнє кращим. Я вірю, що у моєї країни і в усіх нас, хто живе  на цій землі, є прекрасне майбутнє. І наше покоління зробить все для того, щоб воно настало якомога скоріше.

Автор: Поліна Карпінська народилася у Львові, наразі вчуся в Університеті ім. І. Франка на філософському факультеті спеціальності політологія. 

Люблю подорожувати, музику, і літературу. Цікавлюся суспільними взаємовідносинами займаюсь аналітикою. 

У межах проекту на ZAXID.NET вже було опубліковано:

НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Не залеж...,

НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Стабільна Україна – мрія мого покоління