«Остаточне вирішення українського питання»

28 квітня в Україні відзначатимуть 70 річницю проведення депортаційної акції «Вісла» під час якої із етнічних українських земель — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини вглиб Польщі було примусово виселено близько 150 тис. українців.

Як і Волинська трагедія, акція «Вісла» – це одна із найчутливіших сторінок в історії України та Польщі, яка досі потребує належної оцінки обома країнами. Сьогодні про акцію «Вісла» немає однозначної думки в середовищі істориків обох країн. Якщо в Україні «Віслу» називають етноцидом або навіть геноцидом проти українців, то у Польщі навпаки з'явились політики, які намагаються випрадати примусову депортацію українців.

Про сучасний погляд на акцію «Вісла» ZAXID.NET спілкувався із істориками – Володимиром В'ятровичем, директором Інституту національної пам’яті, громадським діячем Володимиром Середою, головою Об'єднання товариств депортованих українців «Закерзоння», який у дитинстві пережив депортацію, та Миколою Литвином, доктором історичних наук, директором Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України.

***

Передумови для проведення акції «Вісла»

Володимир Середа нагадує, що насправді депортація українців із західних українських етнічних земель на Закерзонні, які увійшли до складу повоєнної Польщі, почалась значно раніше – в середині жовтня 1944 року.

Володимир Середа. Фото Тараса Лиля

«Починаючи з вересня 1945 р. це було примусове виселення, бо його проводили три дивізії польського війська. Під час цієї акції на територію УРСР було депортовано майже 500 тис. українців (за офіційними даними – 482 880 осіб). Цей процес завершився влітку 1946 року. Але не всіх українців вдалось тоді виселити – на території Польщі залишилось ще майже 150 тис. осіб», - каже Володимир Середа.

За словами Володимира В'ятровича, джерела Операції Вісла варто шукати у двох площинах. Перша – депортації були звичним інструментом репресій для комуністичних тоталітарних режимів.

«Другим джерелом акції «Вісла», як не дивно, можна назвати протилежний до комуністів табір, а саме – табір польських націоналістів. Справа у тому, що ще перед початком Другої світової війни за результатами дуже складного для стосунків українців і поляків міжвоєнного двадцятиліття і до кінця 30-х років позиція польських націоналістів щодо українців радикалізувалась і виникали різного роду ідеї позбутись українського населення як такого, яке заважає будувати сильну моноетнічну Польщу», - наголошує В'ятрович.

Володимир В'ятрович. Фото РБК

Історик каже, що на урядовому рівні у 1939 році розглядались декілька проектів вирішення українського питання. Ці документи збереглись і вони свідчать, що принаймні станом на початок 1939 року певна частина польського політикуму була налаштована до радикального розв’язання українського питання через його депортацію, фізичне усунення.

На збори українцям давали декілька годин. Далі пакували в залізничні ешелони і везли на нові місця поселення

«Очевидно, що події Другої світової війни, коли польсько-український конфлікт вийшов на новий рівень ескалації, ще більше посилили бажання розв’язати українське питання. Тим паче, якогось чіткого бачення, що робити з українцями під час та після війни в польського еміграційного уряду не було», - додає В'ятрович.

Справжні причини проведення акції «Вісла»

«Польський комуністичний режим фактично продовжив реалізацію ідеї т.зв. «ендеції» міжвоєнних років – створення моноетнічної польської держави. Постало питання, як позбутись на цих землях решти українців. Розглядався варіант депортації українців на колишні німецькі землі, які увійшли до складу повоєнної Польщі, поселивши їх там на окремій виділеній території – своєрідному гетто, де б вони були під контролем, і де б здійснювалась їх поступова асиміляція. Але ця ідея не пройшла», - розповідає Володимир Середа.

Карта переселення українів у рамках акції "Вісла"

«Була реалізована акція під криптонімом «Вісла», до якої безпосередньо причетний заступник начальника генштабу війська польського генерал Стефан Моссор. Після інспекції теренів, на яких проживали українці, у звіті з грифом «строго таємно» голові Державної комісії безпеки ще 20 лютого 1947 року він писав: «Оскільки Радянський Союз тепер вже не приймає цих людей (українців – ред.), стає необхідною справою, щоб навесні провести енергійну акцію переселення тих людей поодинокими родинами, в розпорошенні на повернених землях, де вони швидко асимілюються». Ось в цих словах, в асиміляції, зникненні українців як нацменшини у Польщі, була політична мета акції «Вісла», - цитує Володимир Середа тогочасні документи.

Микола Литвин. Фото Збруч

«Взимку 1946-47 років за ухвалою Третьої округи ОУН Закерзонського краю повстанські відділи трансформовано у невеличкі групи, що розпорошились у схронах і невеликих селах, які були віддалені від гарнізонних частин НКВС. Повстанці намагались уникати зустрічей із польським і радянським військом, перейшовши до оборонної тактики. Польська влада могла нейтралізувати знесилене українське підпілля політичними методами», - переконаний директор Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України Микола Литвин.

Операція проти УПА чи етнічна чистка?

Історики сходяться на думці про те, що реальних підстав для проведення акції «Вісла» на той час у польської комуністичної влади не було. Тезу про те, що операція була спрямована проти підпілля УПА, історики відкидають. На той час українське підпілля було надто ослаблене і малочисельне, аби становити серйозну загрозу для польської комуністичної влади.

До реалізації акції "Вісла" залучили декілька дивізій польського війська

«Пояснення про те, що акція «Вісла» була вимушеною операцією проти українського підпілля – це прикриття її справжньої політичної цілі. Так тлумачити цю акцію можуть лише люди, які вперто не хочуть визнавати фактів. На початку 1947 року на території Закерзоння за оцінками штабу Оперативної групи «Вісла» діяло десь близько 1700 упівців. А за даними командування УПА на Закерзонні там було максимально 1390 повстанців. Така незначна кількість упівців, розсіяних на величезній території, не могла бути реальною загрозою для тоталітарного режиму Польщі», - каже Володимир Середа.

«За своєю суттю акція «Вісла» була військово-політичною акцією. Це була злочинна акція, тому що вона базувалась на характерній для тоталітарних режимів засаді колективної відповідальності, щоб ліквідувати українське збройне підпілля, та тотально депортували весь етнос», - вважає історик.

Депортація мала елементи етноциду, стверджують історики

Про етнічну чистку говорить і Володимир В'ятрович, наголошуючи, що про ознаки етнічної чистки свідчить застосування комуністичною владою Польщі війська для депортації українців.

«Я переконаний, що треба говорити про етнічну чистку. І одним з головних аргументів того, що це була справді етнічна чистка, спрямована проти цивільного населення є те, що війська, які були задіяні до цієї операції (війська оперативної групи «Вісла») розподілялись не згідно дислокації відділів УПА, а відповідно до населених пунктів. На кожне село було виділено близько 50 польських вояків. Тобто метою №1 було все таки цивільне населення», - каже директор Інституту національної пам’яті Володимир В'ятрович.

Вторинною метою, за його словами, була ліквідація українського підпілля. «Хоча українське підпілля вже не становило серйозної загрози для польської влади. На той момент українських підпільників налічувалось близько 2-2,5 тис. осіб. Це удесятеро менше, ніж військ оперативної групи «Вісла», які були залучені до операції», - додає В'ятрович.

Виселення українців супроводжувалось насильством

За його словами, у середовищі українського підпілля після 1946 року розглядалось питання про поступове розформування повстанських відділів, як це відбулось на території Західної України, де УПА перейшла у підпілля. Такі самі процеси готувались на території Закерзоння.

«Однозначно хибним і навіть перекрученим є тлумачення операції «Вісла» як військової операції спрямованої проти українського підпілля. І дуже прикро, що сьогодні повторюють цю тезу і намагаються інтерпретувати операцію «Вісла» як таку собі антитерористичну операцію і таким чином виправдати її», - наголосив Володимир В'ятрович.

Пункт завантаження або етапний пункт. Вояки польського війська видають виселенцям гороховий суп. Фото Державного архіву України

«Більшість українських та польських істориків вважають, що акція «Вісла» або мала ознаки етноциду, або була етноцидом про що свого часу писав Ярослав Дашкевич», - вважає Микола Литвин.

«Цікаво, що в документах про підготовку акції «Вісла», зазначається що її метою є - «остаточне вирішення українського питання». Це дещо нагадує нацистське «остаточне вирішення єврейського питання». Місцем депортації українців визначено так звані «повернені землі», які Польща отримала після завершення Другої світової війни. При чому передбачалось не просто компактне переселення українців, а їх розсіювання, щоб вони перестали творити компактну етнічну меншину», - додає В'ятрович.

Акція «Вісла» в цифрах

«Акція «Вісла» у якій брали участь 17 350 солдат і офіцерів польського війська, серед яких було чимало недавніх воїнів Червоної армії, мала на меті денаціоналізувати українські етнічні терени. Списки депортованих складали швидко, не перевіряли і передавали командирам груп для реалізації операції. 442 ешелони із депортованими українцями 5-7 днів у супроводі військового конвою їхали на нові місця поселення. В умовах холоду і антисанітарії не доїхали сотні лемків, надсянців, холмщаків. Умов перевезення не витримувала навіть велика рогата худоба», - розповідає Микола Литвин.

Пункт завантаження. Худоба виселенців у вагонах. Фото Державного архіву України

Для нелояльних українців був створений концтабір у місті Явожно Сілезького воєводства.

«Концтабір в Явожно діяв до початку березня 1949 року. З українцями там «працювали» слідчі групи, які вибивали потрібні покази. Через концтабір в Явожно пройшло 3936 українців, з них внаслідок тортур, хвороб загинули 162 людини», - розповідає Володимир Середа.

За його словами, спеціально створений Військовий суд оперативної групи «Вісла» протягом декількох місяців його функціонування розглянув 285 справ проти українців.

Солдати оперативної групи "Вісла" у спаленій Волі Міговій. Фото Державного архіву України

«Бувало, що за один день цей суд оголошував 3-4 смертні вироки. Особливо відзначився суддя, що не мав юридичної освіти, 25-річний Людвік Келтика, який із 174 смертних вироків, винесених цим судом українцям, особисто виніс 130 смертних вироків. Польські військові суди в період із 1944 до 1956 року засудили до смертної кари 573 українців», - зазначив Середа.

«Безсумнівно, наведені аргументи дають підстави вважати, що здійснена комуністичною владою Польщі депортаційна акція «Вісла» польських громадян української національності, була етнічною чисткою з ознаками геноциду», - наголосив історик.

Хто несе відповідальність за акцію «Вісла»

Історики визнають - документів, які б підтверджували, що вказівки про проведення «Вісли» надходили з Москви, нема. Хоча додають, що є непрямі докази того, що польська операція з депортації 150 тис. своїх громадян так чи інакше, але курувалась з Москви. Зрештою, комуністичні режими Польщі і СРСР контактували з приводу закриття кордонів аби українці не могли утекти і уникнути переселення.

Пункт завантаження. Фото Державного архіву України

«За тими документами, які у нас є, ми повинні говорити про відповідальність за здійснення цієї операції польського комуністичного уряду. Безперечно, узгодження якихось моментів цієї операції здійснювалось із Кремлем. Не думаю, що це могло робитись без відома кремлівського керівництва», - стверджує В'ятрович.

«Безпосередньо акцію «Вісла» проводила польська комуністична держава, депортуючи в межах Польщі своїх громадян за національною ознакою, то відповідальність за неї вона й несе», - додає Володимир Середа.

Пошук документів, які б свідчили про причетність Москви до депортації триває.

Сучасне тлумачення акції «Вісла»

Історики розповіли також про міфи, які існують навколо акції «Вісла» в Україні та Польщі. За словами В'ятровича, ключовий міф – це представлення операції «Вісла» як антиповстанської. За його словами, хибними є твердження про те, що «Вісла» була стихійною реакцією на вбивство віце-міністра оборони Кароля Свєрчевського.

«Нині дехто навіть заявляє, що акція «Вісла» усунула загрозу геноциду поляків на цих теренах, що є цілковитим абсурдом. Існує теза й про те, що операція «Вісла» була правильною відповіддю на те, що відбувалось на Волині. До речі, з українського боку теж є подібна тенденція робити певну симетрію між убивствами польського населення на Волині і операцією «Вісла». Я вважаю, що це абсолютно хибна симетрія, оскільки симетрією на вбивства поляків на Волині можуть бути убивства українців на тій же Волині, Холмщині та інших прикордонних регіонах, але не операція «Вісла», - наголошує Володимир В'ятрович.

Історик звертає увагу на те, що в націоналістичних середовищах сучасної Польщі з'являються політики, які намагаються виправдати операцію «Вісла». Володимир В'ятрович пояснює це просто - у польському суспільстві є затребуваність на такого роду ідеї.

«Ця операція є злочином польського комуністичного режиму. Але у польському суспільстві наростає бажання бачити себе в минулому виключно жертвами. І цей образ поляків як жертви хитається час від часу під тиском історичних фактів, які відкриваються – про участь поляків в убивствах євреїв у Єдвабному або Кельцях, вигнанні німецького населення після війни. Інформаційна кампанія, яка розгорнулась минулого року навколо Волинської трагедії знову привабливо повертає полякам образ виключно жертв. Катами у цьому протистоянні є українці, які є представниками слабшої держави і яким, очевидно, легше нав’язати цей імідж. Моментом, який заважає полякам нав’язати українцям цей образ, є операція «Вісла» - злочин, який був вчинений проти українців. Через це намагання виправдати операцію «Вісла» абсолютно вписується у цю тенденцію. І ми бачимо велику затребуваність на такого роду політику у польському суспільстві. Політики виходять на політичний ринок у Польщі з такими ідеями саме тому, що є такий попит. І ці тези об’єднують здавалось би одвічних антагоністів – польських націоналістів і комуністів», - наголошує історик.

Про намагання отримати політичні дивіденди на жертвах трагічних подій у польсько-українській історії каже й Володимир Середа.

«Вибачте за брутальність, але на «бухгалтерії» явно перебільшеної кількості польських жертв на Волині сьогодні в Польщі декому вигідно робити політику. Якщо на такій платформі вести дискусію, то це дорога в нікуди. Я розумію, що такий підхід, в першу чергу, розрахований на внутрішній політичний ринок. Ми бачимо як можна, заспокоюючи фантомні болі багатьох поляків старшого покоління за втраченими східними кресами, експлуатувати цю тему. Є ще й відомі зовнішні сили, які активно впливають на це питання», - підсумовує Володимир Середа.