Оздоровлення державним коштом

Погодьтесь, що негаразди зі здоров’ям найближчих людей, які тривалий час не в змозі вирішити, можуть викликати певну відстороненість від суспільного життя. Це, звичайно, не є виправданням, проте так склалося, що саме зіткнення впритул з «кавальчиком» вітчизняної системи охорони здоров’я врешті-решт прорвало пелену мого довгенького, заціпенілого мовчання.

Ще перебуваючи в полоні від щойно  відчутого і побаченого, можу сказати, що немає в нас  ніякої державної охорони здоров'я. Те, що ми маємо у цій сфері - це «запліснявілий»  совок в умовах становлення капіталістичних, чи невідь-яких відносин, що викликає жалюгідне видовище і принижує людську гідність. А підставою для таких невтішних висновків стала спроба оздоровлення мого одинадцятирічного сина в реабілітаційному відділенні моршинської міської лікарні. Туди порекомендували нам поїхати  після лікування навесні у львівській дитячій лікарні ОХМАТДИТ, де я записалася на чергу на путівку в Моршин. Й не сподівалася, що моє прохання про надання путівки саме влітку, таки вдовольнять. Дякуючи завідуючій поліклініки, це сталося - 6 липня  ми мали їхати лікуватися в Моршин.

Щоправда, мене дещо збентежили розповіді про те, що там жахливе харчування. Я подумала, що побуду з сином кілька днів, винаймаючи квартиру, а потім час від часу приїжджатиму, бо вдома  надовго залишити маму без догляду теж не можна. У призначений день я з сином, набравши купу речей, - адже путівка розрахована на 18 днів, - вирушили в дорогу. Успішно прибули на місце призначення, нас зареєстрували, скерували до лікуючого лікаря, яка одразу сказала, що в дитини глисти і порекомендувала якісь ліки, які вийняла з нижньої шухляди стола. Виявляється, те саме вона казала й іншим прибулим. Купувати ці ліки я утрималася, бо  дитина донедавна наприймала вже  дорогих ліків досить багато. Отож нам відвели кімнату, де було шість ліжок, що стояли в півметра одне від одного. Величезне старе вікно злітало із завіс, сказали, що його відкривати не можна, поки не полагодять. Але нічого, до нас в кімнату поселили трохи старшого,  хорошого хлопця, тому я зраділа, що мій син матиме гарне товариство.

Надійшла обідна пора і ми подалися в їдальню. Виявляється, треба було брати з собою ложки, а також сіль та, очевидно, й цукор. Подали зупу ледь червонуватого  кольору, що мала називатися   борщем. Ця  баланда була без солі, на друге принесли в тарілці гречку (десь так три столових ложки) з половиною плястерка дешевої молочної ковбаси -  це увесь обід. Я була шокована, бо моїй дитині при його захворюванні  потрібне нормальне п'ятиразове харчування і одразу уявила, що він сам може купувати собі з продуктів в магазинах. Настрій зіпсувався, тому ми одразу після так званого обіду пішли прогулятися  містечком. А коли повернулися в кімнату, то застали таку картину: біля двох ліжок стояли торби з речами, а в приміщенні товклися, стрибали і дико верещали троє  хлопців  - десь п'яти, семи і один, можливо, дев'яти років. І з цими дітками вселилися також їхні кревні. Дуже товста жінка, від якої тягнувся, м'яко кажучи, не зовсім приємний запах,   і бабуся хлопчика, в якого був незвичний діагноз. Я не запам'ятала терміна, але суть полягала в тому, що дитина вночі прокидалася, кричала і  мимовільно випускала кал.

Після такого обіду перспектива життя дитини в цьому  товаристві остаточно мене доконала. Працівники відділення почали нас запевняти, що дорослі не будуть надалі ночувати з дітьми, що мого сина, можливо,  переселять в іншу кімнату. Почекайте до завтра, - сказали медсестри. Вибачте, я не змогла, зібрала речі, і з сином подалася геть. А оскільки дитині в цій лікарні прописали пити тричі на день воду, то  в аптеці  купила за 58 грв потрібну нам баночку ропи №6 з моршинського родовища.

Отаке у нас вийшло лікування-оздоровлення за державний кошт. Намагалися спробувати,  дякуємо красненько!!! Щоправда, не дає спокою одне питаннячко, яке скеровую до влади - доки заручниками цієї прогнилої системи охорони здоров'я перебуватимуть як медичні працівники, так і більшість населення України?