Подорож на Атос

В Європі є унікальне місце, де велика територія має статус Святої Землі, який визначає всі правила проживання і перебування. Там до теперішнього часу утримується порядок, суттєво відмінний від решти території ЄС.

Там все максимально сприяє духовній праці, аскетичному життю, а також забезпечує дотримання незмінних віковічних традицій.

Про цей півострів на півночі Греції чули майже всі - Атос, Афон, Свята Гора. Однак  не надто велика кількість людей із західноукраїнських теренів мали нагоду його відвідати. З України туди їздять в основному вірні Російської православної церкви. Священники українських церков паломництва  на Атос чомусь не організовують, воліють відвідувати святі місця Ізраїлю і Західної Європи.

Хоча, як на мене, то справжнє паломництво з повним відривом від суєтного світу можна здійснити власне на Атосі. Це добре розуміють європейці й американці, їх туди приїздить дуже багато, незважаючи на конфесійну приналежність.

Цей півострів живе за власним часом - після заходу сонця стрілки годинників ставлять на північ і починається нова доба. Пізно восени і взимку Службу Божу починають правити приблизно о 2-й ночі нашого часу - тоді, коли решта Європи спить глибоким сном.

А ще варто знати, що там у 20-ти монастирях і численних скитах зібрано більше чверті  всіх святих реліквій християнського світу.

Туди легко потрапити, але потрібно зголошуватися заздалегідь - бажаючих багато, а допускають на Атос лише 120 осіб щодня. Пускають лише чоловіків і за особливим  дозволом, що нагадує внутрішню візу цієї монашої республіки. Сухопутний кордон наглухо зачинений, тому туди припливають катером або паромом - так легше контролювати особи паломників. Пропуск (діамонітіріон) коштує 25 євро і дає право на 4-денне перебування на Атосі, протягом якого ви отримуєте безкоштовний нічліг і харчування в монастирях  та скитах. Однак ця територія не призначена для відпочинку - вночі вас розбудять на Службу Божу, а купатися в чудовому чистому морі чи приймати роздягненому сонячні ванни заборонено як монахам, так і паломникам.

Туди приїжджають молитися, отримати незбагненний духовний потенціал від перебування на території, де молитва є сенсом існування всіх мешканців вже майже дві тисячі років.

Господинею цієї землі вважають Пресвяту Богородицю, котра у 44-му році приплила туди в товаристві апостола Івана і попросила у Господа цю землю собі у володіння. Від того часу чудеса там трапляються постійно, але до них не звикають - кожен прояв Господнього Провидіння глибоко осмислюється і шанується.

Дуже шкода, що в католицьких джерелах факт прибуття Богородиці і духовне заснування Атосу замовчується. Доки ще триватиме абсурдна ситуація, коли кожна конфесія на свій лад інтерпретує нам, християнам, Слово Боже та історію Церкви?

Особливо заслужені праведники Атосу - Старці (по-грецьки - Геронта) - є сучасними живими пророками. Доступ до них мають здебільшого монахи, але озвучені ними пророцтва  і настанови доступні всім, хто має віру і хоче їх почути.

Заборона жінкам відвідувати Атос має давню історію, хоча існують різні версії. Зокрема про Палкідію, дочку імператора Феодосія, котра, повертаючись з Риму у Візантію, захотіла побачити розбудований на пожертви її батька монастир Вартопед. Її зустріли з відповідними почестями, однак, входячи у головний храм, вона почула голос від ікони Богородиці: «Навіщо ти сюди прийшла, тут монахи, навіщо давати їм привід для спокусливих помислів? Відійди звідси, якщо бажаєш собі добра». Перелякана царівна мовчки пішла геть. А монахи Атосу прийняли звичай, щоб з того часу жодна жінка не потрапляла на заповітну землю.

Інша історія пов'язана з дружиною султана Мурата Першого - сербською царівною Маро. 1470 року на розкішному кораблі вона привезла тутешнім монастирям багаті дари, але і їй не вдалося пройтися берегом. Згідно легенди, її зустрів ангел і попросив повернутися на корабель.

З того часу навіть худоба на Атосі лише чоловічої статі. А для жінок організовують екскурсії - весь півострів можна обплисти на катері, любуючись чудовими краєвидами, монастирями і скитами. Окрім того, в прикордонних до Атосу селищах є прекрасні умови для курортного відпочинку.

За 6 днів перебування на півострові мені пощастило піднятися на 2033-метрову Святу Гору, відвідати два скити і п'ять монастирів, побачити три старовинні чудотворні ікони та отримати чудодійний виноград Святого Симеона для допомоги знайомим безплідним подружнім парам. Навіть зовсім позбавлена віри людина задумається, коли побачить виноградну лозу, що проросла з порожнього срібного саркофагу крізь метрову стіну церкви і вже більше 700 років плодоносить.

Монастирі на Атосі переважно грецькі. Свої монастирі та скити мають також болгари, серби, румуни і росіяни. Але на Атосі дуже багато що пов'язане з Україною. Хто не чув про нашого земляка Івана Вишенського, котрий монашествував у болгарському Зографському монастирі? А перший києво-руський монастир Богородиці Ксилургу на Атосі був заснований ще за князя Володимира Великого. Потім руській монашій общині був переданий Пантелеймонівський монастир, який згодом перебрали собі росіяни і з якого виникла їхня сучасна обитель - чи не найбільша на Атосі.

В Есфігменському монастирі був пострижений у ченці Антипа родом із Любеча на  Чернігівщині, котрий отримав ім'я Антоній. Вперше він повернувся на Русь у 1015 році, а  у 1028 році за князя Ярослава Мудрого остаточно перебрався до Києва і заснував українське монашество. Я веду мову про Святого Антонія Печерського.

Ще одне святе місце України - Почаївська Лавра - також заснована за Святогірським уставом на зламі 12-13 століть ченцем Методієм, прибулим з Атосу. А пострижений у  монахи на Атосі у Вартопедівському монастирі преподобний Іов Княгиницький заснував потім у Карпатах Манявський скит, котрий ще називають «Українським Афоном».

Мені пощастило напитися води з криниці, викопаної українським аскетом-подвижником єромонахом Паїсієм Величковським у заснованому ним козачому скиті Святого Іллі, де сиві ветерани-мазепинці доживали віку в молитві за наш народ. Українських ченців також було багато в монастирі Ставроникита (Никитин Хрест), відновленому свого часу за кошти Костянтина Острожського. Андріївський скит із найбільшим на Атосі храмом також стоїть на місці давнього українського чернечого поселення.

З плином часу і втратою української державності всі наші обителі опинилися в руках росіян або греків. Внаслідок частих руйнувань від піратських набігів і пожеж монастирі Атосу не могли існувати без значної фінансової підтримки відповідних православних держав - Сербії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Греції та Росії. А хто платить гроші, той і стає власником.

Може колись таки дійде до об'єднання українських церков і Константинопольський Патріарх виділить для українців один із пустуючих монастирів чи скитів, щоб і ми мали свою духовну  домівку на Атосі.

Однак православ'я, як і майже кожна інша гілка християнства, також грішить непростимою гординею, вважаючи себе і лише себе хранителем Справжнього Слова Божого. Така позиція не веде до екуменізму, перешкоджає об'єднанню всіх розсварених між собою християн в Єдину Соборну Апостольську Церкву. Тож усі християнські конфесії є однаково відповідальними за порушення Господньої Заповіді про єдність  Христової Церкви.

Потенціал Атосу величезний. Мені відкрилася лише малесенька його часточка - рівно стільки, на скільки я заслуговував і скільки міг вмістити, усвідомити. Впевнений, що кожному паломнику Атос відкривається по-різному. Головне - прибути туди з чистим серцем, мирними помислами, без релігійних штампів та упереджень і з надією отримати незвичайні духовні дари.