Політична криза – всі «кидають» всіх

Політична напруга в країні набрала максимальної амплітуди. Дехто в угарі політичного протистояння та політичних провокацій почав підпускати «дезу» про можливе застосування сили. Це припущення мало б, на думку тих, хто її запускає, превентивно унеможливити застосування сили і дискредитувати опонента. Я підозрюю, що це роблять противники нашого «головнокомандувача» Ющенка, тобто хтось з табору БЮТ.

Навряд чи з табору регіоналів. Вони не мають мотиву аж так гарячкувати - їхня тактика на даному етапі радше вичікувальна, бо йдеться про залицяння до них і БЮТу, і НУНСу, а не навпаки. Саме в цьому і полягає внутрішньополітична суть сьогоднішньої кризи.

Є ще й інші мотиви та гравці - перш за все, Росія з її інтересами. Тут вже конкурентами є БЮТ та ПР. Для росіян ідеальним виходом було б, якщо б від її імені Схід України контролювала ПР, а Захід України, теж з негласним мандатом Росії, контролював БЮТ. І тоді вся Україна була б покрита її політичними впливами. Хоча, звичайно ж, БЮТ має прошмигнути поміж крапель - задовольнити і росіян, і галичан. Колись Юлії Володимирівні такі сальто-мортале вдавалися. Тепер важче - за домовленості з росіянами, якщо такі були, в умовах протистояння Росії та Заходу потрібно розплачуватися одразу «коло каси».

Отож, попри всю незграбність Секретаріату Президента, яких оскаржив Тимошенко у зраді національних інтересів, вона все ж не знайшлася, що відповісти. Безглуздим смішком та жартами тут не відмажешся. А далі пішло-поїхало - здали нерви і вона сама почала затягувати себе у протистояння з більшою частиною свого ж електорату, не підписуючи нормативні документи щодо перетину кордону Чорноморським флотом Російської Федерації, чи блокуючи захист українського інформаційного простору - бо ж російські телеканали з наглою путінською дезінформацією в жодному випадку потіснити на інформаційному ринку не можна і т.д.

Таким чином Тимошенко сама себе заганяє у безвихідь мезальянсу з Януковичем. І цього вона страшенно боїться. Розпочинаючи цю гру, вона не гадала, що буде змушена так явно розплачуватися за домовленості з росіянами і «хто є хто» стане таким очевидним. Чи може вона дійсно виражає свої власні погляди? Тоді для «воістину увірувавшим у Юлю» її виборців на Західній Україні це буде ще більшим шоком. З іншого боку, товктися у вотчині регіоналів на Південному Сході країни зі своїми проросійськими преференціями - теж безнадійна перспектива. Не дадуть. Ба більше - зрадять і укладуть прагматичний союз з тим самим Ющенком. Для неї куди не кинься - всюди клин. А тут ще й непохитне бажання Ющенка розпустити раду, перетрусити своє оспале політичне опертя - вдруге такого результату БЮТ не набере.

Тому уповати Тимошенко може тільки на традиційну забудькуватість українського виборця. Трохи переграла Юлія Володимирівна саму себе. От і сидить та чекає Ющенка у себе вдома. А йому який резон ходити в гості - жодного. Як і Януковичу - він своє отримав і ще отримає. Як не Юлю, то Вітю.

А час до формального розпуску коаліції спливає - вона пробує спровокувати Ющенка на «відкат», але шукає, як зберегти лице - точніше, свого виборця. От і запускаються різного роду месиджі. З одного боку, про «істерику» Президента та його готовність вдатися до застосування сили, а з іншого про те, що коаліція можлива тільки у демократичному форматі. Тобто пробує стимулювати Ющенка і батогом, і пряником.

Можливий і «відкат», однак зі вже присоромленим БЮТом, якому вже тепер у Львові та Тернополі нікуди очі подіти. А так не хочеться змиритися з втратою електоральної бази. Бо ж її поділять Янукович у Центрі та якийсь новий проект «під Ющенка» на Заході.

Причому складається враження, що переграв Юлію Володимирівну не тільки Віктор Андрійович, але на пару з Віктором Федоровичем.

Отож, війни не буде - буде «кидок». Причому сьогодні «кидають» Юлію Володимирівну, хоча бажання «кинути» один одного є у всіх.