Про червоний прапор або нехитра гра бім-бом…

Кожної весни, ближче до 9 травня, в Україну неодмінно вкидується чергова доза провокацій. Вкидують кому не ліньки. А оскільки принципова схема всіх провокацій є приблизно однаковою, то наші ліниві провокатори просто запозичують ідеї у сусідів.

Сьогодні, звичайно ж, у старших братків. У них досвід багатющий. Коли Владімір Путін прийшов до влади він «для сосредоточения страны» сконструював специфічну двоголову ідеологію поєднавши і царську і комуністичну парадигму – царські прапор та орел, зате гімн та КГБ-ФСБ совєтські.

            Звісно, що цей ідеологічний покруч не має нічого спільного з логікою. Але дозволяє сакралізувати клептоманську владу російського олігархату. Дуже істотним елементом цього антинародного режиму є узурпація права бути спадкоємцями Перемоги у Другій світовій війні у Європі. Ну звісно в окопах гинули тільки бійці невидимого фронту прямими спадкоємцями яких і є режим в Росії. А також власники паспортів Російської Федерації. Нещодавно виявилося, що вони є єдиними спадкоємцями – принаймні так вже зовсім пустившись берега нещодавно висловився Путін.

            Одним з елементів такого ідеологічного прикриття для влади в сусідній країні і є створення міфологеми «Знамени Победы» - комуністичного червоного прапора, який більшовики зробили прапором совєтської імперії. Ці знамена вітер рвав і над ГУЛАГом, і над арміями зеків, яких гнали в бій без зброї, і над хлопцями з Лівобережжя та Правобережжя, а також Галичини, яких необстріляними, як гарматне м'ясо, кидали у різні «котли». Щоправда і над переконаними чи задурманеними – теж правда. І чи не під цим червоним «Знаменем победы» 1 вересня 1939 року Сталін з Гітлером і розпочали цю криваву війну?

            На цьому прапорі стільки крові, що аж сочиться. Воно стало знаменням жаху, нелюдського відношення до своїх солдатів. Якщо Вермахт втратив 4 мільйони солдат, то військові втрати Червоної армії склали 26,4 мільйонів солдат! Ось так воювали «отцы-командиры» - трупами закидували! Під червоним прапором! Прапором кровавих сліз. Тому й змінили його у 1991 році на російський триколор та українське синьо-жовте знамено, щоб кривава комуністична бійня не повторювалася – ні через гітлерівсько-сталінські зговори, ні через некомпетентність червоних командирів. (Б.В.Соколов "Цена войны. Людские потери СССР и Германии, 1939-1945 гг.": https://www.infran.ru/vovenko/60years_ww2/demogr8_1.htm )

            Та вернімось до сьогодення – маючи неабиякі геополітичні плани у «блиском зарубежье», тобто у країнах, що колись входили до СССР, - російські політики та політтехнологи, що працюють у цих країнах почали накидувати цю почварну самодержавно-кагебістську дурню й іншим країнам. Тим більше, що за останні десять років вони натворили там чимало п’ятих колон, які не без радості прийняли цю ідеологічну суміш.

Тому й готуються в Україні марші колон під червоним «Знаменем Победы» та московськими попами з хрестами та хоругвами. Сюрреалізм якийсь – хто-хто, а комуністи вирубали тих самих попів без ліку. Хоча, які священники з підвербованих ще КГБ «служителей культа»?

            Ту саму технологію цього року пробують застосувати в Україні і місцеві політичні «разводилы». З «покращенням життя вже вчора» не вийшло – найтупіший зрозумів, що «щось не теє». Тому увагу суспільства потрібно відвернути. Безкінечний танці бенкердорфа з арфушем та лохотрони шустерів-кисельових вже нікого не цікавлять. Потрібне щось нове, щоб відволікти увагу клієнта (тобто народу) від спритних рук шулерів, які, попри вже повальне зубожіння, встигають прикуповувати найбагатші апартаменти десь у Лондоні чи Парижі. Головне, щоб за руками не встигали дивитися…

            А тому розробляється нехитра схема – гра у бім-бом. Бім та Бом – це два джокери, по-народному – клоуни, з одного рукава, рукава Великого Шулера – здогадайтесь кого.

            Одним Бімом є такі собі грізні одесько-кримські партії «Родина» та «Русское единство», які за кілька місяців до 9 травня анонсують свою переможну ходу вулицями «вражеского бандеровского Львова» - просто таки «поверженого нацистського Берлина».

            Другим Бомом є грізне Всеукраїнське об’єднання Свобода, яке дає гідну відсіч підступам ворогів нації – очевидно відстоює «обложений Львів». Устами пануючої у обласній раді фракції ВО Свобода забороняє використовувати червоний прапор та готується до «бойових дій» на вулицях Львова.

Все це повторюється в інших радах – і гра запущена. Знову ми займаємося чим завгодно, тільки не справді істотними справами. Б’юсь об заклад, що наступним «розводіловом» буде ламання списів довкола Великого герба України – бо ж це сьогодні головне…

А питання лавиноподібного зубожіння під проводом всіх цих борців та професіоналів – дурниця. Проблема єдності країни, яку вони роздирають – дурниця. Жирування професіональних захисників народу на тілі того ж народу – дурниця.

            Вся ця веремія «врагів з супостатами» супроводжується спектакулярними поданнями у найоб’єктивніші в світі українські суди, які відміняють рішення бунтівних обласних рад. Окреме соло відведене прокуратурам.

            А крім того Верховна рада по-панськи про всяк випадок підвішує це питання – вносить у порядок денний Верховної ради, але не вирішує остаточно – президент тягне кота за хвіст. І весь народ губиться у здогадах, що ж буде – нестимуть червоне комуністичне знамено по Хрещатику знову - підморгуючи та евфемічно називаючи його «Знаменем Победы» чи ні? «Вот в чем вопрос - бить или не бить!» Просто Шекспір якийсь.

            Все це були б чергові мерзенні політичні трюки, якби за цим не стояли дійсно мільйони жертв тієї м’ясорубки, яка й закінчилася не то 8, не то 9 травня. А для вояків УПА ще на кілька літ пізніше. А також старі люди, що доживають віка.  З усіх армій – і Червоної і Повстанської. І гидко дивитися, як мордаті мужлани використовуватимуть їх, вкотре прикриватимуться ними тільки для того, щоб і далі грати у свої наперстки та жирувати на тілі України.