Про їхні біди а нашу провінційність

Стан провінціальності не залежить від географії. Можна бути безнадійним провінціалом у Санкт-Петербурзі чи Києві а блискучим інтелектуалом в Сваляві чи Тотьмі. Провінціальність існує перш за все у наших головах. Вона виражається у невмінні бачити великі і важливі речі, навіть якщо вони відбуваються під нашим носом.

Останні дні моя поштова скринька переповнена листами про Європейський Університет у Санкт-Петербурзі. Припускаю, що не тільки моя: історія з цим Університетом на Яндексі попала до top30 тем  в блогосфері. Для тих, хто не знає, коротко її переповім: у першій половині лютого Європейський університет був закритий буцімто через порушення правил пожежної безпеки. Будинок опечатали, студентів розпустили. Ректор Ніколай Вахтін подав протест у суд. Після недовгого розгляду суд відповів відмовою: доки не будуть усунуті порушення, Університет не відкриють.

Іронія полягає в тому як виконання, так і невиконання правил пожежної безпеки однаково грозить Університету тим, що в нього заберуть приміщення. Бо будинок є пам'яткою архітектури, а тому забрати старі ковані сходи - як і багато іншого, що вимагає пожежна інспекція - означає порушення іншого закону, про охорону історичних пам'ятників. Ректор запропонував викладачам та студентам перенести заняття на Інтернет або ж на приватні квартири. А також попросив усіх, хто тільки може, підтримати Університет як тільки може. Він просить не робити тільки одного: не надавати справі політичного відтінку (слова ректора можна почути на: (https://utekhin.narod.ru/vahtin.mp3).

Декілька днів перед New York Times i The Guardian написали, що справжньою  причиною закриття Університету є особиста помста з боку  російського президента (див.: https://www.nytimes.com/2008/02/13/opinion/13wed3.html; https://www.guardian.co.uk/world/2008/feb/12/russia).

Минулого року університетські працівники одержали грант Європейської Комісії на організацію моніторингу президентських виборів у Росії. У відповідь Путін обізвав Університет агентом чужоземних впливів. Наприкінці січня університетське керівництво не витримало тиску Кремля і відмовилося від цього проекту. Що, однак, не помогло: у теперішній Росії нічого не забувають і нікому не прощають. Історія з ЄУ має шанси попасти в шкільні підручники як один з найяскравіших епізодів російської виборчої кампанії 2008 р. Останньо появилися новини, що подібна атака готується на Московську Школу Соціально-Економічних наук («Шанінку»). Виглядає, що вся ця історія є завершальним  епізодом  в ефесбівській акції, спрямованої на придушення у  Росії осередків іншодумства.  Зараз це іншодумство перенеслося в Інтернет - останній неконтрольований державою публічний простір у Росії. Там множаться листи на підтримку Європейського  університету. Світочі російської науки, котрі, за означенням, першими мали б стати на захист своїх колег - Російська Академія та Московський Державний Університет - «мужньо» мовчать. Як рівно ж мовчать контрольовані державою російські мас-медіа.

Що й не дивно: російська наука та російські мас-медіа - не всі, зрозуміло, але у своїй переважній масі - були і залишаються сервілістичними. Дивує що інше: майже повний брак інформації про ці події в українському медіальному просторі. Росія смакує кожен дрібний скандал про Україну - Україна ж мовчить про великий скандал в Росії. Я не маю ілюзій: історія з Європейським університетом за своєю мас-медіальною вагою не може дорівнювати проголошенню незалежності Косово, перемозі Кличка у Нью-Йорку чи врученню нових Оскарів. Але про неї таки писав New York Times. I вона стала новиною у Польщі. Чому ж тоді вона не може стати такою в Україні?  Не думаю, що причиною є  українські комплекси. Радше, ця мовчанка говорить про специфіку українського мас-медіяльного простору, який замкнутий сам на собі. Інакше кажучи, він є глибоко провінціальним. Його більше цікавлять гламурні новини і власні політичні скандали, аніж те, чим живе світ. Пам'ятаю, як який місяць тому у Польщі сталася велика катастрофа - розбився літак з декількома високопоставленими офіцерами. Варшава оголосила національну жалобу. Знаєте, що показав  ввечері того самого дня канал «1+1» у новинах? - Сюжет про те, як добре у Польщі розбудована сітка сексуальних послуг! (і, зрозуміло, у цих новинах не було ані слова про національну жалобу).

На щастя, в Україні уже не закривають університети - принаймні з політичних причин. Однак в Україні досі немає університетської автономії, котра би у принципі оберігала університети від політичного втручання. Тому не можна виключити можливості того, що після чергової зміни влади у Києві якомусь чиновнику захочеться приструнчити незалежну Києво-Могилянку чи Український Католицький університет у Львові. Зразу після Помаранчевої революції обидва львівські університети разом з Києво-Могилянкою та п'ятьма іншими найбільшими українськими університетами поставили вимогу перед урядом та президентом запровадити університетську автономію в Україні. Ющенко, коли був перший раз у Львові, обіцяв підписати відповідний законопроект, як тільки він появиться у нього на столі. Після цього і законопроект був підготований, і, наскільки знаю, появлявся він на столі Президента, а Ющенко знову приїжджав до Львова і знову обіцяв - а університетської автономії в Україні як не було, так і немає.

Справи виглядали б інакше, якщо вся ця історія попала би в поле уваги українських мас-медіа. Як не як, наші українські політики люблять бачити себе на телебаченні чи в газетах і реагують на критику. Однак наші канали і журнали не можуть чи не хочуть зрозуміти, що справа університетської автономії є такою ж важливою для європейського майбутнього України як, скажімо, питання газових трубопроводів чи реформа Конституції. Менша і дальша від Брюсселю Грузія університетську автономію давно уже має. Що ще раз доводить: провінціальність не залежить від географії. Можна бути безнадійним провінціалом у Санкт-Петербурзі чи Києві а блискучим інтелектуалом в Сваляві чи Тотьмі.  Провінціальність існує, перш за все, у наших головах. Вона виражається у невмінні бачити великі і важливі речі, навіть якщо вони відбуваються під нашим носом. Перебороти її можна небайдужістю до всього того, чим живе сучасний світ, а рівно ж настійними спробами бути до цього життя причетним. Тому закликаю читачів ZAXID.NET поставити свої підписи у листах підтримки  Європейського Університету в Санкт-Петербурзі.

Відповідні лінки:

https://community.livejournal.com/save_eu/

https://www.polit.ru/dossie/2008/02/21/eu.htmlhttp:/www.ruthenia.ru/euspb/