Сьогодні Ukrainian Fashion Week є чи не найяскравішою професійною подією модного світу України та Центрально-Східної Європи. Вже 22 роки поспіль в межах фешн-івенту до Києва з'їжджаються десятки провідних українських і закордонних дизайнерів, які не тільки демонструють свій одяг, а й виражають чи прогнозують ним людські настрої. Це не просто фешн-розвага, а високостандартні покази, які визнає міжнародна спільнота. Понад чотири десятки таких є заслугою Ірини Данилевської.
У програмі «Теорія великого виклику» засновниця та голова оргкомітету Українського тижня моди розповіла про те, хто в дитинстві заклав у неї поняття естетики й краси, як їй допомогло видання власного глянцевого журналу та коли виникла ідея влаштовувати «живі» модні покази в столиці.
У програмі «Теорія великого виклику» засновниця та голова оргкомітету Українського тижня моди розповіла про те, хто в дитинстві заклав у неї поняття естетики й краси, як їй допомогло видання власного глянцевого журналу та коли виникла ідея влаштовувати «живі» модні покази в столиці.
Початок
| Я думаю, що кожна людина формується у ранньому-ранньому дитинстві. На жаль, у мене воно не було безхмарним, адже я рано втратила батьків: спочатку тата, відтак – маму. Тому мене виховували дві бабусі та мій старший брат. Одна бабуся привчила мене до акуратності й чіткості, інша – до творчості, адже була директоркою одного з театрів. А брат, будучи за фахом інженером, дав мені, мабуть, головне, – бажання бути системною і послідовною. Загалом можу сказати, що отримала чимало у плані естетичного виховання: мене водили в театр, консерваторію та на виставки, а щонеділі я відвідувала дитячі вистави в Опері. Тому з дитинства хотіла бути театрознавицею. Але коли мені сказали, що там великий конкурс і шанси на проходження майже нульові (бо я, бачте, не з театральної сім'ї), в мене був шок. Я ж кілька років готувалась до вступу. Одного разу мій друг сказав, щоб я вступала на журналістику, мовляв, писатиму про все, що захочу. Прислухавшись до нього, я таки вирішила спробувати, відтак вступила у Київський національний університет імені Тараса Шевченка. І жодного дня не пошкодувала про те, що здобула там освіту. |
Журнал
Можливо, саме завдяки журналу «Єва» я зрозуміла, як це – робити щось в Україні першою. Моя колега-подружка заохотила мене видавати глянець. Це був журнал «Єва». Спочатку він виходив на Литву й Україну, пізніше ж утворились два самостійні видання. Коли ми «розходились» у бізнесі, то все, як істинні жінки, поділили навпіл. Навіть папір, який лежав у Мінську на фабриці, де і друкували «Єву»!
Щодо самого видавництва журналів, то скажу, що єдиним тоді глянцем був «Міжнародний туризм», моє «дітище» стало другим. Я зрозуміла, що «Єва» виховує мене – так само, як і я старалась щось передати через її сторінки тим, хто їх гортав.
Після неї був ще «L'Officiel» – найвищий у моїй кар'єрі рівень. Завдяки цьому я одразу потрапила в міжнародну фешн-сім'ю, де познайомилась з багатьма людьми, які пригодились мені для Ukrainian Fashion Week. Проте не можу сказати, що видавництво та перші кроки у фешн-індустрії були взаємопов'язані, вони радше відбувались паралельно. Я зрозуміла, що маю визначитись. І коли я відмовилась від журналу, то справи з модною подією пішли вгору.
Щодо самого видавництва журналів, то скажу, що єдиним тоді глянцем був «Міжнародний туризм», моє «дітище» стало другим. Я зрозуміла, що «Єва» виховує мене – так само, як і я старалась щось передати через її сторінки тим, хто їх гортав.
Після неї був ще «L'Officiel» – найвищий у моїй кар'єрі рівень. Завдяки цьому я одразу потрапила в міжнародну фешн-сім'ю, де познайомилась з багатьма людьми, які пригодились мені для Ukrainian Fashion Week. Проте не можу сказати, що видавництво та перші кроки у фешн-індустрії були взаємопов'язані, вони радше відбувались паралельно. Я зрозуміла, що маю визначитись. І коли я відмовилась від журналу, то справи з модною подією пішли вгору.
Можливо, саме завдяки журналу «Єва» я зрозуміла, як це – робити щось в Україні першою. Моя колега-подружка заохотила мене видавати глянець. Це був журнал «Єва». Спочатку він виходив на Литву й Україну, пізніше ж утворились два самостійні видання. Коли ми «розходились» у бізнесі, то все, як істинні жінки, поділили навпіл. Навіть папір, який лежав у Мінську на фабриці, де і друкували «Єву»!
Щодо самого видавництва журналів, то скажу, що єдиним тоді глянцем був «Міжнародний туризм», моє «дітище» стало другим. Я зрозуміла, що «Єва» виховує мене – так само, як і я старалась щось передати через її сторінки тим, хто їх гортав.
Після неї був ще «L'Officiel» – найвищий у моїй кар'єрі рівень. Завдяки цьому я одразу потрапила в міжнародну фешн-сім'ю, де познайомилась з багатьма людьми, які пригодились мені для Ukrainian Fashion Week. Проте не можу сказати, що видавництво та перші кроки у фешн-індустрії були взаємопов'язані, вони радше відбувались паралельно. Я зрозуміла, що маю визначитись. І коли я відмовилась від журналу, то справи з модною подією пішли вгору.
Щодо самого видавництва журналів, то скажу, що єдиним тоді глянцем був «Міжнародний туризм», моє «дітище» стало другим. Я зрозуміла, що «Єва» виховує мене – так само, як і я старалась щось передати через її сторінки тим, хто їх гортав.
Після неї був ще «L'Officiel» – найвищий у моїй кар'єрі рівень. Завдяки цьому я одразу потрапила в міжнародну фешн-сім'ю, де познайомилась з багатьма людьми, які пригодились мені для Ukrainian Fashion Week. Проте не можу сказати, що видавництво та перші кроки у фешн-індустрії були взаємопов'язані, вони радше відбувались паралельно. Я зрозуміла, що маю визначитись. І коли я відмовилась від журналу, то справи з модною подією пішли вгору.
 |  |  |
Натхненням для мене стали люди, для яких і про яких ми писали. Навіть у «Єві» редакція згадувала українських дизайнерів, відтак показувала їхні колекції, возячи одяг всією країною. Це була ніби жива ілюстрація з журналу. В один момент до мене підійшов дизайнер Сергій Бизов і сказав: «Чому ти возиш нас, як цирк шапіто? Зробімо щось, аби люди приїжджали до Києва». Я цю ідею реалізувала.
Після першого такого заходу в 1997 році ми усвідомили, що повинні змінити ракурс, з якого люди дивляться на моду. До Ukrainian Fashion Week подібні заходи найчастіше відбувались у театрах, тобто, присутні споглядали на моду згори до низу. Ми хотіли, щоб у нас всі сиділи біля подіуму, а ним би проходили моделі, одягнені у вбрання українських дизайнерів.
Після першого такого заходу в 1997 році ми усвідомили, що повинні змінити ракурс, з якого люди дивляться на моду. До Ukrainian Fashion Week подібні заходи найчастіше відбувались у театрах, тобто, присутні споглядали на моду згори до низу. Ми хотіли, щоб у нас всі сиділи біля подіуму, а ним би проходили моделі, одягнені у вбрання українських дизайнерів.
 |  |  |  |
Спочатку прагнули зробити креаторів одягу впливовими, відтак систематизувати наш фешн і показати, за якими правилами живе світовий. Після цього ми розповідали й продовжуємо розповідати про нашу моду в інших країнах. Пригадую перший показ Ukrainian Fashion Week, який відбувався в «Будинку актора» [на Ярославім Валу, листопад, 1997 рік]. За півгодини до його старту впало заднє тло. Ми його підняли, встигли. Проте той момент абсолютно чітко показав: коли перед тобою якась чудова мета, то маленькі речі, що відбуваються навколо, не мають тебе зупиняти.
Перший Ukrainian Fashion Week ми зробили чітко й правильно, після нього гості підходили і хвалили нас, обіймали-цілували. Але було усвідомлення, що така річ може не продовжитись. Саме це стало для мене найбільшим викликом. Було дуже багато подій – і в Україні, і в світі. Ми пережили безліч президентів і безліч економічних та політичних катаклізмів. Але цей момент відповідальності за справу, яку ти робиш, за правильну для своєї країни справу – от він нас завжди тримав. Тому ми жодного разу не пропускали Ukrainian Fashion Week.
Перший Ukrainian Fashion Week ми зробили чітко й правильно, після нього гості підходили і хвалили нас, обіймали-цілували. Але було усвідомлення, що така річ може не продовжитись. Саме це стало для мене найбільшим викликом. Було дуже багато подій – і в Україні, і в світі. Ми пережили безліч президентів і безліч економічних та політичних катаклізмів. Але цей момент відповідальності за справу, яку ти робиш, за правильну для своєї країни справу – от він нас завжди тримав. Тому ми жодного разу не пропускали Ukrainian Fashion Week.
Команда
Коли я читаю лекції жінкам, які думають про створення свого проекту, відтак команди, то завжди раджу їм озиратись навколо. Можливо, саме у вашій сім'ї та серед друзів є люди, які вас підтримають і не покинуть у складних обставинах. Для мене підтримка сім'ї є дуже важливою.
Сьогодні команда Ukrainian Fashion Week, окрім мене, – це мій чоловік Володимир Нечипорук, який є незмінним генеральним продюсером шоу. Також наші з ним старші брати. Технічний директор проекту – племінник мого коханого, який працює з нами 43 чи 44 UFW. Наприклад, під час підготовки до чергового «тижня» мої невістки передавали мені в боксах їжу, бо знали, що я не маю часу готувати. З такими людьми ти розумієш, що за твоєю спиною не пустота, а надійна стіна.
Сьогодні команда Ukrainian Fashion Week, окрім мене, – це мій чоловік Володимир Нечипорук, який є незмінним генеральним продюсером шоу. Також наші з ним старші брати. Технічний директор проекту – племінник мого коханого, який працює з нами 43 чи 44 UFW. Наприклад, під час підготовки до чергового «тижня» мої невістки передавали мені в боксах їжу, бо знали, що я не маю часу готувати. З такими людьми ти розумієш, що за твоєю спиною не пустота, а надійна стіна.
Завдяки журналу «Єва» я зрозуміла як це – робити щось в Україні першою
Сьогодні над «Тижнем моди» працює чи не 200 людей. Я ж живу в «Мистецькому арсеналі», туди перед UFW переїжджає і наш одяг, і наші книги, і наша техніка. Це зручно. Щодо українських дизайнерів, то вони потребували UFW, адже є не тільки тими людьми, які розуміють моду. Вони знають, як фешн живе у світі, тому професійно підтримали мене в тому, що я робила. Це були досвідчені дизайнери, такі, як Лілія Пустовіт, Олексій Залевський, Олена Ворожбит, бренд «Rito», який нещодавно відсвяткував 28 років свого існування. І найбільше я тішуся тим, що ці майстри досі випускають свій одяг.
Багато тих, хто починав тут, зараз працюють за кордоном і демонструють свої колекції там. Цим вони привносять в Україну високі стандарти фешн-індустрії, а ще продовжують тут творити. Робочі місця, про які не дуже люблять говорити люди з мого цеху, вони таки затребувані.
Багато тих, хто починав тут, зараз працюють за кордоном і демонструють свої колекції там. Цим вони привносять в Україну високі стандарти фешн-індустрії, а ще продовжують тут творити. Робочі місця, про які не дуже люблять говорити люди з мого цеху, вони таки затребувані.
Мода є наймобільнішим інструментом реакції на актуальні події. Якщо ти хочеш побачити, що відбувається у світі або що може бути, поглянь на колекції тамтешніх дизайнерів. Вони реагують на це швидше, є другими після засобів масової інформації. Щодо нашої соціальної складової, то ми вже давно долучаємо до роботи волонтерок з інвалідністю. Мені приємно, що дизайнери це підтримують.
Проекти
Думаю, що команда Ukrainian Fashion Week могла би спокійно функціонувати без мене. Я маю мрію щодо одного благодійного проекту, який дуже хочу втілити в життя. Він матиме назву «Срібні волонтери».
Є бажання створити організацію, яка б допомагала людям, що виходять на пенсію, організовувати їхнє життя. Наприклад, вони є благом для тих діток, які перебувають в лікарнях чи дитячих будинках – вчитимуть їх готувати їсти, плести й вишивати. Тому на посаді голови оргкомітету Ukrainian Fashion Week я не буду довго залишатись.
Є бажання створити організацію, яка б допомагала людям, що виходять на пенсію, організовувати їхнє життя. Наприклад, вони є благом для тих діток, які перебувають в лікарнях чи дитячих будинках – вчитимуть їх готувати їсти, плести й вишивати. Тому на посаді голови оргкомітету Ukrainian Fashion Week я не буду довго залишатись.
Думаю, що команда Ukrainian Fashion Week могла би спокійно функціонувати без мене. Я маю мрію щодо одного благодійного проекту, який дуже хочу втілити в життя. Він матиме назву «Срібні волонтери».
Є бажання створити організацію, яка б допомагала людям, що виходять на пенсію, організовувати їхнє життя. Наприклад, вони є благом для тих діток, які перебувають в лікарнях чи дитячих будинках – вчитимуть їх готувати їсти, плести й вишивати. Тому на посаді голови оргкомітету Ukrainian Fashion Week я не буду довго залишатись.
Є бажання створити організацію, яка б допомагала людям, що виходять на пенсію, організовувати їхнє життя. Наприклад, вони є благом для тих діток, які перебувають в лікарнях чи дитячих будинках – вчитимуть їх готувати їсти, плести й вишивати. Тому на посаді голови оргкомітету Ukrainian Fashion Week я не буду довго залишатись.
Без скромності скажу, що на сьогодні наш «Тиждень моди» є однією з найуспішніших подій фешн-індустрії у світі і безумовним лідером на теренах Центрально-Східної Європи. Під час того, як ти робиш свою справу, важливо ще пам'ятати про людські засади, які ти вкладаєш не тільки в себе, а й у свій продукт чи компанію. Коли за ними починають жити всі, стає набагато легше долати перешкоди.
Без скромності скажу, що на сьогодні наш «Тиждень моди» є однією з найуспішніших подій фешн-індустрії у світі і безумовним лідером на теренах Центрально-Східної Європи. Під час того, як ти робиш свою справу, важливо ще пам'ятати про людські засади, які ти вкладаєш не тільки в себе, а й у свій продукт чи компанію. Коли за ними починають жити всі, стає набагато легше долати перешкоди.
Доля завжди підкидає нам виклики, завжди намагається зробити так, щоб ми важко йшли до своєї мети
Доля завжди підкидає нам виклики, завжди намагається зробити так, щоб ми важко йшли до своєї мети
Наша формула – професіоналізм і порядність. І ми пересвідчилися сто разів, що одне без одного нічо не варте. І ми так добираємо партнерів, ми так добираємо людей в команду – за цими двома ознаками. І якщо професіоналізм можна підтягнути, то порядності ти, на жаль, не навчиш.
Ми інколи жартуємо, що нас рятує такий наш внутрішній командний принцип. Жартома ми це називаємо «теорією шляхетного очікування»: коли ти щось дуже хочеш, але ти не робиш нічого, за що тобі потім буде соромно. Роби, що треба, роби це гарно, роби це порядно і воно прийде.
Я би радила це використати всім, навіть в таких життєвих ситуаціях. Будь достойний, будь спокійний, поважай себе і людей, не роби нічого, за що потім буде соромно і ти все одно отримаєш те, що ти хочеш.
Ми інколи жартуємо, що нас рятує такий наш внутрішній командний принцип. Жартома ми це називаємо «теорією шляхетного очікування»: коли ти щось дуже хочеш, але ти не робиш нічого, за що тобі потім буде соромно. Роби, що треба, роби це гарно, роби це порядно і воно прийде.
Я би радила це використати всім, навіть в таких життєвих ситуаціях. Будь достойний, будь спокійний, поважай себе і людей, не роби нічого, за що потім буде соромно і ти все одно отримаєш те, що ти хочеш.
Ірина Данилевська про «теорію шляхетного очікування»
Фото: Ірина Данилевська, Ukraine Fashion Week, Vogue, Fancycrave
Інші історії успіху
