Тарас Антошевський – директор Релігійно-інформаційної служби України, релігієзнавець, греко-католик, який багато років, часом радикально, як каже сам, відстоює проведення календарної реформи в українській Церкві. ZAXID.NET поговорив з Тарасом Антошевським про те, чому ми не можемо жити за «старим стилем», чому ПЦУ у цьому питанні прогресивніша за УГКЦ (принаймні у соцмережах), чому Церква ніколи не була поза політикою і коли ж, нарешті, ми відзначатимемо Різдво з усім світом.
У своєму блозі ви пишете, що не лише українці мають два календаря – євреї і мусульмани теж. Але проблема виникає лише в українців. Чому так?
Наш календар ускладнений, як сюжет пригодницького фільму. Потрібно просто почати говорити правду, а тоді, як написано в Біблії, правда почне нас визволяти.
Як і євреї чи мусульмани, у світському житті ми живемо за одним календарем, а в релігійному – за іншим. Правда в тому, що Різдво завжди є 25 грудня, 7 січня, за церковним календарем, ми відзначаємо Собор Івана Хрестителя. Лише наше 25 грудня запізнилося на майже два тижні. Євреї у релігійному житті дотримуються релігійного календаря, а ми, чомусь, живемо в Церкві за юліанським календарем, а дати беремо зі світського календаря.
Священники мають пояснити правду – Різдво завжди 25 грудня, а старий календар – спізнюється. Іноді зробити перший крок важко, це як зі сповіддю – маємо відчувати жаль за вчинені гріхи, розуміти свою провину і мати бажання її виправити. Календарна реформа має теж початися з цього – Церква має визнати, що жила за неточним календарем і треба цю помилку виправити. Це не тяжкий гріх, це механічна помилка, що ніяк не впливає на моменти віри.
А ще є астрономічний календар. Якщо ми віримо, що Бог створив світ, відповідно, він створив і цей рух сонця. Якщо ми його не хочемо дотримуватися, то виступаємо проти того, що створив Господь? Щось тут не так.
Отже, перші два необхідні кроки – визнати помилку і мати бажання її виправити, а третій – усім разом або якоюсь частиною перейти на новий календар.
Люди часто плутають новоюліанський і григоріанський календарі – на який маємо переходити і яка різниця?
Новоюліанський календар є новішим і точнішим за григоріанський. Для ПЦУ немає інших варіантів, як новоюліанський календар. Я вважаю, що для греко-католиків він також буде кращим, бо ми живемо з православними.
Щодо звичайних нерухомих свят, різниці практично немає. Наприклад, Андрія завжди у всіх відзначається 30 листопада. Але якщо в інших календарях новий літургійний рік починається 1 вересня, то в григоріанському календарі – це рухома дата. Найбільша відмінність – це Пасхалія. Це важливо, бо літургійні тижні числяться за неділями після Пасхи, потім – після зіслання Святого Духа, пізніше починається великий піст, і знову неділі ідуть до Пасхалії.
Для нас було би легше перейти на новоюліанський календар, тому що Пасхалія не змінилася би. До того ж, у григоріанському календарі Пасха досить часто є наприкінці березня чи на початку квітня, коли ще холодно.
Але на світовому рівні вже давно триває богословська дискусія про спільну дату Пасхи. Поки ми тут будемо телитися з Різдвом, вони домовляться і вирішать за нас про дату Пасхи.
Чому Церква мляво комунікує календарну реформу?
Церква – це консервативна структура, і не лише в питанні календаря. Я, чесно, не розумію ієрархів, які кажуть, що календарну реформу треба проводити після війни, що політичні обставини зараз не ті. Чому ні? Чому ми зараз займаємося перейменуванням вулиць? Бо це важливо, це те, що вкладає в нашу голову певні ідеї. Коли ми ходимо вулицями із російськими чи комуністичними назвами – це впливає на нашу свідомість, хочемо ми того чи ні. Тому відбуваються декомунізація і дерусифікація.
Зараз люди перебувають на хвилі емоційного піднесення і в цей час можна зробити багато корисного. Календарна реформа здатна об’єднати людей. Вона дасть шанс священникам ще раз пояснити вірянам, яку роль відіграють в нашому житті ті чи ті свята, дасть можливість переглянути календар загалом – можливо, там є свята, яких можна спокійно позбутися. Наприклад, такі, що мають московське походження, а таких багато у православній традиції.
Постане питання зі святом Покрови – 14 жовтня, державний вихідний, день, пов’язаний з УПА. Насправді, не буде проблем, якщо залишити його 14 жовтня, воно має патріотичне, а не історичне підґрунтя. Можемо прив’язати його до нашого свята захисників і захисниць України.
Чому ПЦУ виявилась сміливішою за УГКЦ і дала своїм вірянам можливість провести різдвяні богослужіння 25 грудня?
Текст синоду ПЦУ – це розвідка боєм, вони хочуть з’ясувати, яка кількість людей хоче зміни календаря. Але рух пішов далі – багато людей вирішили, що можна переходити вже. Тепер їм неможливо сказати, що вони не так зрозуміли, це був останній камінчик – він покотився і все посипалося.
Один зі священників, громада якого заявила про перехід, розповідав, що навіть не уявляв, що всі люди будуть за. Це гуцульська парафія у віддаленому селі. Але священник просто говорив з ними, відповідав на запитання, пояснював і вони органічно прийшли до цього. Тепер приїде багато людей, шукатимуть, де зупинитися – зима, в наметі не переночуєш. То я отцеві порадив говорити із місцевим бізнесом – хай дають відсоток на церкву, бо в них завдяки ній буде гарний прибуток на 25 число.
Такі парафії є на Волині, у Рівненській, Черкаській, Київській, Дніпропетровській областях. Часом це парафії, що перейшли із УПЦ (МП) в ПЦУ. На Рівненщині одна парафія провела збори, отримала дозвіл відслужити акафіст 25 грудня і готуватися наступного року повноцінно перейти на новий календар.
Є інші парафії, навіть у західних областях, де священники кажуть категоричне «ні» переходу, бо, мовляв, «діди святкували». Так вони показують своє неуцтво, тому що їхні діди у 19 столітті святкували 6 січня – так було до 1900 року, поки календар не став відставати на ще один день.
Колись я говорив одному священнику, який за старий стиль: от у мене вдома ще лишилися старі совєтські рублі – то я їх буду до церкви приносити. Або, що колись долар був по п'ять гривень, то я буду приносити по курсу із 13-річним запізненням.
Процес переходу парафій на новий календар ніяк не відображається на вірі. Коли священники кажуть, що зараз людям бракує віри, то ставлять діагноз передусім собі. Значить, вони не допрацьовують. Коли вчитель в школі погано викладає і всі діти погано знають його предмет, то це не вина дітей. Пояснення про календар, про свята, про основи віри – це ще одна можливість донести людям правильні речі. Якщо мудро провести календарну реформу, вона сприятиме внутрішньому піднесенню Церкви.
Нам ідеться про те, щоб відзначати Різдво з усім світом. На старому календарі залишається невелика кількість Церков, навіть серед православних. Додам, що греко-католики з православними залишилися одними з небагатьох, хто у нас ще дотримується старого календаря. Серед протестантів на новий календар першою перейшла Українська лютеранська Церква, тепер – Баптисти і П’ятидесятники.
Чому УГКЦ не проводить «розвідку боєм», як ПЦУ?
Ще два роки тому Блаженніший Святослав говорив, що якщо люди захочуть, то чому би й ні. Тоді також ішлося про те, що в Україні є іноземці, які живуть за новим стилем і хотіли би мати богослужіння за ним і тут. Для них робили винятки, але до них долучалося багато українців. Тоді це почали гальмувати. З того часу ніхто по-серйозному до цієї теми не звертався. А з тих людей, які продовжували цю тему просувати, трохи посміювалися.
Раніше говорили, що люди неготові, що то не на часі, але виявилося, що дуже навіть готові. Можливо, ієрархи просто не знають, чого люди хочуть? Може, мало спілкуються з людьми?
Галичина була і є мультикультурною. Раніше ж не було суперечок через різні дати свят?
Зараз починається єврейська Ханука, що співпаде з «першим» Різдвом. І це прекрасно, що святкуватимуть одні і другі. Завдяки такому спільному святкуванню свого часу відбувалася інкультурація. Так на нашому різдвяному столі з’явився короп, приготований, як колись казали, «по-жидівськи». Це перейшло з традиції місцевих євреїв. Або, наприклад, пампушки. Хтось придумав, що це символ Різдва. Насправді вони є символом Хануки.
Свята не можуть нас розділити, бо вони – причина краще пізнати один одного.
Який шанс, що УГКЦ таки «здасться»? Загроз жодних немає, люди хочуть цієї реформи…
УГКЦ опинилась у класичній схемі революційної ситуації – коли верхи (єпископат) не хочуть нічого змінювати, а низи (віряни) не можуть жити так, як було. Але самі віряни не можуть вирватися із цього. Навіть якщо ми з родиною цього року будемо відзначати святвечір 24 грудня, а Різдво – 25, ми будемо це робити і 7 січня – для нас важливо, щоб була літургія. Тому ми змушені чекати рішення свого єпископату і хочемо, щоб його не відкладали до перемоги. Тоді буде багато роботи і не йтиметься ані про календар, ані про перейменування вулиць.
Церква давно не є серед лідерів громадської довіри і втрачатиме надалі, якщо ітиме проти громадської думки, що каже порвати зі старим календарем.
Це не календар «русского міра», бо Юлій Цезар не був росіянином, але цей календар пов’язаний з московською церквою – це важливий політичний момент. І нема в тому біди – князь Володимир також хрестив Русь не через побожні настрої. Берестейська унія – теж відбулася під впливом політичних обставин.
Церква завжди жила під впливом політики, бо ми живемо в світі, де є політика. Те, що ми свого часу твердо стояли на старому календарі, також було політикою – тоді ішлося про опір полонізації і латинізації. Все, проблема зникла, немає причин дотримуватися старого дідового годинника, що відверто бреше.
УГКЦ в Італії перейшла на новий календар, наступного року – польська громада УГКЦ перейде. Чому їм можна, а нам – ні?
Немає кращого стимулу, ніж економічний. Іноді наші єпископи це визнають. Громади в Європі рішення ухвалили швидше, тому що там ніхто не буде робити додаткові вихідні для тих, у кого календар трохи запізнюється.
У Польщі є велика православна громада, громада УГКЦ, але більшість – римо-католики. Там теж ніхто не робитиме додаткові вихідні для старостильників. Може, і в Україні варто зменшити кількість вихідних? Перейти на новий стиль і скасувати вихідний 7 січня.
Я думаю, це буде неможливо ще кілька років навіть після переходу на новий календар.
Так, звичайно. Та коли ми говоримо про ліквідацію московського патріархату, це не означає, що ми будемо фізично знищувати людей – ми просто хочемо зменшити вплив цієї структури в Україні. Так і з вихідними. Мені немає значення, коли вихідний, чи Новий рік до чи після Різдва тощо. Для мене важливим є свято Різдва.
Ця реформа насправді має багато плюсів і я не бачу причини чекати перемоги, щоб провести її. Хіба що не хочеться нічого робити. Та лінивство – гріх.
Ви спілкуєтесь зі священниками УГКЦ. Що вони кажуть про календарну реформу?
Більшість тих, із ким я спілкувався, у стані очікування. Вони не можуть самі робити різкі кроки, це суперечитиме канонічним нормам. Але часто вони теж не розуміють, чому ми маємо жити за подвійними стандартами. Є і ті, хто наголошує, що це не принципово. А є одна громада УГКЦ, яка вже зробила перехід – церква з Мукачівської греко-католицької єпархії перейшла на григоріанський календар.
Як це технічно відбулося?
На своїх зборах вони ухвалили одноголосне рішення про бажання перейти на григоріанський календар, звернулися до апостольського адміністратора, бо там зараз немає правлячого єпископа, і він благословив їх. 11 грудня вони провели збори, 14 – отримали благословення, 24 грудня ввечері – переходять на новий стиль. Було би бажання.
Можливо знаєте, чи є у Львові громади ПЦУ і УГКЦ, де різдвяні богослужіння пройдуть 25 грудня?
Є одна парафія УГКЦ, але всі охочі там не вмістяться. У православному середовищі – повний консерватизм і небажання підтримувати це. Серед православних вірян я бачив календарних активістів, серед православних священників у Львові – ні.
Чи ті священники, що в стані очікування, звертаються до своїх ієрархів, якісь рухи відбуваються?
Я знаю, що були звертання, прохання, але майже всім відмовили – щоби хтось не виділявся.
Коли спілкуєшся з православними священниками, вони питають: а що, ваші ще не насмілилися? Відповідаю: чекають, що єпископи скажуть. А вони сміються: а ми не чекали, ми зробили. І починають православні підколювати греко-католиків, що ті залишаються з «русскім міром». Це дивно, адже ми мали би це зробити разом.
Від одного священника я чув таку оптимістичну думку: ще цього року мусимо святкувати, як є, бо календарна реформа має відбуватися з початку церковного року, з 1 вересня. Сподіваємося, це останній рік, коли ми святкуватимемо Різдво у січні.
Що мають зробити для цього віряни, які хочуть календарної реформи?
Ця тема не має зникати після Різдва, вона має далі розвиватися. Тоді до 1 вересня буде багато тих, хто заявив про бажання переходу і тих, хто вже перейшов.
Як було із Томосом – можливо, якби наша світська влада не долучилася, то ми би не мали його. Може, і зараз світська влада має зібрати всіх за одним столом і попросити домовитися про календарну реформу? Для держави це теж важливо – це питання державної безпеки. Поговорити можна навіть на місцевому рівні. Хай це будуть закриті зустрічі, але це буде поштовх до дії.