Робоча група, якій президент Петро Порошенко доручив перевірити дані про постачання ракетних двигунів у КНДР, повністю виключила причетність України до розробки балістичних ракет Північною Кореєю. Про це йдеться у доповіді, оприлюдненій на сайті Ради національної безпеки і оборони.
Як йдеться у доповіді, перевірка показала, що система державного експортного контролю в Україні виключає можливість передачі товарів військового або подвійного призначення в країни, щодо яких введено санкції Ради Безпеки ООН. За період незалежності Держекспортконтроль не давав дозволу на постачання в КНДР таких товарів, у тому числі ракетних двигунів РД-250, їхніх модифікацій або складових до них.
«Аналіз зображення корейських ракет Hwasong-12 і Hwasong-14, зокрема основного однокамерного двигуна першого ступеня, показав, що в них не використовується ракетний двигун РД-250, який є двокамерним. Але для його створення не виключається можливість використання окремих складових частин ракетного двигуна РД-250», – йдеться у доповіді.
Розробником цього двигуна є російське підприємство НВО «Енергомаш». У 1965 році воно передало документацію для організації серійного виробництва двигунів в КБ «Південне» і «Південмаш». Але всі ракетні двигуни, виготовлені в Україні, постачалися назад у РРФСР і пізніше в РФ тільки в складі ракет. З 1991 року ракетні двигуни РД-250 і його модифікації в Україні не виготовлялися. Технологічну лінію для випуску цих двигунів на «Південмаші» демонтували 1994 року. З того часу в Україні немає потужностей для виробництва таких двигунів.
«30 ракетних двигунів РД-250 і 10 ракетних двигунів РД-262 (висотна модифікація ракетного двигуна РД-250), які були виготовлені до 1991 року і зберігалися на складі готової продукції «Південмаш», були використані при складанні 10 ракет-носіїв «Циклон-3», які з 1992 до 2008 року були відправлені в Російську Федерацію», – йдеться у доповіді.
На сьогодні в Україні є три ракети-носії «Циклон-2», у кожній з яких є по три двигуни РД-250 і по одному РД-262, їх доправили в Україну з Росії 2013 року. Крім того, в Дніпрі є неповний макет ракетного двигуна РД-250, а також макет міжконтинентальної балістичної ракети Р-36 (8К67), в складі якої є макети трьох двигунів РД-250 і одного двигуна РД-252. Ці вироби використовуються в навчальному процесі.
«Конструкторська, технологічна й інша документація на виробництво ракетної техніки і складових до неї зберігається в спеціально обладнаних приміщеннях, що підтверджується висновками компетентних органів України. Вони здійснюють постійний нагляд за підприємствами ракетно-космічного комплексу держави, виключаючи можливість несанкціонованого доступу сторонніх осіб до ракетних технологій. Затримання, арешт і засудження у 2012 році громадян Північної Кореї під час спроби отримання документації це підтверджує», – стверджують автори доповіді.
Окрім того, для експлуатації двигунів типу РД-250 необхідні відповідні компоненти палива (гептил, аміл). В Україні таких компонентів палива не виробляють. Виробниками гептилу є РФ, США, КНР, Великобританія, ФРН, Нідерланди і Бельгія. Виробниками окислювача аміл є РФ, США, КНР і ФРН.
Робоча група передбачає, що стаття в The New York Times від 14 серпня була інспірована Російською Федерацією «для інформаційного прикриття і відволікання уваги світової громадськості від ймовірної участі РФ в реалізації північнокорейських ракетних програм».
Нагадаємо, американська газета The New York Times з посиланням на експертний аналіз, який містить оцінки американських розвідувальних агентств, повідомила, що успіх Північної Кореї у випробуваннях міжконтинентальної балістичної ракети став можливий завдяки придбанню на чорному ринку ракетних двигунів, імовірно, з українського заводу «Південмаш», що має історичні зв'язки з російською ракетною програмою.
В свою чергу, «Південмаш» спростував інформацію про постачання ракетних двигунів до Північної Кореї і назвав статтю NYT щодо постачання деталей до ракет КНДР провокацією.
Варто зазначити, що Майкл Ельман у 1995-2001 роках очолював програму скорочення ракетних озброєнь в Росії. Згодом він заявив, що такі постачання, скоріш, робила Росія, а не Україна.