Навколо каналізаційного колектора між рядами кіосків на ринку стоять троє працівників ЛМКП «Львівводоканал». Вони мають підняти колектор до рівня бруківки, щоб вона не просідала, а до колектора був доступ і його можна було б обслуговувати. Керує бригадою 31-річний інженер Єгор Хохлов. Він – із Сєвєродонецька. Ще один робітник бригади із початком російського вторгнення в Україну переїхав до Львова із Дніпропетровської області.
ZAXID.NET розповідає, як газовик із Сєвєродонецька опікується мережами «Львівводоканалу» та скільки переселенців прийняло підприємство.
Місто, якого немає
Сєвєродонецьк розташований на півночі Луганської області, майже на межі із Харківщиною. Місто виникло як центр хімічної промисловості на сході України. Через річку від нього – Лисичанськ, за 7 км – Рубіжне, за 15 км – Кремінна. А до Бахмута – 45 км.
У 2014 році Сєвєродонецьк був більше двох місяців окупований бойовиками терористичного угрупування луганських сепаратистів та росіян. Після звільнення і до 24 лютого 2022 року місто виконувало роль столиці Луганщини. Окрім промислового розвитку і розміщення військової адміністрації, місто оживало. Тут будувалися дороги і парки, відкривалися бізнеси. У Сєвєродонецьк переїхали Луганський драматичний театр, Луганська обласна філармонія, низка вищих навчальних закладів, серед них – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля.
У місті працювали підприємства «Азот», «Склопластик», «Оргхім», «Укрхіменерго», науково-виробниче об’єднання «Імпульс», кілька науково-інженерних товариств. У Сєвєродонецьку працювала навіть компанія-виробник відеоігор Best Way.
Росіяни почали артилерійські обстріли Сєвєродонецька одразу ж – 24 лютого. 2 березня через щільні обстріли місто вже залишилось без газу. У квітні майже повністю була зруйнована соціальна та критична інфраструктура міста. Окупанти знищили всі мости, що поєднували Сєвєродонецьк із Лисичанськом і Рубіжним, і 25 червня повністю захопили місто. На той момент понад 70% (за деякими даними – 80-90%) міста було зруйновано.
До пономасштабного вторгнення Росії в Україну в Сєвєродонецьку офіційно було трохи більше за 100 тисяч мешканців (неофіційно – близько 200 тис.). Серед них – Єгор Хохлов, який ходив на роботу, вчився і займався легкою атлетикою.
«Моя історія – одна із тисяч»
Єгор Хохлов переїхав у Львів у середині березня 2022 року. Тут вже були його брати із сім’ями, які переселились першими. Сам Єгор спочатку мав надію, що все швидко закінчиться і Росія не йтиме далі. Та за деякий час зрозумів, що рідне місто краще залишити. Всі рідні виїхали.
«Оскільки у Львові були брати, то вибір, куди їхати, був простим. Десь за тиждень після приїзду я почав шукати роботу і дуже швидко знайшов її у "Львівводоканалі". Це не було складно», – розповідає Єгор Хохлов.
Чоловік прийшов на посаду слюсаря, а приблизно через півроку його перевели на посаду інженера у службу каналізаційних мереж ЛМКП «Львівводоканал». У Сєвєродонецьку Єгор працював в одній із філій «Укртрансгазу» контролером якості. Він закінчив місцевий технікум, а потім заочно вчився в Івано-Франківському університеті нафти і газу.
«У Сєвєродонецьку в мене була дещо інша робота, але у виробництві, промисловості – багато спільного. Попередній досвід допомагає на цій роботі, водночас тут вчуся новому. Звісно, у Львові довелося пристосовуватися, але це не було складно. На роботі – в основному приємні люди, які підтримують. Загалом, все склалося позитивно, наскільки це може бути в такій ситуації», – каже Єгор.
На адаптацію в новому місті, говорить чоловік, впливають не лише житло, робота і підтримка колективу. Не в останню чергу це залежить від характеру людини та усвідомлення ситуації, що доречно, а що – ні.
«Деяким людям важко адаптуватися. Вони навіть не можуть перейти на українську. А це створює перешкоди і в пошуку роботи, і в повсякденному житті в суспільстві», – говорить він.
Єгор Хохлов каже, що зараз не прив’язує своє життя до жодного міста. Сім’я у Львові – це плюс, як і робота, якою він задоволений.
«Зараз мені тут добре, все влаштовує. Але я нічого не планую. Історія небагата. Таких сотні тисяч. Всі вони майже однакові», – говорить чоловік.
Ми плакали після кожної історії
«Загалом у нас на підприємстві працюють близько 50 внутрішньо переміщених осіб. 90% з них – робітничих професій: слюсарі, електромонтери, підсобні та шляхові робітники, які обслуговують підрозділи, що займаються експлуатацією та обслуговуванням мереж водопостачання та водовідведення. Інші – інженерно-технічний персонал. Переважно це чоловіки, бо така специфіка роботи», – розповідає ZAXID.NET керівниця HR-відділу ЛМКП «Львівводоканал» Наталія Яцків.
На підприємстві є переселенці як з умовно безпечних міст України – Кривого Рогу, Полтави, Харкова, так і ВПО з гарячих фронтових міст і тимчасово окупованих росіянами територій – Сєвєродонецька, Лисичанська, Волновахи.
У перші місяці вторгнення, говорить Наталія Яцків, люди, які втратили домівки, приходили на підприємство цілими сім’ями – їм намагались допомогти роботою, тимчасовим житлом, побутовими речами тощо.
«Все було спонтанно, інтуїтивно й імпровізовано. Кожен приходив зі своєю історією про дитину, маму, пса, кота – і кожна історія викликала сльози. Ми шукали, де прилаштувати людей, як їм допомогти. Робили все, що кожен свідомий і емпатичний громадянин тоді робив», – згадує Наталія Яцків.
Водночас спеціальної програми з адаптації переселенців у ЛМКП «Львівводоканал» немає, соціальні програми підприємства працюють однаково для місцевого персоналу і для ВПО. Останні, особливо з-поміж робітничих професій, потребують часом більше уваги, адже люди, каже HR-менеджерка, щонайменше дезорієнтовані, а ще часто розгублені і перелякані.
Частина працівників-переселенців, які прийшли на підприємство у 2022 році, розповідає Наталія Яцків, вже повернулися у свої міста – де це можливо, частина – знайшли більш високооплачувану роботу, багато – служать в ЗСУ.
Ситуація на межі
Єгор каже, що йому подобається його робота. Але охочих працювати у «Львівводоканалі» постійно бракує – є десятки відкритих робітничих вакансій.
«Не вистачає ресурсів, тому іноді роботи виконуються повільно. Наша служба каналізації обслуговує і ремонтує мережу, встановлює нові колодязі. Цей колектор виявили ще раніше, але тільки зараз до нього дійшли руки, бо роботи дуже багато», – розповідає Єгор Хохлов.
Одна бригада за день, залежно від складності, працює на 1-2 об’єктах. Якщо роботи прості, то за зміну можна обслужити до п’яти об’єктів. Хоча часто буває і так, що один колектор може потребувати кількох днів роботи.
«Потреба у працівниках була, є і навіть зростає, тому що чоловіків мобілізують в ЗСУ», – погоджується зі словами інженера керівниця HR-служби «Львівводоканалу» Наталія Яцків.
Станом на кінець серпня, за її словами, до армії мобілізовано або пішли добровольцями 68 працівників підприємства. Троє з них – загинули. Ще двоє – лікуються після повернення з фронту з важкими контузіями. Лише четверо повернулися до роботи. Працівники продовжують отримувати повістки. Із мобілізованими на контакті постійно перебувають їхні керівники. Вони ж передають потреби, а колеги збирають гроші на екіпірування, озброєння, тепловізори тощо. «Львівводоканал» забронював близько 300 працівників із 700 військовозобов’язаних на підприємстві.
«Ми не можемо забронювати усіх. І не завжди є можливість продовжити відтермінування від мобілізації, адже перелік дефіцитних військово-облікових спеціальностей, потрібних на фронті, постійно змінюється. Стратегічне ми підприємство чи ні, але пріоритети зараз очевидні», – говорить Наталія Яцків.
Ще однією з причин браку кадрів, додає вона, є і те, що для працевлаштування необхідне оновлення облікових даних, які фіксуються у військовому квитку. Щоб його оновити, чоловікам необхідно іти в Центри комплектування і соціальної підтримки, до чого не всі військовозобов’язані готові.
Ще частина працівників виходить на пенсію, хтось іде на іншу роботу чи навіть їде в інше місто. «Ситуація доволі напружена. Ще не патова, але вже на межі», – говорить керівниця HR-служби «Львівводоканалу».
***
Попри брак кадрів, «Львівводоканал» працює в штатному режимі, говорять у прес-службі підприємства. У штатному режимі планують увійти і в зимовий період. Лякати людей і нагнітати страху тут не хочуть – на другий рік великої війни мешканці розуміють ситуацію. Також охочих чекають на роботу у «Львівводоканалі».