Содомора: тільки глибинна любов до свого допоможе не знеособитись в урбанізованому світі

«Про реальний стан речей (постійна загроза двомовності, брак підтримки з боку держави, колосальний наплив, дуже часто непотрібних, іноземних запозичень, зокрема американізмів тощо) − про це не говоритиму, бо це − загальновідоме. Скажу лишень те, що від нас самих, від кожного зокрема, багато залежить», – зазначив відомий письменник і перекладач Андрій Содомора, відповідаючи на запитання ZAXID.NET про загрози українській мові.

"Тут знову ж таки аж надто актуальний заклик Тараса Шевченка: "Й свого не цурайтесь". Ми втратили (майже втратили) нашу національну форму − дієслівний заклик, без якого жодна народна пісня не обходиться: "Працюймо", "веселімося", "заспіваймо", "роздуймо, браття, вогонь завзяття", "Кріпім, кріпім серця"… Тепер − "давайте" (як у російській, англійській, інших мовах). Втрачаємо ступенювання прикметників ("більш", "найбільш" − уже норма!). Втрачаємо кличний відмінок, що передає особливу рису нашої ментальності, нашої душі: творить особливу синергетичну ауру при звертанні: "Земле моя…", "Україно моя…", "Бабусю рідненька…", "Ой, коню мій, коню…" Замінімо ті форми називним відмінком − відчуємо різницю", – наголосив письменник в інтерв’ю.

"Біда приходить тоді, коли перестаємо, власне, відчувати, різницю й керуємося лише "правилами" (до речі, ніколи не полюбляв цього слова)… Що вже казати про лексику, надто − у дитячій сфері: "коляска", "качелі", "площадка", "малюк", "растишка"… Та хіба можна зрахувати ті слова, які приходять на зміну нашим, у національний ґрунт закоріненим, інструментованим на "о" − "візочок", "гойдалка", "майданчик", "хлопчик", "ростинка"… Тільки глибинна любов до свого − запорука того, що не знеособимось в урбанізованому нинішньому світі", – резюмував Андрій Содомора.