«Стараюся тримати пульс напруженим»

У Львові кілька днів перебував видатний скрипаль Олег Криса, який уже понад півстоліття причаровує і дивує виконавською майстерністю світову музичну спільноту.

Львів'янин, котрий уже тридцять років живе і працює в Америці, лауреат численних міжнародних конкурсів скрипалів, почесний професор Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка, професор Істменської музичної академії (США, Рочестер) , Маестро має навдивовижу великий репертуар. А музикознавці в один голос говорять про те, що грі Олега Криси притаманні особлива вишуканість і стилістична довершеність. Саме тому скрипаль концертує по цілому світу, співпрацює з найкращими диригентами та оркестрами. Афіші найвідоміших сцен, схвальні відгуки спеціалізованих музичних видань, величезна дискографія – все це свідчення невичерпних, скидається, можливостей музиканта.

Про деякі деталі Міжнародного конкурсу скрипалів імені Маестро, добрий поштовх у кар’єрі його учасників, також концертування, викладання і не тільки – далі у розмові із 77-річним Олегом Крисою.

Олег Криса

Як перебігав ваш конкурс?

Не люблю говорити, що це – мій конкурс. Це міжнародний конкурс в Україні, у Львові, це міжнародний конкурс скрипалів, котрий відбувся вже втретє. Я дуже щасливий, що цього річ приїхало значно більше учасників, ніж 2013-го та 2016-го. І, на мою думку, рівень значно вищий, ніж у попередні роки. Конкурс здобув признання і розголосу. Я знаю, що перед третім туром прослухалися 120 тисяч музикантів. Це величезне досягнення!

Вперше нас підтримала держава – одним із спонсорів є Український культурний фонд. Конкурс набирає силу, набирає признання, набирає авторитет. Коло розширюється, число учасників збільшується, географія – теж. І, як признання цього, приїзд до Львова до із Лондона представників авторитетного видання – журналу The Strad (від прізвища Страдіварі. — Т.К.), а це – дуже важливо, бо інформація про конкурс розійдеться цілим світом.

Не відслідковували долі переможців попередніх конкурсів?

Щодо переможців першого конкурсу, то Маркіян Мельниченко (Австралія) отримав посаду професора в Мельбурні, а Да Соль Чжон (Канада) зараз працює в найпрестижнішому, найстаршому і найбільшому оркестрі «Нью-Йорк філармонія».

Переможниця другого конкурсу Еллі Су (Америка – Південна Корея) дуже активно концертує світом, багато музики записує. І я дуже радий, що вона вже двічі приїжджала до нас. І ще обіцяє приїхати.

Все вище викладене говорить про те, що перемога на нашому конкурсі дала їм добрий поштовх у кар’єрі.

Назвіть, будь ласка, переможців цьогорічного змагання.

Перша премія – Євгенійс Чеповецкіс (Латвія), друга – Костянтин Лукинюк (Україна), третя – Дмитро Удовиченко (Україна). Спеціальні призи: Тарас Зданюк (Україна), Юкіко Уна та Даічі Накамура (Японія), Хавіх Анна Еліа Елдерс (Нідерланди). Приз глядацьких симпатій отримав Костянтин Лукинюк.

Серед переможців є ваші студенти?

Так, Костянтин Лукинюк, який навчається Істменській школі музики. Він з Чернівців, і я дуже радий, що він приїхав до мене в Америку на навчання. А ще більше радий, що він тут, на конкурсі, отримав другу премію, що є ознакою і його таланту, і нашої роботи. Фінансова сторона питання – теж незле, бо переможці (перше, друге і третє місце) отримують двадцять, десять і вісім тисяч євро.

Скільки загалом маєте учнів у Рочестері і звідки вони?

У мене вчаться вісімнадцять скрипалів. Щодо географії, то це Америка, Китай, Японія, Корея, Україна.

На конкурсі скрипалів

Чи можете сказати, що в останні роки змінилося ставлення молоді до музики? Можливо, не хочуть грати творів, які ви грали?

Я думаю, що перед ними стоять майже такі завдання, які стояли й перед нами. Інша справа, що зараз в цілому світі спостерігається спад цікавості до професії музиканта. На жаль, вона вже не така престижна. Та й фінансово не дуже вигідна. Але! Маємо наш конкурс, є інші конкурси, цікавість до них неабияка – значить, музика живе! Тому на всі процеси потрібно дивитися позитивно. Також – брати активну участь у збереженні і розвитку мистецтва. В такий спосіб, думаю, справимося з усіма труднощами.

Окрім викладацької роботи, що ще цікавого мали? Я говорю про концертування.

Гастролюю зараз трохи менше, бо мені вже не двадцять років. Але й далі дуже активно їжджу світом – викладаю. І цей процес триває з 1967 року. Отакий великий шмат часу. І ніколи не припиняв викладання. Також маю записи. Так що стараюся триматися активним. Щодо концертів. Так, їх стало менше. Але я не дуже за тим сумую. Слава Богу, награвся вже досить.

Але ж є щось таке, що завжди хочеться грати?

Так, безперечно. Це класика. Вона вічна. І ніколи того, про що мрієш, у виконанні класики не досягаєш, бо це дуже високий рівень, дуже багатий, невмирущий. Це можна порівняти тільки-но з наближенням до горизонту. Що ближче підходиш, то далі він є. Скажімо, я записую зараз твори, які вже записував раніше. І тепер вертаюсь до них вже на іншому рівні. А потім, переслуховуючи, роблю висновок, що треба переписати, бо потрібно переосмислити, і т.д. Отже, є оновлення. А є повернення до речей, котрі вже виконував, з трошки іншим розумінням, під іншим кутом, а тим паче, якщо йдеться про виконання з іншим партнером.

Невдовзі світ святкуватиме 250-річчя від дня народження Бетховена. Ясно, що весь світ гратиме твори Бетховена – і симфонічні, і камерні. У свій час, у 90-х роках, я записав всі його десять сонат із видатним українським піаністом Миколою Суком. Вони отримали прекрасні рецензії. Але тепер ті сонати гратиму з іншим партнером. І, я думаю, ці твори будуть трохи іншими – з'являться інші деталі. І це дуже підштовхує до подальших пошуків. Тому що як ти скажеш собі: «Я вже все знаю», значить, нічого ти не знаєш…

Вище ми говорили про те, що ваше виконавство тримається на класиці. А чи тепер хтось пише якісну скрипкову музику?

На щастя, я завжди контактував із сучасними композиторами. Це було і в Києві, і в Москві, і в Америці. Наприклад, обов’язковим твором у третьому турі нашого конкурсу був концерт Євгена Станковича, написаний недавно, 1975 року. Всі фіналісти грають цей концерт.

Йдеться не тільки про те, що ми зі Станковичем – приятелі і цей його концерт присвячений мені. Ні! Це пряма пропаганда української музики.

Олег Криса під час конкурсу

Також на першому нашому конкурсі учасники грали Концерт для скрипки з оркестром №2 Мирослава Скорика. На другому до обов’язкової програми входила Камерна симфонія для скрипки з оркестром №1 Віталія Губаренка. І на четвертому конкурсі знову ж таки буде концерт українського композитора з оркестром. Але також це не виключає, що у нас завжди є у списку сонат для скрипки і фортепіано, які виконуються у другому турі (скажімо, Брамс, Бетховен, Прокоф’єв, Барток), і Лятошинського соната, яку, на жаль, цього року не грали, але вона існує.

Отже, одним із завдань нашого конкурсу є пропаганда української музики. Принагідно додам: коли мене запитують, як я ставлюся до сучасної музики, відповідаю: є музика високого рівня, і байдуже, коли її написано – у XVIII столітті чи нині.

Ви вже тридцять років живете в Америці.

Так, ми переїхали 1989 року.

Ви всі ті тридцять років не полишали України, часто додому приїжджали.

Це правда. Родина моя тут, мама моя тут (мамі Олега Васильовича 95 років – Т.К.). Але мої приїзди до України – це комбінація: і родину відвідати, і виступити з цікавими програмами. В Україні у мене два рідних міста – Львів і Київ. Серед тих творів, що тут нещодавно грав, – це було нібито повторення, але знову ж таки, на мій погляд, – дуже цікавий цикл «Розвиток скрипкового концерту». Виконував його кілька місяців, і це були дванадцять концертів для скрипки з оркестром – починаючи від Баха і закінчуючи українськими композиторами. Це був виклик собі і публіці. Все пройшло дуже успішно. Відвідувало концерти багато людей – зали були повні. Зараз-от конкурс, який дуже успішно розвивається. І, звісно, найголовніше – моя родина. Тому, коли буваю в Європі, завертаю до Львова. Або спеціально приїжджаю.

Де у Львові обов’язково буваєте кожного разу?

В першу чергу, біля ратуші. І поблизу – де Бернардини. Також мене ноги ведуть до старих стін на Вірменській. Люблю перейтися й кафе, а вони одне краще за другого.

А з друзями встигаєте зустрітися?

Звичайно! Говоримо про всяку всячину. І про особисте, і про музику, й про проєкти, й про новини. Хоча й без мого приїзду до Львова ми з друзями дуже активно спілкуємося і в будь-який час – зараз достатньо для цього засобів. Але, звісно, набагато приємно поспілкуватися наяву, ніж, припустимо, телефоном.

Олег Криса з учнем

Напевно, Олегу Васильовичу, не заперечуватимете мені, якщо скажу, що ваша робота дуже виснажує і фізично, й емоційно. Як відновлюєтеся?

По-перше, є великий досвід. По-друге, абсолютно точно вивірено: не потрібно переживати, коли втомився й буквально валишся з ніг. Це минає! Просто потрібно вміти дати собі з тим раду, а особливо – в перші дні втоми.

Я дуже добре знаю ті стани, а найбільше вони даються взнаки при відвідуванні Далекого Сходу, де я часто буваю. Тривалі перельоти, різниця в часі (дванадцять – тринадцять годин) і все навпаки! Перші два дні тримаюся, а потім починається. Регулюю! Навчився заплющувати очі хай на п'ятнадцять хвилин де завгодно. Маю щастя вміти заснути і в поїзді, і в літаку, і в ресторані.

Отож я в тому плані добре тренований! Також стараюся не вживати сильних медикаментів – самоврегульовуюся. І тому мені вдається й на іншому кінці світу дуже швидко ставати до роботи. Тим паче, що сучасні умови – дуже стислі.

Коли тебе запрошують, то не враховують в порядку денному три – чотири дні на адаптацію. Повне навантаження розпочинається чи не з трапа літака – в тебе кожного дня майстер-класи, сім–вісім студентів за день. Треба налаштовуватися на те, що приїжджаєш не у відпустку, а на роботу. І відповідно коригувати самопочуття.

Як часто вдається бачитеся зі синами, котрі живуть в Америці, але ж далеченько від вас?

Ми на постійному телефонному- та Інтернет-зв’язку. Щодо приїздів одне до одного, то вже кому як вдається. Швидше я до них їду, тому що в мене географія і можливості є більші. Я можу пропустити якісь уроки, а потім їх «віддати». А Тарасу (старший син Олега Криси був три роки директором і диригентом Львівського філармонічного оркестру, а зараз, по закінченні контракту, повернувся до США.– Т.К.), який диригує, чи Петру, який грає спектаклі (є музикантом оркестру Ванкуверської опери. – Т.К.), це важче зробити, бо важко перенести на день, два чи тиждень репетиції, де задіяне велике число людей. Але ми часто зустрічаємося.

Сини продовжили родинну музичну лінію. А як онуки?

У Тараса дітей нема. У Петра – два хлопці. І вони не є музикантами, але музику люблять і поважають. Старший закінчив університет в Бостоні, звукорежисер. Молодший зараз вчиться в Монреалі в університеті на другому курсі, наразі визначається з професією і дуже цікавиться архітектурою і фотографією. Як буде далі, побачимо.

Можливо, онуки вже мають власні сім'ї?

Старший призначив на січень весілля. То, може, у найближчій перспективі я стану прадідусем.

Не можу не запитати, чи оговталися ви, Олегу Васильовичу, після трагічної загибелі шість років тому дружини Тетяни Чекіної?

Дуже допомогла мені родина. Всі тоді з'їхалися до мене, і ми пробули разом понад місяць. Це дуже сильно підтримало. Відчував я підтримку не тільки від них, а й від друзів. Через день-два після того, як це сталося, було море квітів. Й колеги мене дуже підтримали, зазначаючи, яке велике значення Таня мала в їхньому житті. Коли це сталося, був приспущений прапор на університеті. На великий концерт пам'яті Тані, в якому взяли участь колеги і студенти, прийшов особисто президент університету. А потім мої друзі організували концерти пам'яті в Японії і Кореї – в Токіо і Сеулі. Також – в Іспанії та Америці. Також в Україні – у Києві та Львові.

Велика подяка молоді, яка пам’ятає Таню. Я взагалі весь час спілкуюся з молодими. І це дуже-дуже мені допомагає.

На підсумок розмови не можу не запитати про найближчі плани.

Я щойно повернувся з Києва, де грав концерт з «Київськими солістами». Звучали цікаві твори, поважні і досить специфічні. Грали Віталі, Моцарта, Шостаковича, Прокоф'єва, Баркаускаса та Станковича. Деякі речі ми виконували з японською скрипалькою Чиє Савада. Тут, у Львові, на конкурсі, я потрапив у бурхливий вир творчих і фізичних переживань. Зараз матиму маленьку перерву. А потім знову поїду на майстер-класи в Японію. Згодом – у Китай. Також братиму участь у фестивалях і записуватиму музику. Так що стараюся тримати пульс напруженим, не втихаючим.

Довідка:

Шлях світової слави Олега Криси розпочався з Львівської музичної спеціальної школи ім. С. Крушельницької (клас Костянтина Михайлова). Вершин майстерності віртуоз осягав під керівництвом прославленого Давида Ойстраха у Московській консерваторії ім. Петра Чайковського. Ще студентом Олег Криса став переможцем кількох міжнародних конкурсів. Свою першу велику перемогу здобув на Міжнародному конкурсі ім. Нікколо Паганіні в Генуї.

З 1967 року Криса викладав у Київській консерваторії, з 1973-го – у Московському музично-педагогічному інституті; з 1974-го – у Московській консерваторії. 1989 року разом з дружиною – піаністкою Тетяною Чекіною – виїхав на постійне місце проживання до США. Професор Істменської школи музики в Рочестері.

Гастрольні маршрути скрипаля – це найбільші музичні центри світу. Унікальний репертуар дозволяє йому здійснювати такі широкі творчі проекти, як виконання всіх концертів Моцарта й Бетховена, циклу «Історія скрипкового концерту», а це – вісімнадцять різних партитур. У репертуарі Криси 72 скрипкові концерти (подвійні та потрійні і всіх епох).

Кожного року скрипаль виступає у Львові та Києві. Час свого наступного приїзду до рідного Львова вже знає – це буде от-от, у березні 2020-го.

Фото Тетяни Козирєвої та з відкритих джерел