«У нас батьки співають разом з синами»
Культура

«У нас батьки співають разом з синами»

Керівник «Дударика» Дмитро Кацал про головне у капелі

Катерина Сліпченко, 16 жовтня 879 0

У четвер, 17 жовтня, Державна академічна чоловіча хорова капела «Дударик» відзначатиме своє 48-ліття. Саме у цей день 1971 року відбулася перша репетиція хору. З цієї нагоди львів’ян та гостей міста запрошують на три безкоштовні виступи: у Домініканському соборі - 17:00, на площі Ринок - 17:30, біля пам’ятника Тарасу Шевченкові о 18:00.

Капелу засновував Микола Кацал та успішно провадив її впродовж 44 років. За час свого існування капела заспівала понад 10 тисяч творів у близько 4000 концертах, взяла участь у 500 літургіях, побувала із концертами у 20 країнах світу.

ZAXID.NET зустрівся з керівником капели Дмитром Кацалом та попросив розповісти й про найближчі виступи у Львові, і про знакові для капели події.

Розкажіть, будь ласка, про четвергові виступи у Львові.

Це буде фактично три флешмоби на трьох локаціях. В Домініканському соборі ми заспіваємо кілька творів духовної музики. Заспіваємо твір пам’яті Василя Сліпака «Ой, зійшла зоря» в обробці Леонтовича. Це один з творів, який ми у капелі разом зі Сліпаком співали. В Домініканах ми досить часто мали концерти і там відбулось кілька знакових для нас прем’єр.

Потім ми співатимемо на площі Ринок. Це буде подарунком для містян та туристів. Там ми «розповімо» дві історії: «Дударик» та «Ой, у Львові».

Біля пам’ятника Шевченку згадаємо наших викладачів твором «Голуба висота». Виконаємо ще кілька творів. А потім разом з містянами заспіваємо гімн та все, що захочемо. Це буде такий вихід в люди.

Ми у Львові досить часто маємо концерти, тому вирішили цього разу заспівати з містянами.

Хоровій капелі виповнюється 48 років. Хоч це не кругла дата, проте дуже поважний вік. Розкажіть, будь ласка, які події були найбільш знаковими для «Дударика»?

Складно назвати лише декілька подій. Але я спробую. У 1986 році ми отримали Шевченківську премію. Вперше молодіжний самодіяльний колектив був відзначений Шевченківською премією. Це була знакова подія, зокрема в житті батька. Бо від самого початку на нього не можна сказати, щоб чинився тиск, проте і в успіх цієї справи ніхто не вірив. А він потихеньку за неї взявся та крок за кроком її робив.

Друга, не менш значуща подія, це відкриття хорової школи у 1989 році. Цього року їй виповнитися тридцять років. Ми мали репетиції у будинку вчителя, навпроти костелу Св. Лазаря, де була розміщена якась військова структура, навіть водолази вчилися. І якось пізно ввечері, коли ми вийшли з репетиції, батько сказав: «Тут буде наша хорова школа». Тоді це здавалося чимось неймовірним.

Після поневірянь по багатьох школах, де він відкривав хорові класи. Він набрався досвіду та здобув коло однодумців. І тоді за сприяння і влади, і громади ця вся колишня військова структура була передана міськраді для відкриття хорової школи.

Це був такий дембельський акорд попередньої влади. Важко собі навіть уявити, що радянська влада відкрила першу хорову школу. Здається, першу з часів Глухова (Глухівська співоча школа існувала у середині 18 століття у Глухові, - ZAXID.NET). Мусила бути така людина, як Микола Кацал для цього, звісно.

Перше виконання ХХІ кантати Баха, як і виконання «Реквієму» Моцарта, були для нас непересічними подіями. По суті ми 25 років вчилися та розвивалися, щоб виконувати такі твори. Це були серйозні виклики. Їх, звичайно, не порівняєш з теперішнім станом речей. В нас тільки за літо було шість великих форм в репертуарі, зокрема «Кадиш» Бернстайна, і Дев’ята симфонія Бетховена, і «Карміна Бурана», і багато іншого.

Капела стала величезним організмом і хорова школа стала для його розвитку величезним імпульсом. В нас діти читають ноти не гірше, ніж випускники музичного училища чи консерваторії.

Колись про «Дударик» говорили, як про середовище з дуже суворо дисципліною. Це змінилось чи так і є досі?

Не знаю. Я в капелі з чотирьох років. Можу казати, як свідок, що жорстокості не було точно. Але це чоловічий колектив, що дає можливість такого трохи військового устрою. Мабуть, дисципліна була наближена до козацької.

Завжди були шляхетні правила поведінки, які, можливо, потоптані у наш час. Дисципліна була, але булінгу не було. Але без дисципліни неможливо. От уявіть, я маю в поїздці десь з тридцять дітей. У цьому випадку про творче я думаю в останній час. Мені головне привезти їх назад живими та здоровими. Батько теж був перейнятим тими міркуваннями, і всі викладачі були налаштовані саме так.

Звичайно, за провину можна було дістати. Я діставав, мабуть, найбільше, бо свій. Але думаю, що Василь Сліпак від того, що мусів присідати чи віджиматись, гіршим не став.

Зараз «дудариківська» морально-етична закладка є сильною. Колись казали, що «Дударик» є генетичною матрицею України. Насилля ані морального, ані фізичного не було ніколи. А от темп роботи високим. Тому це може видатися комусь жорстким.

А хто є найвідомішими вихідцями з «Дударика»?

Важко назвати. Бо в усіх галузях є вихованці «Дударика». Надзвичайно багато львів’ян, які зараз є відомими та успішними, мають за плечима «Дударик». Маємо хірургів, викладачів, професорів, фізиків. Є серед наших випускників отець Тарас Жеплинський. Він став кандидатом технічних наук, потім висвятився. Він викладає в Політехніці та є священником. Є інші отці. Є багато викладачів, наймолодший завідувач кафедри Михайло Бокотей.

Є в усіх спільнотах насправді наші люди. Є, звичайно, і співаки.

Зараз в «Дударику» співає декілька поколінь. Що в цьому доброго і які є виклики?

Є знаменитий віденський хор хлопчиків. Вони працюють з хлопчиками виключно до 14-річного віку. І тоді відпускають їх на вільні хліби. Випускники цієї школи самі зорганізувалися та мають свій колектив. Нам вдалося це офіційно організувати. У 2011 році капела стала державною. Це дає мінімальний, але стимул для того, аби затримати людей коло нас. Звичайно, фінансування є мікроскопічним, за ці гроші родину утримувати неможливо, але якісь можливості це дає.

Якщо його не буде, «Дударик», звичайно, не перестане існувати. Ми прорвемося, але нам буде складно. Зараз ми маємо дітей до 14 років та юнаків від 18 років. Це наш основний співочий склад.

Також є ще «Дударик forever». Ми маємо регулярні репетиції, постійно тримаємося у вокальній формі. Цей зв'язок поколінь є дуже важливим.

Чи поводять випускники «Дударика» своїх дітей та онуків?

Так, звичайно. В нас навіть бувало, що по кілька родин співають: батько та син, або сини. Онуків ще не приводять, бо, мабуть ще не час.

Фото з сайту капели «Дударик»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук