Торік у Львові одну з вулиць поблизу Львівської політехніки перейменували на честь родини Старосольських. Це нетипове рішення: зазвичай урбаноніми вшановують одну людину. Втім, у цьому випадку мова йде про цілий рід, який у кожному поколінні працював на українську справу – в армії, культурі, освіті, праві й охороні спадщини.
Старосольські стояли біля витоків січового стрілецтва і Пласту, рятували памʼятки, займалися музикою і правозахистом. Тож назва вулиці на честь цілої родини стала вшануванням всіх її представників. А ще вони були родичами Шухевичів, що теж суттєво вплинуло на їхню долю. Про історію свого роду у Музеї міста розповів Андрій Котлярчук, директор заповідника «Тустань» і нащадок Старосольських.
Звідки походить рід
Саме прізвище Старосольських може вказувати на походження зі Старої Солі на Старосамбірщині. Однак найдавніші метрики, які сьогодні відомі родині, датуються початком XVIII століття і повʼязані з Дрогобичем.
Дід найвідомішого представника роду – Володимира Старосольського – Микола Старосольський був правником і мав стосунок до управління греко-католицької церкви у Дрогобичі, а також до міського уряду. Саме він започаткував юридичну династію, яка простягнулася щонайменше на пʼять поколінь.
«Є легенда, що в одній із деревʼяних церков Дрогобича на розписах зображена сцена, як він передає ключі від міста австрійському цісарю», – розповідає Андрій Котлярчук.
Ідеолог січового стрілецтва і захисник українських політвʼязнів
Син Миколи, Йоахим (Яким) Старосольський, більшість життя прожив у Ярославі на Надсянні. Він працював юристом, повітовим суддею і бургомістром. Саме там народився його син Володимир.
Йоахим одружився з полонізованою австрійкою Юлією Рапф і рано помер. Тому Володимира виховувала мама, вдома говорили польською. Попри це, хлопець рано увійшов у коло українського середовища – зокрема, потоваришував із майбутнім композитором Станіславом Людкевичем, теж родом з Ярослава. А під час студентських років – з Іваном Трушем і Василем Стефаником. Останній згадував про нього так: «Володимир Старосольський знав, що він українець, та по-українськи не міг скласти речення. Хлопчина панський з виховання, і чи кров прадідівська, чи теорія завели його в українську націю і вчинили з нього найкращого між нами чоловіка».
Володимира Старосольського вважають одного з ідеологів українських січових стрільців. Він воював у Першій світовій війні, був адʼютантом генерала Мирона Тарнавського, виконував обовʼязки міністра закордонних справ УНР за премʼєрства Ісаака Мазепи.
Його імʼя навіть увійшло до стрілецького фольклору. У пісні «Не сміє бути в нас страху» («Марш залізної остроги») є такі рядки: «А канцлер наш Володимир, лицар з Старої Соли, пред ним дрижать держави всі і хиляться престоли».
Після війни Старосольський займався наукою, видав праці з соціології та права – «Принцип більшості» і «Теорія нації».
У міжвоєнний період Володимир Старосольський став одним із найвідоміших захисників українських політвʼязнів. Він був адвокатом у гучних справах Біласа і Данилишина, Миколи Лемика, часто працював безплатно й захищав членів ОУН.
Родичі Шухевичів
Станіслав Людкевич познайомив Старосольського з майбутньою дружиною Дарією. Як весільний подарунок композитор поклав на музику вірш Володимира «Чи тямиш ти?».
Так Старосольські породичалися з родиною Шухевичів – Дарія була донькою етнографа Володимира Шухевича і феміністки Герміни Шухевич, а також тіткою майбутнього головнокомандувача УПА.
«Діти Володимира і Дарії росли в тісному контакті зі своїми кузенами Шухевичами. І пізніше це відбилося на їхній долі, зокрема, у переслідуванні радянською владою», – наголошує Андрій Котлярчук.
Діти Володимира і Дарії – Юрій, Ігор і Уляна – зростали у творчому середовищі. Як і мати, вони займалися музикою й виступали разом як тріо: Ігор грав на віолончелі, Юрій – на скрипці, Уляна – на фортепіано. Збереглася концертна програма, де разом виступали Ігор Старосольський і Роман Шухевич.
Кожна дитина є особливою, і «Оптіма» це розуміє. Дистанційна школа забезпечує індивідуальний підхід до кожного учня, враховуючи особистий темп і бажаний спосіб навчання. Завдяки досвідченим педагогам та інноваційним технологіям діти отримують якісні знання, які залишаються з ними на все життя. «Оптіма» – надійний партнер у підготовці до успішного майбутнього!
Ідеолог Пласту та начальний пластун
Усі троє були активними пластунами. Юрій організовував табори у легальний і підпільний періоди Пласту, Уляна – була коменданткою новацьких таборів у часи підпілля, Ігор – звʼязковим куреня Святослава Завойовника.
У 1930-х Юрій Старосольський написав вірш «При ватрі», який став ритуальною піснею пластунів. Згодом він видав книжку «Велика гра», одну з ключових ідеологічних праць «Пласту». Впродовж 1972–1991 років був одним із трьох за всю історію організації начальних пластунів і обʼїздив усі світові осередки.
Водночас Юрій був членом УВО. У 1928 році він підняв синьо-жовтий прапор над будівлею Галицького сейму до 10-ї річниці Листопадового чину. Як і батько, став адвокатом і науковцем. А ще він був непоганим художником – учнем Олекси Новаківського, залишив помітний доробок акварелей. Юрій єдиний із дітей, кому вдалося уникнути радянських репресій, він емігрував у 1944 році.
Врятований пластовий прапор і родинні реліквії
У 1940 році перші совєти вивезли Старосольських до Казахстану. Дарія не витримала клімату і померла вже за рік. Ігор і Уляна прожили в Казахстані шість років, зберігши родинні реліквії – фотографії, перстень і тишковецьку верету.
«Володимир Шухевич народився у Тишківцях. З цього села у них була червоно-біла верета. Вона поїхала з ними в Казахстан, потім з Уляною – у Польщу й Америку, а згодом повернулася зі мною до Львова. Скільки їй років – я не знаю, але вона досі в нас є», – розповіла Дарія Котлярчук, донька Ігоря Старосольського.
А ще родина Старосольських врятувала прапор куреня «Лісових чортів», посвячений у соборі Святого Юра 1929 року за участі митрополита Андрея Шептицького.
Хорунжим прапора був Юрій Старосольський. Перед еміграцією він передав його іншим пластунам, а наприкінці 1940-х прапор закопали у львівській пивниці. Через 60 років його дивом знайшли і відреставрували, тепер Пласт береже його як реліквію.
«По-перше, це перший пластовий прапор, який посвятили згідно з канонами, і відтоді почалася традиція пластових таборів. А по-друге – це той самий червоно-чорний прапор, про який співають у пісні “Гей гу, гей га”. Кольори прапора “Лісових чортів” потім зʼявилися у символіці ОУН, і згодом він став символом патріотичного прапора, який ми знаємо сьогодні», – пояснює Андрій Котлярчук.
Берегиня родинної памʼяті
Уляна Старосольська за освітою була економісткою, але працювала у журналі «Нова хата», а на еміграції редагувала часопис «Наше життя». А ще вона писала книжки під псевдонімом Любович.
Уляна прожила 100 років і стала берегинею родинної історії – єдиною з сімʼї, хто дочекався незалежної України.
Зачинатель реставраційної школи
Ігор Старосольський вивчився на архітектора, працював у бюро Ярослава Фартуха-Філевича. У Бібрці зберігся будинок його авторства у стилі функціоналізму.
Він – єдиний із дітей, хто залишився в Україні ціною двох заслань. Причини другого арешту достеменно невідомі, але слідство цікавилося його звʼязками з родиною Шухевичів.
«Ми не знаємо, за що його арештували. Тоді, в кінці 1940-х, він працював у Львівській політехніці, але можна припускати, що це через розшук Романа Шухевича, його двоюрідного брата. У 1950-му Ігор Старосольський відвідував у лікарні свого паралізованого вуйка Зенка, батька Романа Шухевича. Під час затримання всі питання стосувалися теми, для чого він туди ходив, що приносив, коли востаннє бачив Романа Шухевича», – пояснює Андрій Котлярчук.
Після повернення із заслання Ігор став одним із засновників львівської реставраційної школи, створив реставраційні майстерні, які відновлювали найвідоміші памʼятки Львова й області. Згодом на основі цього досвіду постав інститут «Укрзахідпроектреставрація».
Його донька Дарія Старосольська-Котлярчук стала піаністкою, як і її бабця, теж Дарія. А внук Андрій Котлярчук продовжив справу діда – став архітектором та реставратором.
***
Львівʼяни не забули про родину Старосольських і їхній внесок у розбудову української держави. У 1990-х Львівська міська рада визнала Старосольських родиною року, а у 2024-му їхнім імʼям назвали вулицю – поруч із Політехнікою, академічною гімназією, місцями, повʼязаними з Пластом і проживанням родини.
«Вони не були дуже публічними особами, але показували приклад і були надзвичайно послідовні у своїх переконаннях», – підсумував Андрій Котлярчук.
А ще недалеко від вулиці Родини Старосольських є та камʼяниця, де всі роки лихоліття зберігалося знамено з тризубом і пластунським гаслом.