На початку квітня у Львові заселили перше містечко для переселенців біля Стрийського парку. Спочатку планувалось, що тут будуть жити студенти з окупованих територій, але потім вирішили заселити сюди ще і сім’ї з маленькими дітьми.
ZAXID.NET побував у першому модульному містечку для біженців і розповідає про побут людей, які тут живуть.
«Ми були згодні їхати куди завгодно»
Містечко для переселенців розділенено на три частини, усередині яких є великі дворики з вуличними меблями. Територія містечка загороджена парканом-сіткою. На вході майорять український та польський прапори – ініціатива привезти контейнерні будиночки у Львів належить саме полякам. У цьому містечку проживають студенти, а також сім’ї з маленькими дітьми – загалом 350 мешканців.
Територія містечка хоч і загороджена, але зайти туди можна без особливих проблем. Охоронець уважно розглядає усіх гостей та незнайомців, але не забороняє ні фотографувати, ні спілкуватись із мешканцями. Натомість один із жителів, літній чоловік, дуже просить не вказувати у репортажі точного місця розташування контейнерного містечка.
«От одні журналісти вказали точну адресу, ну навіщо це робити? Хочете, щоб сюди прилетіло?», – хвилюється чоловік, але після обіцянки не називати адресу містечка йде у своїх справах.
Люди, які тут живуть – дуже різні. Багато дуже вдячних: «Ви тільки напишіть, що ми дуже-дуже всім дякуємо», і не менше стривожених: «У нас тут таке світло на вулиці яскраве, а це безпечно?».
Один такий будиночок у містечку розрахований на чотирьох людей, принаймні на таку кількість він обладнаний всередині. Але за потреби тут можна розмістити і більше мешканців.
«Нас шестеро, троє діток, троє дорослих. Всі живемо в одному будиночку уже півтора тижні, діти сплять разом, нікому не тісно. Нам тут дуже добре, для діток багато всього є: вони гуляють, влаштовують конкурси, малюють, граються», – розповідає Ірина з Краматорська.
Ірина приїхала у Львів з Краматорська з трьома онуками (фото Руслана Гуменюка для ZAXID.NET)
Зі сторони життя у контейнерному містечку трохи нагадує дитячий табір: спільний побут, активності, однакові умови і відчуття, що літо незабаром закінчиться і треба буде вертатись додому. А з іншої сторони, це місце схоже на типовий двір спального району у будь-якому місті України. Діти з їхніми вуличними іграми, старші жінки, що відпочивають у дворі на лавочках, молодь, що курить у віддалених куточках двору – люди своєю поведінкою і звичками створюють відчуття нормальності.
Ірина разом з дітьми та внуками евауювалась з Краматорська у квітні. Сім’я планувала виїхати з міста поїздом, але коли вони разом з сотнями інших мешканців очікували на потяг, росіяни вдарили по вокзалу ракетами «Точка-У». Тоді загинуло 57 людей, а більше сотні отримали поранення. Сім’я Ірини фізично не постраждала, але згадувати той день жінці складно.
«Ми були на вокзалі у Краматорську, коли сталося таке. Діти плакали дуже. Потім два дні сиділи в Краматорську і думали, що вже нікуди звідти не поїдемо. Після чого нам сказали, що їде останній евакуаційний автобус. Ми не знали, куди цей автобус прямує, зібрались за півгодини, приїхали на автовокзал. До нас підійшла дівчина, сказала, що вони зі Львова і спитала, чи ми не хочемо поїхати у Львів. Ми були згідні їхати куди завгодно, а приїхали у таке красиве місто», – згадує Ірина.
Після приїзду у Львів, сім’я Ірини деякий час жила у дитсадку, а потім їм запропонували переїхати у містечко для переселенців. Тут, каже Ірина, значно комфортніше.
«У нас є їдальня, ходимо туди їсти один раз на день. Волонтери є, які допомагають. Фрукти, цукерки для дітей – дають дуже багато», – розповідає Ірина.
Мешканці містечка для переселенців уже налогодили свій побут (фото Руслана Гуменюка для ZAXID.NET)
Їдальня – це найбільше приміщення у цьому містечку. Тут у кілька рядів стоять столи з лавками, є мікрохвильовки, холодна та гаряча питна вода. У сонячну погоду в приміщенні доволі душно, але ніхто особливо не скаржиться, бо можна відкрити двері та вікна і провітрити.
У їдальні також зберігають дитячі візочки, велосипеди та самокати. Волонтери час від часу складають перелік потреб і привозять гуманітарну допомогу у містечко. А у внутрішніх двориках містечка поставили столи з лавками, щоб люди більше часу проводили на вулиці.
«У нас вже стільки памперсів, хоч маринуй»
«Це не Рита, а якесь диво, ця дівчинка», – переселенка з Донеччини Тетяна намагається впильнувати онучку, яка бігає з іншими дітьми між будиночками. Кілька днів тому, розповідає Тетяна, дівчинка втекла з території містечка і її знайшли в парку, в наметі волонтерів.
Тетяна не дуже охоче погоджується спілкуватись і забороняє її фотографувати. Жінка проживає в будиночку з донькою і трьома внуками. Приїхали у Львів з села Дружківка Донецької області.
«Ми поїхали 3 квітня, встигли виїхали евакуаційним потягом за два дні до того, як розбомбили вокзал у Краматорську. Нас тут зустріли волонтери, нагодували і відвезли ночувати в облаштоване місце в районі Рясне-2. Нас там там було 28 людей у кімнаті: і чоловіки, і жінки, і діти. Але людям і так було добре, ніхто не скаржився. Там був поруч завод з хорошим бомбосховищем», – розповідає Тетяна.
У містечку для переселенців проживає 85 дітей (фото Руслана Гуменюка для ZAXID.NET)
У контейнерному містечку, куди три дні тому переїхала сім’я Тетяни, такого чудового бомбосховища немає, але умови, каже, набагато кращі. Усередині будиночка – доволі затишно, світло. Душові та туалети в окремих приміщеннях, іноді зранку бувають черги, але це не критично, каже Тетяна.
«Двохярусні ліжка, шафи, душові поруч, туалети, попрати речі можна – є дві пральні машинки, принесли нам сушилки для речей. Сьогодні подзвонили, пішли гуманітарну отримали: дитяче харчування, речі, взяли одіяло ще. Тут годують один раз в день, але ми стільки не з'їдаємо. На п’ятьох як насиплять супу, а потім ще дають друге, то ми не можемо це доїсти. А загалом тут можна і термос нагріти, каву, чай попити», – розповідає Тетяна.
Жінка каже, що задоволена всім, але хотілось би мати надійне бомбосховище. На території містечка такого немає, жителі ходять у будівлю неподалік, де доводиться перечікувати повітряну тривогу на першому поверсі – це не всіх влаштовує, каже Тетяна.
Її сусідка, 22-річна Тетяна Степанюк з Лисичанська, приїхала у Львів зі своєю мамою і 5-місячною дитиною. Спочатку ночували з малюком у школі, спали на підлозі, а коли з’явилась можливість переїхати в окремий будиночок – не вагались.
Тетяна Степанюк з Лисичанська разом з мамою і 5-місячною донькою проживає в будиночку на території контейнерного містечка (фото Руслана Гуменюка для ZAXID.NET)
«Ми жили у львівській школі разом з людьми, спали на матрацах. До нас дуже добре там ставились, все дуже добре було. Дитині давали харчування, підгузки, нас також годували. Але тут нам подобається більше, бо не треба більше спати на підлозі. Ну і тут теж багато волонтерів приходить, допомагають. У нас вже стільки памперсів, хоч маринуй», – сміється Тетяна Степанюк.
Всередині будиночків жителям заборонили користуватись електроприладами через можливі стрибки напруги – можна лише вмикати обігрівачі та заряджати телефони, ноутбуки. Щоб зробити чай, каву, підігріти дитяче харчування треба йти в їдальню.
Молода мама каже, що після пережитого у рідному Лисичанську навчилася аналізувати звуки вибухів і визначати дальність та небезпеку. Тому коли 3 травня росіяни атакували Львів, страшно вже не було.
«Ми чули, як це, коли падає близько. У нас вдома одразу біля нас падало і звуки дуже гучні були. А тут вони дуже далекі», – каже Тетяна.
«Нас живе троє студентів в одному будинку»
Серед мешканців містечка для переселенців частина – студенти університетів з окупованих територій. 21-річний Кирило Івлів навчається на історичному факультеті Харківського національного університету імені Василя Каразіна. У момент, коли розпочалась війна, він був у рідному місті Часів Яр на Донеччині. Виїхати з міста йому вдалося на початку квітня, хлопець одразу приїхав до Львова і певний час жив в студентському гуртожитку.
Кирило Івлів готується віддалено завершити навчання в університеті (фото Руслана Гуменюка для ZAXID.NET)
«В гуртожитку було багато переселенців-студентів і там у групу кинули оголошення, що будується таке містечко, можна зареєструватись і тебе заселять. Я спробував і пройшов. Зі мною в будиночку живуть ще двоє студентів», – розповідає Кирило Івлів.
Хлопець живе у містечку для переселенців уже три тижні, навчається дистанційно і готується до випуску – цього року Кирило має отримати диплом бакалавра.
«У нас наразі немає лекцій, бо Харків обстрілюється постійно. Навчання віддалене, нам надсилають завдання і ми їх виконуємо. У мене випускний курс, але захисту диплому не буде, замість цього буде державний іспит», – пояснює студент.
У Кирила вдома залишився батько, а його матір з сестрою також виїхали на Львівщину і зараз перебувають у безпеці.
Кирило, Ірина та обидві Тетяни дуже сподіваються, що швидко зможуть повернутись додому – у Харків, Лисичанськ, на Донеччину. Будиночки, в яких вони проживають, не розраховані на довге перебування, але у них можна комфортно перечекати цей період невизначеності, у якому перебувають сотні тисяч українців, вимушених змінити місце проживання через війну.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».