Росія не захопила Україну за три дні, як планувала, не здобула символічної перемоги до 9 травня і навряд щось здобуде найближчим часом. Військовий аналітик та керівник найбільшого благодійного фонду допомоги армії «Повернись живим» Тарас Чмут вважає, що Росія вже знає, що програла, проте відтягує цей момент. І відтягувати може довго.
В інтерв’ю ZAXID.NET Тарас Чмут розповів, як волонтери дають українським військовим тактичну перевагу над ворогом, якого озброєння та спорядження потребують наші війська, а також чому повернення до адмінкордонів 23 лютого – більше не варіант.
«Не бронежилети рятують життя»
Усі так чи інакше чекали 9 травня, очікували, що щось буде – масований ракетний обстріл, оголошення Путіним війни, наприклад. Проте цього не сталося, обстріляли лише Одесу. Чому? І що тепер чекати, після 9 травня?
Якщо коротко, то я не знаю. Якщо більш розгорнуто… Війна – це інструмент досягнення тієї чи іншої геополітичної цілі, вона має бути окупною. Ця війна вийшла з-під контролю в перші два тижні, і зараз Росії треба, з одного боку, якось її завершити перемогою, а з іншого боку – не такою перемогою, за якої вона стане новою КНДР. Це така патова ситуація, у якій оголошення війни чи чогось подібного не дасть тотальної переваги над Україною і не пришвидшить перемогу, а, крім того, посилить підтримку України Заходом та тиск на Росію. Тому Росії більш вигідна та ситуація, яка є.
А яка вигода Росії від ударів по торгових центрах в Одесі? Тим більше, вони застосовували високоточні гіперзвукові ракети «Кинджал».
Ми насправді не знаємо, які саме ракети були і скільки, по яких цілях їх випускали і чому, бо не знаємо, що було в той момент на тих об’єктах. Обстріли відбуваються щодня, і прив’язувати якийсь із них до конкретної дати не дуже коректно.
Натомість 9 травня президент США Джо Байден підписав закон про ленд-ліз. Яке озброєння ми можемо отримати і скільки часу потрібно, щоб задіяти його на фронті?
Бронетехніка, артилерія, авіація, РСЗВ, протикорабельні ракети, ППО, автотехніка, зв’язок і дотичне обладнання. Скільки часу? Від кількох місяців – і до безкінечності, до перемоги. Мінімум потрібно два місяці, але є попередні пакети допомог, які ми вже отримуємо.
«Повернись живим» більше не буде закупляти бронежилети, і ви говорили під час однієї з «Фронтових поплав» (регулярні ефіри з Тарасом Чмутом, іншими волонтерами та фахівцями у Twitter та YouTube про війну – прим. ред.), що не бронежилети рятують життя.
Так, закуповувати не будемо, бо запит на них тотально зменшився. З іншого боку, дійсно – вони не рятують. Якщо подивитися статистику, то це не той порятунок, про який би ми хотіли говорити.
А що рятує?
Своя робоча артилерія та авіація.
Як змінюватимуться потреби війська в найближчі місяць-два?
Це буде залежати від того, наскільки ефективно та швидко ми будемо отримувати і опановувати допомогу від західних партнерів. Ми зараз повторюємо шлях 2014 року. Тоді потреба в бронежилетах і шоломах відпала десь через рік-півтора, зараз через півроку відпаде. Завжди актуальними будуть зв’язок, автотранспорт, снайпінг, навчання військових, мінна безпека, домедична допомога. Комплексні проекти, як ми робили з модернізацією ППО сухопутних військ, теж будуть актуальні, і зараз ми намагаємося реалізувати подібні в повітряних силах. Також потрібні будуть засоби для ремонту техніки, яких в армії не вистачає, наприклад, якийсь сучасний японський осцилограф, щоб повітряні сили могли перевіряти радянські блоки в літаках.
«Ми – перша в Україні благодійна організація, яка має ліцензію на закупівлю товарів військового призначення»
Скільки коштів за ці 2,5 місяці отримав фонд і використав? Які були найбільші контракти?
Надійшло приблизно 3,5 млрд грн, з них витрачено – 2,1 млрд грн. У п’ятницю я підписав угоду ще на 16,5 млн доларів на один з товарів військового призначення для Головного управління розвідки. Ще понад 400 млн грн законтрактовані на бронетехніку, і ще близько 100 млн грн – по іншій угоді на бронетехніку. Тобто зараз у нас три великі контракти, один із них – на завершальній стадії, цього тижня вже чекаємо поставку, ще один – тільки підписаний, а ще по одному триває бюрократична тяганина з експортними ліцензіями. І щодня щось купується в менших масштабах.
Можете детальніше розказати про ці контракти?
Про контракт на 16,5 млн доларів – ні. Звичайно, коли ми його поставимо, буде багато і фото, і відео, і ми будемо говорити про це дуже довго. А інші два – це бронемашини.
Що ще за цей час було придбано фондом, чим ви особливо пишаєтеся?
Ці три контракти, які я назвав, – це отримання нами ліцензії на закупівлю товарів військового призначення. Ми – перша в Україні благодійна організація, яка офіційно має можливість таке робити. Ми перші після 24 лютого офіційно закуповували товари подвійного призначення. Загалом ті об’єми допомоги, які ми закуповуємо і передаємо, відчутно впливають на перебіг бойових дій.
Наскільки важливою є роль волонтерів у війні з Росією?
Те, що роблять тисячі волонтерів, трансформується в тактичну перевагу Збройних сил України на полі бою – за рахунок насичення військ різними, подекуди невійськовими засобами у значних кількостях. Йдеться про квадрокоптери, тепловізори, прилади нічного бачення, радіостанції, машини, спорядження, аптечки та багато іншого. Це не ракетний комплекс, але на полі бою наш солдат на фоні російського є краще забезпеченим і технічно може краще використати свою зброю та техніку. Умовно кажучи, старий СПГ (станковий протитанковий гранатомет) за рахунок нового планшета, квадрокоптера, зв’язку між підрозділами і машини має значно вищу ефективність, ніж такий самий за характеристиками російський комплекс.
Десь ще, в інших військових конфліктах останніх років, був такий потужний волонтерський рух?
Це українська унікальність.
У чому ще є наша перевага над противником?
Певною мірою – навченість нашого особового складу, мотивація, бойовий дух та досвід. Те, що ми перебуваємо в обороні, теж дає нам додаткові можливості. Певною мірою перевага вже зараз – отримання техніки від західних партнерів.
«Повернись живим» має аналітичний відділ, який проводить різні дослідження. Чи є в них практичне продовження?
Буде, але пізніше, бо зараз не до цього. Зараз аналітичний відділ працює в іншому форматі. У якому саме – поки що не готовий озвучити.
«Це гра в довгу, а довга може бути різною»
З чого почалася «Фронтова поплава» і навіщо?
Вона з’явилася ще у середині лютого, коли була велика медійна істерія, і виникла ідея говорити з людьми, пояснювати їм, що відбувається. Я випадково потрапив на неї – і в результаті вона переросла у великий комунікаційний інструмент. Більшість людей далекі від військової тематики, у них було багато запитань, і на них потрібно відповідати.
Під час «Поплави» ви та ваші колеги розповідаєте багато інформації з фронту, яка ситуація на різних напрямках. Звідки ви це знаєте? Чи отримуєте дозвіл на поширення?
У нас є аналітики, які дуже тісно працюють з військами, у нас є прямий контакт з сотнями командирів рот, батальйонів, бригад, полків і вище. Це допомагає нам більш ефективно займатися волонтерством, а також правильно працювати на інформаційному фронті, який є не менш важливим. Дозволів ми не отримуємо, але ми і не розголошуємо чутливої інформації. Ми компетентні в тому, чим займаємося, і розуміємо, що ок, а що – ні. І це важлива відмінність на фоні всіх інших. Ми цим займаємося 8 років, у нас половина працівників – військові, які постійно взаємодіяли та продовжують комунікувати з армією. Саме тому ми називаємося фондом компетентної допомоги.
Часто під час «Фронтової поплави» ви говорите про те, що Росія знає, що програла війну, і намагається просто відтягнути цей момент. Як довго вона може це відтягувати?
Як у Сирії – роками. 10 років, наприклад.
А як довго можемо протриматися ми?
Роками, як у Сирії, 10 років. Ми це вже проходили у 2014 році.
Власне, оце «ми це вже проходили» лякає. Не хочеться, щоб все затягувалося так надовго.
Я теж не думаю, що це триватиме 10 років. Але це гра в довгу, а довга може бути різною, і тієї перемоги, про яку нам говорив Арестович через тиждень війни, що вся Росія здулася, ми не відчуваємо.
Чому Олексію Арестовичу, і не тільки йому, дозволяють далі прикрашати наші перемоги, прогнозувати швидке закінчення війни? Влада цього не помічає чи їй це вигідно?
У нього своя цільова аудиторія і своя визначена функція.
Говорити неправду? Перебільшувати?
Заспокоювати суспільство.
Таке собі заспокоєння.
Значить, ви не його цільова аудиторія, як і я, і тому ми це не сприймаємо.
«Виграш – це повернення до всіх адмінкордонів 2013 року»
В інтерв’ю «Лівому берегу» ви говорили, що за останні 8 років Україна могла б краще підготуватися до повномасштабного вторгнення. Як зараз ми можемо виправити ситуацію?
Можна не повторювати своїх помилок у майбутньому. Розуміючи, що війна може затягнутися, нам варто готувати і суспільство, і державу, і економіку, і всі інші сфери життя до того, що ми можемо стати новим Ізраїлем, який перебуває в стані пасивної війни постійно.
Як ви оціните шанси України повернути все до меж 23 лютого?
Я не розглядаю такого варіанту. Ми або програємо, або виграємо, а виграш – це повернення до всіх адмінкордонів 2013 року. Проміжні варіанти вже не мають значення. Ми або зараз виграємо, або програємо наступну війну. Це трохи дорожче, ніж зараз підписати якесь перемир’я і зупинитися, але треба дотискати.
Якщо це буде гра в довгу, коли тоді можна починати шукати винних за помилки в підготовці до війни? Зараз говорять часто, що це не на часі. Але якщо війна триватиме кілька років, безглуздо це і затягувати. Ваш останній пост у Facebook стосується цього.
Це ж не я почав. Олексій Арестович публічно в ефірі «Фейгин Live», який дивилося півмільйона людей онлайн, озвучив низку проблем і сказав, що починає власний «джихад» по пошуку винних. Так винні – не у ЗСУ, як він сказав, а в його кабінеті зліва і через один. Прізвища, як мінімум, двох я озвучив (екс-міністр оборони Андрій Таран та колишній головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак – прим. ред.). Цих людей призначав Офіс президента, і на їхню некомпетентність вказували. А тепер порушується питання пошуку винних в армії.
Не так важливо, хто це почав. Питання в тому, чи є в цьому сенс зараз і коли він буде.
Якщо йдеться про мій пост, то його мета – зупинити подібні історії дуже чіткою реакцією суспільства і волонтерського руху. Меседж дуже простий: волонтери не дадуть ображати ЗСУ зараз.
Якою має стати Україна після війни?
Це філософське питання, на яке я не знаю відповіді. Але я точно знаю, що в цій новій країні має бути нормальна боєздатна армія, економічно підготовлена до будь-якої можливої війни з будь-ким.