Таємниця України амазонок

Президент США Хіларі Клінтон, президент Франції Сеголен Руаяль, президент Росії Валентина Матвієнко, президент України Юлія Тимошенко, президент Грузії Ніно Бурджанадзе, президент Казахстану Даріга Назарбаєва…

Вони б показали, на що здатні нащадки амазонок! Мабуть, це був би зовсім інший світ. Світ, яким керують жінки.

Сумно, що ми не побачимо такого Світового Матріархату і не зможемо оцінити його ефективність. Ми живемо у світі, сконструйованому чоловіками - для чоловіків і за жорсткими чоловічими законами. Де бути чоловіком престижніше, аніж жінкою. Але в якому чоловіки деградують та вироджуються все більше і все помітніше. В Україні дуже популярний міф про «жіночу» сутність країни, про берегинь та «споконвічний матріархат», та, на жаль чи на щастя, це лише красива ілюзія. Дійсно, в Україні не було «Домострою» з передписуваним обов'язком розправи чоловіка над дружиною. Але правдою є не жіночість, а недочоловічість країни. Середньостатистична українська жінка завжди цікавіша та самодостатніша за середньостатистичного чоловіка.

Метафізична різниця між чоловіком та жінкою полягає в тому, що чоловік - це суб'єкт процесу, це той, хто діє, і той, хто відповідає за себе та свої вчинки. Тоді як жінка за своєю природою - об'єкт, на який спрямовані дії суб'єктів. У китайській філософії вважається, що Небо породжує чоловіків, а Земля - жінок. Тому жінка повинна бути підпорядкована чоловіку, як Земля - Небу.

Найбільш затребуваною сферою публічного життя в Україні зараз є політика - порівняно з театром, кіно, телебаченням, культурою, наукою, церквою: у ній цей гендерний перекіс з недочоловіками та жінками-надлюдинами відчувається особливо гостро.

В українській політиці біологічна стать та стать духовна співпадає далеко не завжди: поміж українських політиків-чоловіків важко згадати тих, які б поводили себе відповідно до чоловічих моделей поведінки. Багато з них повністю позбуваються чоловічих ознак - суб'єктності, самодостатності, вірності слову, здатності до системного стратегічного мислення, - тому тягти цей суто чоловічий тягар змушені жінки. Якщо аналізувати слова та вчинки ледь не усіх гранд-дам української політики, можна подумати, що вони суто по-жіночому ненавидять одна одну. Але, разом з тим, не полишає враження, що між ними можлива лише сувора чоловіча дружба.

Це дійсно загадка для політології: чому в Україні говорити та писати книжки і програми про стратегії розвитку країни виявляють охоту та здатність переважно жінки: Наталя Вітренко, Юлія Тимошенко, Людмила Супрун, Інна Богословська, Раїса Богатирьова, Лариса Скорик, Ксенія Ляпіна, навіть Катерина Чумаченко.

Жодного українського чоловіка-політика, який би цілком серйозно, а не передвиборного приколу заради, говорив про стратегії, плани розвитку України та інший «інтелектуальний мотлох» (з його точки зору), згадати не випадає. Українські чоловіки-політики - люди, як правило, «реальні», «чисто конкретні», вони звикли займатися «справжніми чоловічими питаннями» (себто крадіжкою та мародерством): навіщо їм розмінюватися на подібні «дурниці», коли навколо стільки привабливих речей та розваг? Найрепрезентативніший образ сучасного українського чоловіка-політика - інфантильний і несуб'єктний підкаблучник, який через свою ущербність та неповноцінність схильний до інтриг, зради, підкупу і дуже болісно ставиться до успіхів своїх більш талановитих колег-жінок. Який не здатен до спротиву і готовий все життя простояти на колінах. Мало того, готовий ще й свою країну поставити на коліна перед «володарями світу»!

Якби усі ці українські жінки-понадлюди об'єднались у партію чи політичну команду, то неодмінно - «порвали» б у мотлох усіх цих політиків-чоловіків! Як Тузик грілку! Шансів, що хтось з підкаблучників вижив би чи зберіг обличчя - жодних. Тож схильні до інтриг та «розводок» чоловіки намагаються зіштовхнути між собою політичних амазонок, постійно влаштовують їм телевізійні жіночі «бої у бруді».

Про це мало хто знає, але влада в Україні, точніше, її вищі органи, мають таємних берегинь.

Якщо на карті Києва або на місцевості з'єднати лініями три визначних жіночих пам'ятника - «Барбі» з Майдану Незалежності, «Бабу в ступі» (Матері-Батьківщині) біля музею Великої Вітчизняної війни та Лесю Українку на однойменному бульварі (через дорогу від офісу Юлії Тимошенко, до речі), то вийде справжнісінький магічний трикутник! Бо всередині нього розташувалися усі провідні органи української влади: Секретаріат Президента разом з Президентом, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Верховний суд, Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, а також два районні суди, що грають вкрай важливу роль в українській політиці - Печерський та Шевченківський. (За межами цього владного трикутника опинилися хіба що розташований у новобудові Конституційний Суд України.) І всі три статуї - в агресивних войовничих позах, до того ж повернуті назовні - ніби справді чатують на варті. У культурі, як відомо, жіночість представлена двома архетипними образами - жінки-матері та діви-воїтельки (Деметри та Артеміди). Так от, усі три київські кам'яні берегині - яскраво виражене втілення другого образу: нічого «материнсько-родинного», «затишно-домашнього» немає в образі жодної з цих них.

Примітно, що київська «Баба в ступі» й аналогічна статуя з мечем у Волгограді на Мамаєвому кургані символічно позначають кордони країни амазонок, що, згідно геродотової «Історії», колись існувала саме у причорноморських степах сучасної України та південної Росії.

Відсутність справжніх чоловіків - чоловіків не лише в біологічному, але й у духовному вимірі - робить жінок амазонками, гіпер-маскулінними вояками, стратегами, державотворцями. І усі негаразди сучасної «безхребетної» України можна пояснити саме відсутністю повноцінного чоловічого начала - такого стрижня, вертикального виміру, який відновлює природній загальний порядок, який підіймає з колін країни та народи, який чоловіків робить мужніми, а жінок - ніжними, який з Хаосу може заново зібрати Нове Небо та Нову Землю.

Фото з сайту www.glavred.info