Три різдвяні історії з музичним супроводом
Культура

Три різдвяні історії з музичним супроводом

Невідомі факти про відомі колядки

Лідія Мельник, 6 січня 1834 0

Писати щось нового про колядки – справа невдячна. Ну бо коляда – то, поза всяким сумнівом, один із основних параметрів нашої національної ідентичності. Й справді щось набагато більш вагомого, аніж різдвяні пісні в інших народів, і збережені вони краще, і плекаємо їх дбайливіше, і співаємо активніше, і, що цікаво – часто, коли колядуємо, то ті слухачі, хто не в контексті і не розуміє слів, думають, що співаємо ми про щось безмежно сумне, бо тільки в нас є стільки коляд у мінорному нахилі – як казав ще мій світлої пам’яті професор Ярема Якуб’як, лише українці потрафлять співати «Нова радість» у ре-мінорі (про мене, то теж один із проявів ідентичності і, певне, історичної пам’яті).

А попри все, в мене назбиралося трохи історій про коляди, яких ви, можливо, ще не чули.

Історія перша. Історія одного колядника

Наприкінці Другої світової війни та одразу після її закінчення чимало відомих українців, насамперед представників інтелігенції, політично та суспільно активних діячів, рятувалися втечею до Баварії та сусідніх із нею австрійських земель Тіроль і Форальберг. Це була виразно політична міграція освічених людей, професіоналів у різних сферах громадського життя, які не могли залишитися в Україні з огляду на тотальну окупацію комуністами етнічних земель.

Водночас, Відень, знайомий більшості утікачів ще зі студентських часів, після перемоги червоної армії опинився в радянській зоні впливу і аж ніяк не міг становити безпечного притулку. Таким чином, на альпійських землях у таборах для переміщених осіб у Ляндеку, Куфштайні, Філляху, а також на приватних помешканнях у Інсбруку та інших тірольських містах опинилися тисячі українців.

Серед них був і славетний видавець, перший український медіамагнат Іван Тиктор із дружиною та донькою.

Часто намагаюся собі немов збоку уявити його тогочасну ситуацію: що робить один із найбагатших людей Галичини, котрого нова радянська влада обібрала до нитки (на основі відібраного концерну «Українська преса» створили «Вільну Україну»), котрий втратив у війні сина, котрий дивом урятувався з німецької в'язниці і опинився за десятки сотень кілометрів від рідного дому, в бараках табору для переміщених осіб, в умовах, близьких до виживання?

Правильно – налагоджує видавничу справу!

Кириличного набору шрифтів в університетській друкарні Інсбрука, яка погодилася співпрацювати з І. Тиктором, не було. Тож він вирішує друкувати свої книги на портативній друкарській машинці, знайденій у когось із численних українських біженців. Художнє оформлення книг переймає давній колега видавця, відомий графік Мирон Левицький (псевдонім ЛЕВ), котрий також урятувався втечею до Тиролю. Розмножували книги фототипічним способом, а першою із них став Новий Український Колядник, випущений до нового, 1945 року.

Особливістю цієї простенької книжечки є те, що тексти семи відомих колядок подані у двох варіантах: традиційному та новітньому українському. Можемо припустити, що саме з цим колядником у руках зустрічали новий, 1945 рік Степан Бандера і Роман Дашкевич, Євген Стахів і , адже усі вони, як сотні тисяч інших українських біженців, опинилися на той час у Тиролі.

Іван Тиктор видав у Інсбруку ще чимало поштівок, книг, а також «швидкі» самовчителі французької та англійської мов, корисні з огляду на спілкування з військами союзників та бажанням більшості українців-втікачів емігрувати за океан. Сам видавець також 1949 року опинився в Канаді, де займався улюбленою справою до кінця життя. Звісно, довоєнного комерційного успіху йому так і не судилося досягти, але ціла ця історія і цей Колядник є для мене особисто однією із найдивовижніших мотивацій та «історій успіху», які доводилося коли-небудь чути.

Історія друга. Історія однієї колядки.

… не про «Тиху ніч» (про неї ще буде). І не про «Щедрика».

Як виявилося, ще кілька найбільш популярних українських пісень зимового обрядового циклу мають міжнародне поширення.

На історію цю мене наштовхнули прогулянки різдвяними ярмарками в Австрії, де у виконанні традиційної духової капели раптом розрізнила обриси знайомої мелодії. «Це ж наша колядка!» - зраділа я і почала проштовхуватися до сцени – поспілкуватися з музикантами.

Їх мій ентузіазм сильно здивував, адже виконували вони, як з’ясувалося, дуже давню і відому, насамперед у Західній Австрії, різдвяну пісню під назвою «Ave Maria mit Gnaden geziehret“

Вам вона нічого не нагадує?

Отож-бо, принаймні суттєвий фрагмент початку – один до одного наша відома «Небо і земля»:

Але наші польські сусіди також дуже охоче співають цю колядку – під назвою «Днесь во Вифлиємі» (Dzisiaj w Betlejem). До слова, перший друкований варіант пісні з’явився саме в Польще, ще 1878 року:

Коляда ця популярна і в Білорусі – з текстом, найбільш нам зрозумілим:

Пошуки допровадили мене аж до Македонії – виявляється, і там знають, люблять цю різдвяну пісню, і впевнено вважають її своєю:

Історія третя. Історія однієї історії

Минулого року світ дуже урочисто відзначав двохсотліття найпопулярнішої досі колядки «Свята ніч, тиха ніч». Це, мабуть, єдина пісня, яка має навіть свій власний музей – точніше, цілих чотири невеликих музеї, усі неподалік австрійського міста Зальцбург. Один присвячений автору слів різдвяної пісні Йоганну Мору, другий, зрозуміло, композитору Францу Груберу, третій – самій пісні, ну а четвертий, найвідоміший – на тому місці, де «Свята ніч» власне вперше й прозвучала 25 грудня 1818 року.

Історія стверджує, що незадовго до того в містечку Обердорф біля Зальцбурга зустрілися місцеві священик та учитель і за сумісництвом органіст. Обидвом не було ще й тридцяти років, і кожен вже отримав по кілька доган від свого керівництва за далеко не взірцевий спосіб життя, тому є підстави припускати, що зустрілися вони не за чаєм. Священик Йозеф Мор пробував писати вірші, й непогані, один із них він власне й попросив покласти на музику органіста і шкільного вчителя Франца Грубера. Часу в композитора виявилося небагато, бо написати пісню автори вирішили у Святвечір, а виконали її одразу після вранішньої урочистої меси наступного дня.

Причому виступили дуетом, Йозеф Мор акомпонував на гітарі. З цим фактом пов’язано чимало легенд, одна із найпоширеніших – миші напередодні великого свята погризли дерев’яний орган-позитив у церкві, тож органістові довелося швидко рятувати ситуацію.

Інша легенда пов’язує цю різдвяну пісню з іменем Міхаеля Гайдна, брата славетного віденського класика. Й справді, «Святу ніч» тривалий час вважали то народною піснею, то приписували її іншим авторам. Лише 1854 року спеціально скликана комісія встановила точне авторство колядки, зв’язавшись із композитором.

Церква Св. Миколая, в якій вперше прозвучала «Свята ніч, тиха ніч», на жаль, невдовзі згоріла. На її місці в 1930-х роках спорудили каплицю, яка й стала місцем своєрідного паломництва шанувальників славетної колядки. Cьогодні її виконують тридцятьма мовами світу.

Фото Євгена Кравса

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук