Цілує ручку?

Як, мабуть, усе-таки неприємно було новообраному президенту України Віктору Януковичу в день його інаугурації… Хлопці з Кремля приїхати відмовились – знайшли в цей день набагато цікавіше для себе заняття. Кажуть, якусь важливішу зустріч у верхах мав президент Дмітрій Мєдвєдєв. Путін, напевно, дивився вночі, як Канада розтрощила на Олімпіаді Росію 7:3. А може, вони вболівали разом за своїх, які своєю грою підтвердили давній олімпійський принцип: «головне не перемога, а участь»?

Що ж до ставлення до київських урочистостей 25 лютого, російські зверхники обрали для себе інший принцип: «участь – не головне, ми вже перемогли». І цим вони вкотре довели своє зверхнє ставлення до своїх українських союзників зокрема та нашої політики взагалі. Ритуальний жест – дія, яка визначає імовірне ставлення, надає символічного значення всьому, що відбуватиметься в майбутньому. Відсутність жесту – тобто, іґнор Януковича – це також жест. Мовляв, «ось ви в нас де».

Щоб якось підсолодити піґулку, до столиці України було споряджено патріарха Кірілла, який мав би правити за сатисфакцію релігійному й богомільному Януковичу. Хто б що не казав про політичну мету його інаугураційного візиту, приїзд Кірілла був насамперед ілюстрацією символічної поразки України, невитравної й непереборної залежності нашої політики від ритуальних механізмів цезарепапістської Росії, що й на початку ХХІ століття зберегла старий-добрий візантійський дух.

Там, у Росії, церква відокремлена від держави настільки символічно, що іноді патріарх може виконувати місію міністра закордонних справ. Надто у ставленні до країн так званого «русского міра», щоб зайвий раз підкреслити оце їхнє споконвічне «ось ви в нас де». І собі вони визначають зовсім інші механізми, ніж нам. Там, за всієї тотально православізації, всім і кожному відомо, де обирають патріархів. Патріархів обирають і призначають у Кремлі. А згодом лише імплементують вибір на чисто символічному церковному соборі.

Так було споконвіку, бо головним у Росії був цар, а не патріарх. А добрих 200 років – від Петра Першого до більшовиків – узагалі патріархів не було. З другого боку, коли мова про Україну та інаугурацію її нового президента, працюють зовсім інші ритуальні механізми. Якщо, умовно кажучи, патріарх Кірілл як зверхник духовного відділення імперії цілує Путінові руку, то уже у випадку з Януковичем той самий Кірілл виконує роль Папи Римського. Саме він привіз символічну корону з Москви.

Подейкують, мовляв, Януковичу нав’язали цей ритуал згори і відмовитись йому було не з руки. Той, хто прийшов до влади з проросійською картою, був просто зобов’язаний продемонструвати символічну лояльність. А з нею й пережити символічне приниження всієї країни. З одного боку, як помсту за п’ять років президентства Ющенка. З другого боку, як неповагу до лідера країни, столицю якої в Москві й дотепер заведено називати «колискою трьох народів».

Що ж робити в цій непростій і принизливій ситуації Януковичу та його новій команді в цьому програному символічному дебюті п’ятирічної шахової партії? Відповідь проста і очевидна: їм не залишається нічого іншого, як ламати цю систему ритуалів. І шлях тут лише один – необхідно змінюватись. Із політичних братків і шнирів імперії їм треба перетворюватись на політичних українців. Розумію також, що в контексті української політики це не виглядає реалістичним на поточний момент. Однак, альтернативи цьому нема. Інакше доведеться всі п’ять років цілувати руку патріарха Кірілла.

І зробити це треба в тім числі й тому, що реальним пацанам «западло» весь вік працювати чужинськими попихачами. Більша половина українського народу, яка не голосувала «за» Януковича, цього точно не хоче. Справа за малим – аби цього захотіла менша половина України, яка його обрала.

Так само не варто довго перейматись, куди Януковичу здійснити свій перший візит у якості президента – до Москви чи Брюсселю. Аби покінчити, нарешті, з цією набридлою двовекторністю, треба обрати для поїздки якесь зовсім третє місце. Одна моя знайома, як на мене, цілком резонно вважає, що найдоцільніше йому з’їздити до Китаю. Це був би вчинок справжнього президента-прагматика. І ніхто б у нашій країні не мав Януковичу цього за зле.