У Каннах показали українське кіно майбутнього

На Каннському кінофестивалі презентували українське кіно. Чотири документальних та дев’ять ігрових проектів, які перебувають на різному ступені готовності, були представлені на каннському кіноринку. По суті на найбільшому майданчику для пошуку партнерів, дистриб’юторів та фестивальних відбірників вирішувалось, яке українське кіно світ (а разом з ним і ми) побачимо завтра. Або післязавтра.

З чотирьох картин документальної секції три розповідають про різні аспекти війни. Четвертий, «Лимани. Бій за рай» Сергія Лисенка в чому також про неї. Про людей, які боронять заповідник «Тузлівські лимани» від забудовників, браконьєрів тощо. Власне стрічка і побудована на контасті: з одного боку просто райська природа, з другого – пекельна боротьба. Режисера у Каннах не було, він зараз на іншій війні.

«Лимани, Битва за рай»

Нового звучання здобув фільм «Залізна сотня» (на головному фото) режисерки Юлії Гонтарук. Вона розповідає про долі добровольців, що воювали у складі «Азову». Звичайно, саме у ці дні навіть маленький фрагмент, показаний на пітчингу, дає болюче відлуння. Тим більше, що дехто із них знову повернувся на війну.

«Слухаючи світ» Лізи Сміт спостерігає за харків’янкою Івою, яка не чує. Проте із початком бомбардувань вона почала чути вибухи. Камера слідує за нею з Харкова до Львова, і далі, за кордон. Пронизлива історія, лише одна у мільйонах, які змінила війна.

«Слухаючи світ»

«Мир для Ніни» Жанни Максименко-Довгич шукає відповіді на запитання про загибель Ігоря Броневицького, одного із захисників Донецького аеропорту. Свого часу його історія облетіла перші шпальта багатьох медіа. Але і досі його мама разом із юристами намагається дізнатись усі подробиці його смерті, раз у раз розглядаючи нестерпні кадри тортур та загибелі.

«Мир для Ніни»

Якщо документальне кіно максимально зосередилось на війні, то ігрове (не все, звичайно) досліджує українські 90-ті. Можливо, це пов’язано з тим, що більшість тих, хто презентував фільми дорослішали та формувались саме тоді. Цікаво, як по-різному розповідають про цей час різні режисери.

Про фільм «Камінь. Ножиці. Граната» Ірини Цілик ми вже розповідали. Його робочою назвою було «Я і Фелікс». Тут йдеться про дивну дружбу контуженого в Афганітстані війського Фелікса та підлітка Тимофія. Це екранізація роману Артема Чеха, що став «Книгою року ВВС». Головну роль зіграв письменник Юрко Іздрик. Нагадаємо, що Ірина Цілик у Каннах стала першою українкою, яка увійшла до складу журі конкурсу «Золоте око». Журі оцінюватиме документальне кіно у всіх програмах.

«Камінь. Ножиці. Граната»

«Коли нам було 15», дебют Анни Бурячкової розкаже історію п’ятнадцятирічної Тоні, яка намагається позбутися небезпечного хлопця і потрапляє в банду в новій школі. Тут вона зустрічає перше кохання, знайомиться зі своєю тілесністю і робить моральний вибір. Інтриги також додає те, що дія розгортається в 90-х.

«Коли нам було 15»

«Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової про дорослішання, перші травми та пошуки кохання.

«Ля Палісада» Філіпа Сотниченка уже підтримана Гьотеборзьким фестивалем. У центрі сюжету — розслідування вбивства міліціонера. Його колеги намагаються будь-що знайти злочинця. Вони поспішають, щоб винного засудили до смертної кари, яку от-от скасують.

«Ла Палісіада»

Ось такі розмаїті 90-ті ми побачимо, сподіваюсь, невдовзі.

Картина «Редакція» Романа Бондарчука досліджує існування людини у світі постправди, герой картини, молодий журналіст провінційної газети, розслідує підпали лісів.

«Дім за склом» Тараса Дроня розповідає про зникнення молодої дівчини. Вікторія, мама дівчини, ділова сучасна жінка, розпочинає пошуки, але як це зробити, щоб не заплямувати собі репутацію, коли є підозра, що дівчина займалась незаконним розповсюдженням наркотиків? «Демони» Наталки Ворожбит – містична історія. Безпритульного чоловіка Славіка прихистила жінка у селі Сорочинці. Згодом він розуміє, що господиня будинку щось приховує, а все село виявляється містичним місцем.

«Дім за склом»

У фільмі режисера Семена Мозгового «Свято Хризантем» йдеться про молоду лікарку, що опікується жінкою, яка загадково вціліла після ядерного вибуху. Головну роль в картині грає Анастасія Шевченко, відома також як співачка Стасік.

«Я, Ніна» Марисі Нікітюк у доволі незвичній формі розповідає історію боротьби з раком, що базується на особистій історії актриси та телеведучої Яніни Соколової.

Додамо, що добірки Work In Progress та Ukrainian Features Preview у Каннах представив кінофестиваль Tallinn Black Nights.

Очевидно, що ми можемо зараз розповісти про кіно лише на рівні сюжетів та згадати режисерів представлених картин. Насправді навіть показ фрагментів говорить про те, що добре українське кіно буде. І ігрове, і документальне. Воно буде різним і з авторською манерою, і за темами, і за жанрами. Кожен з представлених фільмів заслуговує того, щоб на нього чекали. Головне, щоб у українських кінематографістів була можливість його доробити та показати і на фестивалях, і у прокаті.