Львівський муніципальний мистецький центр зробив ремонт у новому приміщенні, яке пристосував для арт-терапії і резиденції релокованих митців. У будівлі XIX ст. за тією ж адресою на вул. Стефаника, 11 виявили розписи двох періодів, плитку Левинського, автентичний паркет. Попередні користувачі простору це все забілили, а підлогу покрили лінолеумом. Для акцентування на важливості збереження автентичного інтер’єру давніх кам’яниць мистецький центр організує лекторій і виставку історичних стінописів «Моя квартира скинула шкіру».
ZAXID.NET розповідає про цінні знахідки простору та його нове пристосування.
Оссолінеум і Музей заслужених польських жінок
Будинок на теперішній вулиці Стефаника, 11 збудували в 1876 році в неоготичному стилі. На початку XX століття він перейшов у власність закладу Оссолінських. Квартири верхніх поверхів здавали в оренду, перший поверх займали редакції газет, різноманітні майстерні, бюро, товариства.
На першому поверсі, де від 2020 року працює Львівський муніципальний мистецький центр, раніше була друкарня. Директорка арт-центру Ляна Мицько розповідає, що сусіди пам’ятають, як в 1990-х звідси вивозили ще австрійські верстати, на яких і в радянський період друкували рекламу і періодику.
Фасад кам’яниці на вул. Стефаника (фото ZAXID.NET)
У протилежному крилі були офіси, які обслуговували Оссолінеум, а в 1930-х роках там працював Музей заслужених польських жінок. Після радянського занедбання, коли мистецький центр отримав це приміщення, там було сиро, не працювала каналізація, не було опалення, стіни були покриті грубим матеріалом.
Від початку війни арт-центр кілька місяців не організовував виставок, весь простір пристосували для шелтеру, арт-терапії, майстерок релокованих художників. Місця явно бракувало, тому вирішили активізувати роботу з відновлення нового приміщення площею 130 м2. Ремонт почали у кінці квітня 2022 року. Спершу роботи виконували своїми силами. Місто виділило кошти на каналізацію, воду, електропроводку. Решту – залучили від спонсорів. Там зробили опалення, навіть поставили альтернативну буржуйку.
Ремонт почали з майстер-класу Ірини Гірної, яка навчала реставрації. Релоковані митці та львів’яни відволікалися від тривожних подій і досліджували стіни історичного будинку. «Учасники майстер-класів розчищали набіли. Це служило і як терапія в часі складних подій, які переживає вся наша країна, і як пропагування реставрації старих квартир і під’їздів. Адже часто власники не знають, яким скарбом насправді володіють, з чого почати, щоб його зберегти, хто це може зробити і скільки це коштуватиме», – повідомила засновниця реставраційної майстерні «Гарда».
Коли все розчистили, знайшли об’ємні розписи кількох епох – це період Польщі, 1920-і роки, під ними – розписи часів Австро-Угорської імперії кінця XIX ст. Все це було забілено за радянської влади. Багато поверхонь було покрито фарбою для вікон, навіть стеля. Коли відчистили до тиньку олійну фарбу на стінах у коридорі, знайшли кутові плиточки фабрики Левинського. Концепція простору передбачала консервацію обох періодів розписів та реставрацію їх без тонування.
«Радянська епоха окупувала всі стіни не дуже добрими матеріалами. Відновленням стель займалася реставраційна майстерня "Гарда" – в трьох кімнатах і частково в коридорі віднайдені розписи покрили натуральними клеями. Стіни були більш понищені. Це етап консервації. Якщо наші наступники захочуть щось відновити, то вони будуть мати змогу продовжити реставрацію», – пояснює Ляна Мицько.
Віднайдені на стелях арт-центру розписи
Вікна оригінальні – дерев’яні, з латунною фурнітурою, їх відчистили від багатьох шарів фарби. На дерев’яних одвірках знайшли підписи майстрів. Паркет відчистили, покрили оліфою за рецептом професора Олега Рибчинського. Попередні користувачі його накривали лінолеумом. Радянська епоха представлена в інтер’єрі склоблоками і старим умивальником з 1960-х.
У кімнаті, де колись містився Музей почесних польок, є новий камін, викладений різними кахлями у стилі печворк. Тут багато ретро-меблів, які директорка арт-центру знайшла на смітнику або за безцінь купила на OLX.
Інтер’єр доповнює креденс, майже ідентичний до того, що стояв тут століття тому, який директорка арт-центру купила за 1500 грн на сайті з продажу. Крісла і люстра радянського періоду (фото ZAXID.NET)
В єдиній кімнаті, де немає розписів на стелі, облаштували кухню. Планується ще майстерня для дитячих занять.
Арт-терапія і резиденція для митців-переселенців
Функція нового приміщення – резиденція-майстерня для релокованих митців, курси психологічної підтримки, арт-терапія та реабілітація людей, що постраждали від війни. Тут вже організували дві резиденції для релокованих художників, щодня відбувається медитація mindfulness.
«Ми робимо open call для художників-перселенців, надаємо їм кімнату, де вони можуть працювати. Єдиною умовою є співдія з відвідувачами, спілкування», – пояснює директорка.
Новою робочою студією вже скористався художник з Києва Євген Меркуш, який тут працював і навчав людей техніки шовкотрафарету.
фото арт-центру
«Перша виставка про війну відбулася саме в арт-центрі – у березні 2022. Коли на початку війни приїхали іноземні журналісти, вони в першу чергу приходили сюди і знали, що тут точка кипіння. Якщо ми почали вже мистецтвом реагувати на війну, значить ми плануєм контакти, куди нам іти далі», – розповідає Ляна Мицько.
На початку війни арт-центр був шелтером, місцем зустрічей та терапії
Естетика львівських Помпеїв
Щоб продовжити роботи і втілити свої задуми, мистецький центр розраховує на підтримку спонсорів.
«Ми подаємося на гранти, один з них виграли для проведення резиденції. Goethe-Institut поміг закрити частину витрат з ремонту, закупівлі меблів. Польська мистецька організація перекинула гроші на початку війни, ми їх використали для реновації простору для ВПО», – каже Ляна Мицько.
Ляна Мицько в оновленому інтер’єрі біля каміна-печворк (фото ZAXID.NET)
Для того, щоб розповісти про цінність старих будинків, про необхідність дослідження стін перед ремонтом і збереження віднайдених розписів мистецький центр організовує виставку і лекторій «Моя квартира скинула шкіру». На ній реставратори-практики наочно покажуть, що можна зберегти навіть розписи різних періодів, які нашаровуються один на одного.
«Василь Карпів має освіту, якої не вчать у Львові. Він вміє створювати трансфери – коли є кілька різних шарів з різних епох, їх можна розмежувати і перенести. Зараз дуже величезний провал з професією реставратора. Самою ідеєю починають захоплюватися, тому ця професія вимагає все більше фахівців, але у Львові все зупиняється на двох фірмах – "Гарда" та KARP Restorer», – каже Ляна Мицько.
Плитка перенесена з проданого брюховицького санаторію. Її виготовили на ЛКСФ у Львові з білої глини Сєвєродонецька (фото ZAXID.NET)
Директорка арт-центру жартує, що львівські квартири – це своєрідні Помпеї. Роботи над їхнім дослідженням і відновленням ще дуже багато. Серед своїх планів озвучує реставрацію під’їзду центру, де на сходовій клітці є розписи і плитка Левинського, сховані під грубим шаром фарби.
Ми використовуємо