У Львові перепоховають одного з провідних діячів ОУН

Реберт Лев (псевда: "Кіл", "Стар", "Кліщ") народився 3 березня 1912 року в Стрию на Львівщині, в сім’ї поштового урядника Михайла Ребета і Катерини з дому Недокіс. Від 1922 по 1930 р. навчався в гімназії в Стрию, був там активним пластуном та вже в гімназії став членом УВО. У 1929 р. став членом ОУН, а згодом і провідником Окружної Екзекутиви ОУН-Стрий. В 1931 р. вступив до правничого факультету Львівського університету, який через працю в УВО-ОУН та часті арешти поляками, закінчив лише у 1938 р., здобувши титул магістра права. У березні 1939 р. був знову заарештований польською владою і перебував у тюрмі до вересня 1939 р., після звільнення переїхав до Кракова. Учасник Другого ВЗ ОУН, став на боці РП ОУН у 1941 році.

Після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові та створення УДП став заступником голови УДП Ярослава Стецька, а від 12 липня 1941 р., після арешту німцями Я. Стецька перебрав його обов’язки, ставши одночасно представником ОУН (б) в Українській Національній Раді у Львові, яку очолили д-р Кость Левицький та Митрополит Андрей Шептицький.

14 вересня 1941 р. заарештований німцями, перебував у тюрмі в Кракові, а потім до жовтня 1944 р. – в концтаборі Авшвіц (Освенцім). Після звільнення переїхав спочатку до Братіслави, а згодом до Відня, поранений під час бомбардування міста. В січні 1945 р. ввійшов до складу Закордонного Центру ОУН, а згодом – до складу керівництва ЗЧ ОУН, де був обраний Головним Суддею. На тлі політичних розходжень від праці ЗЧ ОУН відійшов ще в 1946 р. і від 1950 р. присвятився всеціло праці в ЗП УГВР, де згодом став Головою Ради референтів (до 1953 р.). Співпрацював з різними українськими виданнями в еміграції – "Українська трибуна", "Час" та "Сучасна Україна", був редактором тижневика, а тоді місячника "Український самостійник".

У 1953 р. був покликаний Проводом ОУН на УЗ до складу Колегії Уповноважених для ладнання конфлікту в ЗЧ ОУН, у 1954 р. разом з уповноваженим Зиновієм Матлою у висліді непогоджень із Степаном Бандерою, очолив реформаторське крило в ЗЧ ОУН, а пізніше – щойно створену ОУН за кордоном, ставши її першим Головою Політради.

Автор багатьох наукових праць в галузі права, політології, соціології – "Формування української нації" (1951), "Держава і нація" (1949), "Порівняльна метода в науці права" (1947), "Походження українців, росіян і білорусів у світлі сучасних совєтських теорій" (1955), "Теорія нації" (1955) та "Світла і тіні ОУН" (вийшла друком в 1964 р.).

Від 1952 р. – доцент, а від 1954 р. – професор УВУ, член НТШ.