У Росії нормальні люди не дивляться телевізор, – Татьяна Толстая

– Я зайшла у львівську книгарню купити книжку, а там нічого взагалі не було, навіть українською, я не знайшла КНИЖОК, там була якась дурня – брошури-інструкції як вивести глисти.

Татьяну Толстую називають найкращою в Росії письменницею малого жанру. Принципова і справляє враження консервативно класичної у своїх вподобаннях, не любить гламур; не примушує себе робити те, чого не хоче; не пише, аби догодити читачеві, стверджує, що робить це виключно для себе. Читає книжки в Інтернеті, здебільшого класику, бо «їй особисто нічого не потрібно з сучасної літератури».

Про сучасний літературний та телевізійний простір російська письменниця розповіла в інтерв'ю ZAXID.NET.

- В наш час видання книг - це бізнес, конвеєр, своєрідний «потік», літературний простір кількісно перенасичений. Як читачеві не загубитись у цьому вирі і зупинити свій вибір дійсно на добрій літературі?

- Завжди видавалося мало хороших книг, більшість середніх або поганих. Це нормальне явище. Але дуже рідко буває, щоб хороша книга залишилася непоміченою, рідко. Таке буває, але дурнів немає, і хороші речі обов'язково знайдуть свого читача, просто  потрібен час. Це цивілізація, в ній є розподіл. Жодних сюрпризів вже немає, є поділ на тих, хто пише, видавців та літературних критиків. Якщо кожен з них виконує свою роботу, хоча ті, що пишуть, вони роблять не роботу, в них відбувається дещо інше - в них є така необхідність писати, і вони будуть це робити, або коли моральної необхідності немає, але є вміння щось приблизне творити, вони також можуть знайти свого читача. Є літературні критики, їм можна вірити чи ні. У деяких культурах їм вірять, в інших - ні. Наприклад, в Америці літературним критикам вірять і слухають їх, там кожен тиждень дивляться в тижневиках, що потрібно читати. Для розумних пишуть розумні критики, для дурнів - середні. Але назагал літературний критик - це дуже важлива персона: як він сказав, так і є. Так влаштована їх культура, критикам вірять.

- В Росії також?

- В Росії, як правило, все розуміють навпаки. Якщо хтось щось похвалив, то я ще подивлюся, хто ти такий, щоб мені оце хвалити, щоб ти мені своє лайно підсовував чи ні... ага, він це робить, бо йому заплатили. Або інша ситуація: літературний критик так добре пише, що йому довіряють безмежно. А правий він чи ні... його слова представляють собою художньо цінний продукт. От ця вся система, про яку ми говорили вище, вона якось працює добре-зле. Існують книжкові магазини, де ти можеш піти і купити книжку.

-  Але чи ви зможете знайти там книжку, яка вам потрібна?

- Я от вчора (12 вересня - Н.Є.) прогулялася вашим містом, хотіла сісти і поїсти, а я не можу їсти і не читати. Це багаторічна звичка. В мене з собою нічого не було, хотіла щось купити, дивлюся - поруч три книжкові магазини. Там нічого взагалі не було, навіть українською, я не знайшла КНИЖОК, там була якась дурня - брошури, інструкції, як стати багатим, щасливим, посадити квіти та вивести глисти. Але де книжки купити?.. Чому потрібно вибирати з того, що є? Можна спокійно це все послати лісом. Якщо немає з чого вибрати, то чи не простіше мені зайти в Інтернет, там весь світ, величезна кількість літератури, і читати можна за копійки. Є, звичайно, бібліотеки, хоча в Росії стали їх закривати, бо на цьому хочуть заробляти.

- Ви часто читаєте в Інтернеті?

- Дуже часто, я не збираюся всі ці книги купувати, який сенс? Мені навіть немає куди їх ставити. А там величезний вибір, вся класична література. Коли потрібна якась цитата, я би невідомо скільки часу провела, шукаючи її в книжках, а там оп, раз і є, потім так втягуєшся. Скільки я там прочитала забутих текстів...

- Але тоді книга з часом може взагалі зникнути?

- Так, а де ж ця книга? Де вона в магазині? Її немає, хвали не хвали - немає.  Я питала своїх видавців, коли їхала до Львова, може, якісь книжки туди відвезти. Вони сказали, що Львів - це проблема, і вони нічого туди не возять.

- Чому?

- Це пов'язано з витратами. Їм не вигідно, розмитнення і так далі. З іншої сторони, я зідзвонювалася з жінкою, яка переклала мій роман «Кысь» на українську. Перекладом вся справа і закінчилася. Хто його купить, хто надрукує? Ніхто! Бо всі знають російську, можливо, якісь окремі люди захочуть читати його в перекладі, але скільки таких людей, які б зацікавилися, пішли, купили, порівняли з оригіналом? Жодне видавництво цього не робитиме, в нього папір дорожчий. Тут є проблема, потрібно видавати не оцю перекладну дурню - як стати багатим і щасливим, ці брошурки якимось чином сюди потрапили, і виходить культурний затор, як буває, коли не працює водогін, бо там щось застрягло. А пробити немає кому, і багато не розуміє як, але хоч би не заважали тим, хто розуміє. Проте, знаєте, якщо в людей є якась цікавість, культурний голод, бажання читати (бо не всі люблять читати), то вони зорієнтуються.

- Кого з сучасних українських письменників ви знаєте?

- Мені завжди було однаково, якою мовою першопочатково та чи інша річ написана. Я перекладні книжки читала російською і до цього звикла. В дитинстві, підлітковому віці прочитала певну кількість книг, автори яких, як виявилося потім, були українцями, англійцями. Я не любила читати іноземною мовою, хоча мене навчали французької, англійської. Як би було щось перекладено...

-  Вже є переклади, наприклад, Жадана?

- Є, але зараз я дуже мало читаю, особливо сучасної літератури, не знаходжу в ній нічого для себе важливого. Нічого! Я дуже рідко беру, наприклад, англійські книжки в руки, і кидаю - не цікаво. Це складна річ, бо коли ти сам пишеш, ти зовсім інакше ставишся до книжок. Інформація у чистому вигляді, вона мені звідти не потрібна, мені цікаві всі документальні речі - мемуари, історії, а от художня література - ні. Класична - так. Класична російська література - це чудово, її можна читати скільки завгодно. Той самий Чехов, він нескінченний.

- Перестали писати книги зі змістом, чи це просто таке ваше ставлення?

- Ні, це  дійсно в мене таке окреме ставлення.

- Тобто, ви дивитеся на книжкову поличку, бачите  класику - берете, сучасну - ні?

- Ні, ні. Просто мені особисто нічого не потрібно з сучасної літератури. Вона, як правило... от заглянеш туди - не цікаво. Що ти хочеш від книжки? Ти хочеш або інформації, або хорошої якості, або відвертості. В цьому розумінні краще вибрати класику. Мені для своєї душі роботи інше не потрібно. Але це не означає, що я пропоную комусь думати, як я.

- Ви жили в Америці, яке там ставлення до книжки, там багато читають?

- Достатньо, але там є свої проблеми, дуже мало читають поезію, всі на це жаліються. Поети мало заробляють. У них поезія інша. Є скарги, що письменники пишуть добре, але не знаходять читача, їх не видають, а вони чудові, доводиться видаватися на грант чи частково за власні кошти. Це те, що вони говорять, я їх не читала.

- Ви говорили, що критики мають певний вплив на американців, телебачення впливає на всіх і всюди, телевізор став одним із основних елементів в житті багатьох людей...

- В Росії зараз все більше людей нормальних, не натовпу, відмовилися від цього. Нецікаво, беззмістовна втрата часу, там нічого цікаво не показують, як і в сучасній літературі. Сучасна література, книжки, які всі пропонують одне одному прочитати, - відкриєш, а там бандитизм, наркота і гламур, і закриваєш. От так само телевізор. Ніхто не дивиться.

- А ваша «Школа злословия»?

- Так, я продовжую, є небагато тих передач, які комусь цікаві. Наша - одна з не багатьох. Те, що потрапляє в Інтернет, і представляє інтерес. Вся «Школа злословия» в Інтернеті. Всі програми, я навіть не знала, що у нас стільки передач є. Телевізор не потрібен, навіть оці платні канали, 90 каналів, різниці немає. Різниця лише в тому, багато чи мало реклами. Я іноді можу дивитися півтора канали - «Нешнл джеогрефік», «Діскавері».

- Щодо вашої творчості, щось дуже глобальне не плануєте написати?

-  Простіше писати велике, ніж маленьке. Роман легше писати, там один сюжет, а в кожному оповіданні - інший, спробуй стільки придумати. Складно придумати сюжет для коротких оповідань. Це по-перше, по-друге, різні речі потребують різних розмірів. Я люблю писати компактно, і не завжди я хочу писати, просто вариться щось в голові. У мене немає жодної потреби писати якісь тексти для задоволення читача. Моє життя - моя проблема, моє вміння чи невміння щось робити. Я не працюю на читача, я працюю на себе.

- Гроші для вас можуть бути аргументом для написання?

- Знаєте, для мене це ніколи не було аргументацією. Навпаки, я би не хотіла, аби вони відігравали для мене стимулюючу роль. Якщо ти думаєш, що ти заробиш, написавши, то це заважає вільному існуванню такої дивної діяльності, як писання, чи іншого виду творчості, вигадування взагалі. Тому я хочу заробляти гроші не цим. Пушкін видав формулу - «не продается вдохновенье, но можно рукопись продать». От коли є рукопис, тоді торгуй і свого не впускай, але в процесі написання про це думати не можна. Добре, коли є додатковий заробіток. От телебачення, наприклад, воно мені нічим не дороге, тому там я із задоволенням заробляю гроші, а творчістю - ні. Але це знову ж мені пощастило. Проте це життя, тут треба їсти, спати і мати дах над головою, я не засуджую людей, які роблять це за гроші. Як можуть, так і роблять. Інша справа, що дуже невелика кількість людей стимулюється грошима, Пушкін стимулювався грошима, їсти не було чого, всі гроші програвав тому - що робити - треба писати. Достоєвський тільки за гроші й працював. Виходило добре.

- Зараз всіх цікавить питання відносин - Росія, Україна, Грузія...

- Я політикою не цікавлюся, не займаюся. Нам говорять всяку нісенітницю, вони, політики, ведуть боротьбу між собою. Всі вони бридкі, всі до одного. Заради якихось своїх фінансових планів чи впливу, жодної відповідальності за країну, будь-яку, якою вони керують, і заради своїх потреб, вони провокують звичайних людей. Є люди, яких легко спровокувати і вони починають одне одного ненавидіти. Кожен повинен слідкувати за собою, абстрагуватися, дистанціюватися від цих провокацій, бо можна одне одному горлянку перегризти. Є страшні, старі ворожнечі, Кавказ - дуже тяжкий регіон, я поняття не маю, що там робиться, але там відбувається зовсім не те, що нам говорять. Нам усім, всім по черзі, всі брешуть: і на Кавказі, і в Росії, і в Україні. Там вирішують зовсім інші питання, все не так, як нам розповідають про цю жахливу війну.

- Над чим зараз працюєте?

- Ніколи про це не кажу, ми, письменники, всі забобонні, хто скаже - в того нічого не вийде, так ми думаємо.

- Ви вперше у Львові, яке враження від міста, Форуму?

- Чудове. На Форумі не була, але мені це все не потрібно.

Фото зі сайту www.razgovorchiki.ru