«Успіх залежить від того, чи схоче культурне середовище з нами співпрацювати»

У Львові розпочав свою роботу Інститут стратегії культури. Підпорядкований департаменту розвитку Львівської міської ради, інститут буде займатися аналітикою, моніторингом, освітніми та комунікаційними проектами у сфері культури.

Його було створено для виконання «Стратегії розвитку культури м. Львова до 2025 року», затвердженої ще рік тому. Керівником інституту стала організаторка та координаторка численних мистецьких проектів, депутатка ЛМР Юлія Хомчин.

Пріоритетні напрямки діяльності інституту – підвищення ефективності культурних установ, залучення мешканців до творення культурного життя міста, налагодження горизонтальних і вертикальних зв’язків між діячами культури, модернізація системи формальної освіти, підтримка і розвиток неформальної культурної освіти впродовж життя.

Одним важливим завданням інституту є створення та адміністрування Фонду культури, який, згідно Стратегії, мав би збирати та розподіляти на прозорих засадах додаткові ресурси для культурних проектів.

Аплікація на Європейську столицю культури та культурна дипломатія Львова внесені у програму роботи до 2021 року.

Вже незабаром відбудеться перша презентація інституту стратегії культури та його програми роботи для середовища культури та широкого загалу.

А тим часом ZAXID.NET докладно розпитав представницю команди новоствореного інституту Євгенію Нестерович про його першочергові завдання, засоби їх втілення та чи зміниться львівська культура.

З якою метою було створено Інститут стратегії культури?

Ця структура була створена на виконання Стратегії розвитку культури 2025. В ній було прописано створення такої інституції, яка буде курувати її виконання. Так само ми маємо залучати до виконання стратегії усіх, хто зацікавлений у розвитку культури у Львові. Бо з усіма стратегіями, а з цією особливо, ситуація така, що хороший план не запрацює, поки не буде ініціативних людей, які будуть залучати до співпраці інших людей.

Основна функція стратегії – активізація співпраць між різними учасниками. Тож потрібен був хтось або щось, хто буде виконувати ці дії. Інститут стратегії мав би ініціювати втілення стратегії в життя, дивитись, що вдається, а що ні. Також оприлюднювати те, як виконується стратегія.

Євгенія Нестерович

Хто фінансує інститут?

Фінансування йде з міського бюджету. Це комунальна установа, яка напряму підпорядкована департаменту розвитку ЛМР. Ми є неприбутковою установою і функціонуємо в рамках міського бюджету. Тому будемо також звітуватися про те, яким чином ми витрачаємо кошти і думати про те, на що їх витрачати.

Чи не дублює інститут функції управління культури?

Це запитання виникло, мабуть, одним з перших. Не дублює. Адже інститут мислиться як один центр поміж різними середовищами. Міське ж управління культури співпрацює насамперед з установами, які знаходяться в його підпорядкуванні, з комунальними установами. Ця співпраця добре налагоджена, але вона має специфічний характер.

Інституту йдеться про кооперацію. Ми б хотіли стати містком між закладами, які мають різне підпорядкування, хотіли би зібрати нарешті якесь неупереджене середовище, об'єднане не за принципом, хто кому підпорядкований, а за спільними інтересами. Йдеться і про незалежних митців, і про національні театри, і про комунальні бібліотеки тощо.

Крім того управління культури має вирішувати чимало господарчих питань.

Тобто йдеться більше про координацію чи будуть існувати якісь власні проекти?

Найперше йдеться про координацію та співпрацю. В майбутньому є два проекти, якими мав би займатися інститут. По-перше, це подача заявки від Львова на Європейську столицю культури, яка стане нам доступною з 2025 року та Форум культури.

Обидва ці проекти прописані також у Стратегії розвитку культури. Що стосується Форуму культури, щодва роки планується робити зустріч зацікавлених професіоналів з цілої України та, можливо, з-за кордону, для обговорення актуальних питань.

Це і стратегії розвитку культури різних міст, і співпраця державних та недержавних установ культури, співпраця між культурою та бізнесом. Фактично це мав би бути поділ досвідом, корисні кейси та їх опрацювання.

Ще одна річ, яку інститут мав би зробити, а потім відпустити у вільний розвиток, - Фонд культури. Йдеться про те, що б у бюджеті розвитку міста був зафіксований певний відсоток на культуру. Ці гроші мали б розподілятись методом відкритих конкурсів на культурні проекти у Львові.

Ця робота є першочерговою, бо в Україні ще немає прецедентів створення таких фондів і, чесно кажучи, українське законодавство незручне для такої діяльності, наші бюджетні закони забороняють автоматичні відрахування. Тому ми будемо шукати якісь юридичні шляхи, щоб оформити все так, аби фонд не був залежним від зміни влади, наприклад, чи від політичних маніпуляцій.

Команда новоствореного інституту готується до його презентації

Якщо людина має цікавий проект та хоче його зреалізувати, що вона має зробити для цього?

Наразі процедури ще немає. Я можу хіба запропонувати звернутись до нас мейлом чи на FB-сторінку і ми будемо думати, як допомогти. Чи сконтактувати з кимось, порадити тощо.

Ми не будемо займатися подіями, то точно, ми будемо займатися системною діяльністю. Але одна зі складових цієї діяльності є знайомство людей, які разом можуть робити щось більше, ніж кожен поодинці.

Серед задекларованих напрямків роботи немає кінематографу. Чому?

У стратегії немає пріоритетних галузей мистецтва – ми можемо працювати з усіма інституціями та митцями. Кінокомісія, яка вже працює з кіно у Львові, є потенційним партнером, з ними можемо робити проекти. Але ми не розподіляємо гроші між інституціями. Ймовірно, в рамках конкурсів Фонду культури будуть варіанти і для фінансування кінопроектів.

Вас мало, роботи багато. Як ви плануєте давати собі раду?

Наразі будемо проводити зустрічі з різними середовищами, залученими до виконання основних пріоритетів стратегії. Насамперед з тими, з ким ми плануємо співпрацювати. Йдеться і про установи, і про митців. Бо вся успішність цієї інституції залежить від того, чи схоче культурне середовище з нами співпрацювати, яку співпрацю ми зможемо їм запропонувати і яку комунікацію ми зможемо налагодити. Мені здається це буде найбільшим викликом.

Адже дуже часто ініціативи в культурі, пов’язані із додатковим фінансуванням, викликають підозри у мистецької спільноти. Може в наслідок тривалого недофінансування. Коли з’являються врешті якісь можливості, то вони сприймаються як можливості для маніпуляцій, а не можливості для реалізації ідей. Ми б хотіли розвіяти ці підозри в першу чергу через відкриту співпрацю з середовищем. Тоді з'являться і якісь цікаві проекти.

Якщо середовище не відгукнеться, що ви будете робити?

Тоді ми намагатимемося підходити з іншого боку. Не думаю, що наше середовище настільки безнадійне, щоб бути інертним. Все-таки весь час виникають якісь цікаві ініціативи. Львів має амбіції бути містом культури, вже є містом літератури. Може це наївно, але мені здається, що якщо ми будемо справді прозорими та відкритими, то все мало би спрацювати.

Чи існуватиме пріоритет для державних закладів культури?

Поки про це не йшлося. Для того нам і потрібно говорити зі середовищем, щоб не було перетягування канату та щоб були рівні умови для всіх. Хотілося б щоб перевагу мали, на мою особисту думку, як раз ті проекти, які побудовані на співпраці незалежних митців та бюджетних підприємств культури. Бо це може дати додатковий поштовх усім та зменшити дистанцію між різними мистецькими середовищами.

Кілька років тому в державні структури почали приходити нові, молоді менеджери. Вони дуже швидко розчарувалися і звільнились зі своїх посад. Як ви усвідомлюєте цю загрозу?

Загроза є. Вона є завжди, навіть і у недержавних проектах. Все починається з великої гарної ідеї, відчуваєш драйв, а потім починається чорна робота, бюрократія, яка є і в недержавних проектах. І це охолоджує. Але я думаю, що якщо вдасться зберегти в думці те, заради чого то все робиться, то буде легше з усім справлятись.

Крім того, інституції, які ви мали на увазі, є міністерського підпорядкування. Це все-таки інший рівень бюрократії. У Львові ти працюєш з середовищем близьким, осяжним та уособленим конкретними людьми. Можуть бути проблеми радше на рівні персональних конфліктів та негативного досвіду співпраці в попередніх проектах. Але я думаю, що нам багато проблем вдасться уникнути просто через те, що цих людей можна зловити за руку і спитати про все, що потрібно.

Які вже реалізовані проекти, українські чи міжнародні, є для вас зразковими в контексті тих проектів, які ви плануєте реалізувати?

Тут в першу чергу варто говорити про менеджерську складову. Тому, можливо, важко відразу так відповісти. Бо може подобатись якийсь фестиваль, а в середині він може бути зробленим не так, як треба. Мені видається цікавим досвідом останній Porto Franko. В маленькому місті проведення фестивалю такого масштабу та такого рівня є цікавим кейсом. Але я не була учасником команди, тож мені важко щось говорити.

Ще одна важлива річ контексті менеджменту, це навчитись проговорювати провали і погані досвіди. В нас немає культури обговорення помилок і чесності з собою. Бо це неприємно. І перед собою, і перед спонсорами, і для майбутніх проектів недобре, якщо ти визнаєш невдачу. Але мені здається, що це важливо. Це хороша менеджерська школа, може навіть краща, ніж успішний досвід.

Ви згадали Porto Franko, як успішний проект. Проте він також відомий і гострою реакцією міської влади. Як цього уникнути у Львові і чи можливо цього уникнути?

Нам не вдасться зовсім цього уникнути. Бо культурні акції на те і є, щоб провокувати. Завжди будуть обурені і шоковані і це добре, бо говорить про небайдужість. Я думаю, що конфлікти будуть виявляти проблемні місця, над якими треба працювати. Треба вчитися менеджерувати такі конфліктні історії.

Працювати з аудиторією важко, і нам буде важко теж. Децентралізація передбачає необхідність роботи з дуже широкими верствами населення. І це мало опрацьований в Україні шмат роботи.

Чи будуть залучені інші регіони України?

Наразі про це не йдеться. Потрібно налагодити роботи у Львові. Хоча ми плануємо залучати професіонаів, які можуть навчити нас чомусь корисному.

Фото: Місяць авторських читань, Інститут стратегії культури