Влада, ілюзії, популізм

Спостерігаючи за політичними процесами у постсовєтських країнах (головно, в Росії, Україні та Білорусі), я ніяк не міг подолати певне відчуття, що насправді, попри всю різницю у результаті, який вони досягнули, є щось, що їх об’єднує. І це не так званий постсовєтський спадок.

Так, сьогодні Росія вибудовує «суверенну демократію», як право «мочити у сортірах» всяких там чеченців; білоруський правитель вже давно виборов право, скажемо так, - нейтралізувати опозиціонерів, хоча по-чесному не називає це демократією. Натомість українська влада неначе здійснює владу у більш м'яких рукавичках. Однак у всіх трьох країнах так насправді демократія, якщо не задушена, то м'яко спрофанована. Всюди при владі гіпербагаті постноменклатурні клани. В Росії правління колишніх КГБістів, в Білорусі - власне номенклатури. Натомість в Україні - олігархії. Під час і після Помаранчевої революції всі сподівалися, що саме з цими кліками буде покінчено. Однак ми бачимо, хто сьогодні організував під себе вибори без вибору в Україні, хто засів, як у Верховній Раді, так і  в уряді та президентському секретаріаті.

Всі ці правлячі є репрезентантами супербагатих. А таких у всіх трьох країнах - від кількох сот до кількох тисяч родин. Тобто мізерно мало. Тоді як 90% суспільства, за світовими стандартами, - просто злидарі. І між цими олігархами та злиднями бовтається так званий середній клас - найбільш продуктивна, вже трохи заможна, а тому достатньо незалежна частина суспільства. Однак представники олігархії зовсім не зацікавлені у тому, щоб цей середній клас, як це було під час Помаранчевої революції, заявляв свою претензію на владу. В Росії, і тим більше Білорусі, його швидко підімнули. Натомість в Україні його позбавив ілюзій Віктор Андрійович - вже у травні 2005 він зібрав весь олігархат на знаменитій зустрічі і практично здав йому результати Помаранчевої революції. З того моменту головними гравцями на політичному полі, знову, як у часи Кучми, стали олігархи. Президент просто не повірив у ефективність середнього бізнесу і середнього класу, який і зробив його президентом. А тому застопорив і розвиток самого суспільства. За ним потягнулися й інші «популісти», основною опорою яких є мільйонери з Верховної Ради та околиць.

А далі - пішло-поїхало. Для того, щоб опанувати ситуацією у країні, потрібно було «потрафити» найчисельнішій її верстві - найбільш злиденним. І тут всі засоби добрі - і видавання мізерних 1 000 гривень, і «покращення життя вже вчора», і байки про «красиву та унікальну країну». Ба більше - олігархат почав натравлювати найбільш знедолених проти вже трохи вільних: бо правити у країні злидарів для нього єдино можливо. А потім і просто перетворив вибори в Україні на недешевий розпродаж місць у представницьких органах влади різного рівня.

Однак найпечальніше інше - без того середнього класу, про який всім вже остогидло чути, перспективи наша країна не матиме. А ніхто сьогодні з власть імущих на нього не ставить. Йде тупе купування голосів (чи мовчання) злидарів жменькою олігархів, що розсілися у всіх основних політичних таборах.