Як перестати сприймати себе як Україну – і спокійно спати

У мене був період, коли я місяцями не могла спати у принципі, бо 2-3 години неглибокого сну не рахуються, і досить довгий час перебувала у стані постійного стресу.

Мені здавалось, що будь-яка моя дія або бездіяльність вплине на долю мільйонів, на всю країну, що моя управлінська помилка або страх ухвалити якесь рішення призведе до краху держави, що я відповідальна не лише за свою сферу, а за абсолютно все, що відбувається в Україні, бо все взаємопов'язане...

Стрес був спровокований тим, що не було жодної гарантії, що інші думають так само, відповідальні так само. Було відчуття, що індивідуальні зусилля без синергії закінчаться крахом у будь-якому випадку, а ще – абсолютний холод і космічна самотність на космічній швидкості у галактиці, яка тільки формується. Відповідальність просто душила мене, у горлі постійно був спазм, ніби мене стискав невидимий кулак. Правду кажучи, сама себе загнала.

У підсумку була змушена піти на терапію, бо нічим навіть наближеним до життя це не було.

Так от, коли лікарка серед іншого запитала мене з ким чи з чим я себе асоціюю, то я у підсвідомому шоці, який приходив одночасно з вимовлянням, з округленими очима прошепотіла:

– З Україною...

Я майже виплюнула на терапевтку цю асоціацію… І мені стало страшно від усвідомлення глибини того психологічного дна, якого я досягла, соромно, ридально, ну і вся палітра емоцій, що переважно виникає на прийомі, коли ти дійсно усвідомлюєш, шо потребуєш допомоги.

Потім було потрачено багато грошей на багато прийомів )))

До чого я веду? Якщо ви говорите іншим:

– Ви прийшли не за мене, а за Україну…

...і тому подібне у різних конфігураціях, то просто треба звернутись до психотерапевта.

Це лікується – гарантую.

Оригінал