За останніми даними Офісу президента, через вторгнення російських військ повністю знищені шість міст у Донецькій та Луганській областях, збитки від повної або часткової руйнації цілих кварталів у різних регіонах України щодня тільки зростають. Лише за рік повномасштабної війни, за підрахунками Київської школи економіки, Росія завдала збитків інфраструктурі України на майже 144 млрд доларів США, а це понад 4,5 тисяч зруйнованих житлових будинків, більше півсотні навчальних закладів, понад сто медзакладів та більше тисячі об’єктів культурної спадщини.
Попри це, уряд вже запустив низку програм з відбудови та відшкодування зруйнованого житла та пам’яток архітектури, однак остаточного бачення, якою має бути повоєнна відбудова України, ані серед управлінців, ані серед архітекторів немає.
ZAXID.NET спробував з’ясувати, на які приклади для відбудови після війни може орієнтуватися Україна, як не проґавити шанс стати майданчиком для інноваційних архітектурних проектів та чому з відновленням не варто поспішати.
З кого брати приклад
Аналітикиня програми «Transparent cities/Прозорі міста» Вікторія Онищенко вважає, що, аби підвищити ефективність відбудови України, необхідно брати досвід повоєнного відновлення інших країн, і цей процес необхідно розпочинати, навіть коли війна ще триває.
Яскравим прикладом відбудови можуть стати європейські міста після Другої світової війни, для відновлення яких США розробили відомий «План Маршалла». За ним європейські міста отримали понад 100 млрд доларів США за нинішнім курсом для відновлення після війни.
Частину міст відбудували майже повністю, відтворивши історичну архітектуру, а частина отримала шанс на експерименти на місці зруйнованих пам’яток.
Наприклад, Варшава за час Другої світової була знищена приблизно на 80% у кілька етапів. Відбудова міста розпочалася ще у 1945 році й здебільшого через те, що містяни почали повертатися в свої домівки й відбудовувати помешкання самостійно. У результаті історичний центр польської столиці був відновлений за історичним зразком. Будинки відновлювали за спогадами та картинами.
«Відбудова Варшави розпочалася у 1945 році, ще до закінчення Другої світової війни. Причин було дві. По-перше, потрібно було забезпечити мешканців, які повернулися до столиці, тимчасовим житлом. По-друге, необхідно було вирішити проблему щільної та хаотичної забудови, нестачу зелених зон та місць відпочинку, розділеність земель між тисячами приватних власників», – зазначає Вікторія Онищенко.
Ближчий за часом приклад повоєнної відбудови – Балкани. Наприклад, війна у Боснії та Герцеговині тривала з 1992 до 1995 року, і збитки від цієї війни за різними підрахунками сягають до 79 млрд доларів США. Для відновлення Балканських країн використовували низку програм різного спрямування – від постачання матеріалів чи обладнання для найважливіших секторів економіки до відбудови цілих інфраструктурних проектів. Однак у цій відбудові фахівці вбачають низку помилок, на яких може вчитися Україна. Серед них – брак стратегії економіки, відсутність єдиного центру, який би координував програми відновлення, дублювання зусиль донорів тощо.
Цей досвід також свідчить про важливість розбудови не лише інфраструктури, а й стратегії розвитку на найближче майбутнє. Для цього Вікторія Онищенко радить розпочинати відбудову зі створення генерального плану та супровідних документів.
Фахівець із публічних закупівель Transparency International Ярослав Пилипенко вважає, що, попри необхідність зважати на історичні приклади повоєнної відбудови, шлях України буде унікальним.
«Усе, що відбувається зараз, – шанс створити нову, забезпечену, успішну Україну та шанс раз і назавжди вирішити багато застарілих проблем. Український шлях відбудови буде унікальним, так само, як до того не повторювалися історії інших держав. Однак ми повинні брати до уваги той досвід. Від Боснії і Герцеговини – про важливість координації, комунікації, стратегії та розбудови інституцій, від Кореї і Японії – про боротьбу з корупцією і зважені економічні рішення. Від плану Маршалла – про вчасність, потребу світової безповоротної допомоги і розвитку міждержавної співпраці», – зазначає Ярослав Пилипенко.
Що пропонує держава
Попри те, що війна триває, уряди країн та муніципальні органи влади окремих міст вже пропонують фінансову та координаційну підтримку відбудови України. Йдеться як про точкові проекти, окремі об’єкти, так і про співфінансування відновлення цілих міст.
Уряд також запустив окрему платформу «План відновлення України», де зосереджені всі національні програми, мапа руйнувань, а також є можливість надіслати свою ідею, що стосується відбудови. Водночас уже діє низка програм, що пропонує відшкодування коштів за зруйноване житло чи інше майно.
Наприкінці року Кабмін запустив програму, що передбачає списання кредитів за зруйноване чи пошкоджене майно. Йдеться про житло та автомобілі. Попри те, що процедура детально розписана, закон передбачає, що кошти за ці кредити банкам має повертати країна-агресор, що до завершення війни та зобов’язання Росії платити репарації фактично неможливо.
Також навесні уряд почав тестувати послугу «єВідновлення», в межах якої заявку на відшкодування зруйнованого майна можна подати через сервіс держпослуг «Дія». Пріоритет надаватимуть учасникам бойових дій, сім’ям загиблих військовослужбовців, мобілізованим, багатодітним сімʼям та людям із інвалідністю. Відомо, що кошти з «єВідновлення» можна буде витратити на будівельні матеріали чи оплату послуг підрядника. Однак сама процедура отримання коштів та джерело фінансування послуги поки що невідоме. Хоча у джержбюджеті на 2023 рік на ліквідацію наслідків агресії РФ заклали 35,5 млрд гривень.
Тим, хто має змогу самостійно відбудувати знищене або зруйноване майно, Кабмін запропонував пільгові кредити під 5% та 7% в межах програми «єОселя». Оформити кредит можна на порталі держпослуг «Дія» або на сайті Мінцифри зайти у розділ «єОселя». Взяти участь у цій програмі можуть платоспроможні українці, які не беруть участі в інших держпрограмах.
Вся відбудова під одним міністерством
Загалом Кабмін планує створити єдиний орган, який відповідатиме за відбудову. Для цього Міністерство інфраструктури об’єднали з Міністерством розвитку громад і територій. Міністерство очолив екс-міністр інфраструктури Олександр Кубраков. Цьому ж міністерству уряд передав повноваження у галузі енергоефективності.
Безпосередньо за реалізацію проектів відбудови відповідатиме Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України. Це, по суті, перейменоване Держагентство автодоріг, до якого приєднали Агентство інфраструктурних проектів. Це агентство очолив заступник міністра інфраструктури Мустафа Найєм.
В уряді наполягають, що об’єднання обох міністерств дозволить зосередити всю відбудову в руках єдиного держоргану, водночас фахівці з містобудування ставлять це рішення під сумнів. Урбаніст та колишній заступник міністра розвитку громад Юліан Чаплінський зазначає, що уряд планує фактично позбавити міські громади права на участь у відбудові, а міста забудовуватимуть типовими проектами. Про це свідчить ухвалення скандального закону про реформу містобудування, який усуває міські органи влади від перевірок будівельних майданчиків та надає більше переваг забудовникам.
«Уряд заходить у тему відбудови з цікавими ініціативами. Риторика уряду про те, що влада на місцях корумпована, а, отже, всі кошти на відбудову має акумулювати центральний орган влади – погана. Якщо це так, то необхідно посилювати антикорупційну політику, а не позбавляти громад права на голос», – вважає Юліан Чаплінський.
Аналітикиня Центру спільних дій Оксана Заболотна також вважає, що ініціаторами відновлення мають міські чи сільські ради, які мають власні виконавчі органи та спроможність підготувати необхідні документи, а не обласні адміністрації.
«Головним замовником відбудови є народ. Мабуть, найбільшим недоліком розпочатого процесу є відсутність нормального суспільного обговорення і реальних можливостей держави відновити зруйноване, і пріоритетів розвитку країни в цілому. Тому влада наражається не лише на підозри у зловживаннях, але й ризикує відверто розчарувати українців», – зазначає вона.
Що можна зробити вже зараз
Наразі ніхто не дає остаточного уявлення, як правильно координувати відбудову, однак фахівці сходяться на думці, що поспішати в цьому процесі не варто. Саме зараз, на думку Юліана Чаплінського, Україна має шанс залучити до роботи у відбудові іноземних архітекторів, містопланувальників та урбаністів. Для цього необхідно відійти від зосередження на нормативній базі та діяти за правилами Євросоюзу. Це дасть змогу зайти в Україну фахівцям з-за кордону, а українським архітекторам – вийти на іноземний ринок.
«В Україну можуть зайти іноземні фахівці, які створювали проекти на рівні ескізів та принципових рішень, водночас робочі проекти мають залишитися за місцевими архітекторами. А на всі урядові та муніципальні проекти варто запровадити архітектурні конкурси», – вважає Юліан Чаплінський.
Цю думку підтримує й Вікторія Онищенко. За її словами, щоб вибрати найбільш ефективний підхід до відбудови, а також найбільш оптимальний план відновлення, потрібне розмаїття думок, яке можуть забезпечити архітектурні конкурси.
«Таке змагання дозволить створити простір для креативності. Наприклад, у Берліні до 1961 року завдяки конкурсам намагалися знайти спільні архітектурні рішення для міста, яке було поділено навпіл і знаходилося під контролем різних країн», – додає вона.
Фахівці також критикують постанову уряду, що передбачає повторне використання типових проектів. Державні проекти перетворяться на «безіменну архітектуру», що буде тиражуватися по всій країні.
«Школа в Дніпропетровській області і школа в Сумській області повинні мати іншу архітектуру, бо там інший місцевий контекст. І замість того, щоб скористатися шансом і відпусти регуляцію в нормах, уряд чомусь ухвалює додаткове регулювання», – зазначає Юліан Чаплінський.
Однак, додає фахівець, за кілька років будь-які плани вирівняє попит, і стане зрозуміло, які з нинішніх рішень з відбудови були помилкою.
«Ми точно наробимо помилок, і за років 5-7 будемо бачити, що це помилка і в неї інвестувати не варто. Будуть відбуватися процеси, непідконтрольні державі, як-от внутрішня міграція, яка багато на що впливатиме. Люди які повернуться з-за кордону, матимуть вищі вимоги до якості містопланування. Люди, які переїхали і назавжди залишаться жити на заході країни, будуть впливати на місцеве самоврядування», – додає Юліан Чаплінський.
Фахівці сходяться на тому, що держава має зосередитись не на архітектурі, а на тому, як повернути спільноти, які вже виїхали і ще виїдуть із України, передбачити, які функції міста можуть спонукати повернутися назад робітників, які й будуть їх відновлювати.
«За 20 років ця країна не відбудується, не треба нікуди поспішати. Нам необхідна стала відбудова без швидких рухів», – підсумовує архітектор.