США та інші західні країни почали поставляти в Україну важке озброєння, яке може завдавати масового ураження ворогу на далекі відстані. Під час активної фази війни саме артилерія має велике значення і українці вміло вміють нею користуватись. Про те, чому артилерія настільки важлива і як вона вплине на подальший хід війни, пише британський тижневик The Economist. ZAXID.NET переклав аналітику видання на українську.
***
Яскрава легка зброя привертає більше уваги. Протитанковий ракетний комплекс Javelin є зіркою мемів. Про турецький безпілотник «Байрактар» навіть склали пісню. Але жодна зброя не була настільки важливою у війні в Україні, як артилерія, і, ймовірно, вона стане ще більш важливою в найближчі тижні.
Радник головнокомандувача України генерала Валерія Залужного нещодавно пояснив, як Збройні сили України зупинили просування російських військ на Київ. «Протитанкові ракети уповільнили росіян, — сказав він, — але вбила їх наша артилерія. Саме це і зламало їхні підрозділи». У нинішніх боях на півдні та сході України артилерія грає ще більшу роль. І більш досконалі версії такої зброї, які західні країни почали надавати Україні, могли б змінити хід цієї війни.
Основна ідея артилерії досить проста. Гвинтівки, які носять солдати, і гармати, встановлені на танках, використовують вогонь прямою наводкою: вони вражають те, що можуть бачити. Артилерія ж використовує вогонь непрямою наводкою, що означає, що ціль може бути з іншого боку пагорба — навіть за десятки кілометрів. Артилерія охоплює все, від компактних мінометів до 30-тонних гармат на гусеничному ходу, здатних вести нищівний вогонь на великі відстані. Саме артилерія завдала найбільше втрат у Першій світовій війні і на кожному полі бою, крім Тихого океану, у Другій.
Суть цієї вогневої зброї полягає в тому, щоб притиснути ворожі сили та зупинити їх рух, або знищити їх, часто для того, щоб піхота та бронетехніка змогли просуватися далі. Росія поставила артилерію в центр своєї армії ще за часів Російської імперії, і має її значно більше, ніж більшість західних держав, не кажучи вже про Україну. Отже, це той аспект боротьби, в якій вона домінує. Але нещодавня доповідь Джека Уотлінга та Ніка Рейнольдса з Королівського інституту об’єднаних служб в Лондоні, пояснює, як Україні вдалося змінити цю ситуацію.
У перші години війни Україна змогла застосувати артилерію для враження легкоозброєних російських десантників, які приземлилися в аеропорту Гостомель під Києвом. Хоча артилерія спочатку допомагала російським сухопутним військам просуватися на південь до Києва, їхня залежність від асфальтованих доріг означала, що їх могли помітити українські спецпідрозділи та безпілотники, які передавали ці дані українським Збройним силам. Коли російські війська наближалися до столиці, вони потрапили під потужний вогонь — і не могли відповісти.
Теоретично артилерію можна використовувати для протидії ворожій артилерії. Контрбатарейна боротьба, як відомо, використовує радар, щоб визначити траєкторію і, місце, звідки летять снаряди. Координати негайно надсилаються до артилерії, яка відстрілює джерело. Але Росія боролася контрбатарейним вогнем з більш прозаїчної причини: її артилерія застрягла в заторах на дорогах і тому не могли залучатися.
Інша проблема полягала в тому, що вогнева сила має бути настільки ж якісною, як і інтелект, який нею керує. Під час попередніх війн Росія використовувала безпілотники, щоб виявляти радіоелектронні випромінювання ворожих артилерійських підрозділів і вражати їх своїми власними протягом хвилини або двох. Але в Україні їй було важко це зробити. «Хоча у росіян була важча артилерія, — пишуть Уотлінг і Рейнольдс, — їм бракувало хорошої картини того, де розташовані розосереджені українські позиції». Україна тим часом отримувала дані американської розвідки про російські позиції.
Артилерія тривалий час відігравала помітну роль у боях на Донбасі, куди Росія вперше вторглася в 2014 році. Україна використала наступні вісім років для будівництва траншей, укріплень та інших оборонних позицій. Для їх прориву знадобиться потужна вогнева сила.
І це вже відбувається. «У деяких населених пунктах немає жодної будівлі, яка залишилася б неушкодженою після бомбардувань. Невибіркове використання вогневої сили справді вражає», – каже один західний чиновник. Росія починає ефективніше використовувати артилерію, каже чиновник, концентруючи її на меншій кількості цілей уздовж вужчого фронту, але все ще має проблеми зі «своєчасним і точним наведенням», як от на півночі Києва.
Артилерія також є життєво важливою для українських контратак, які відбуваються кожного разу, коли Росія захоплює якийсь населений пункт. Це одна з причин, чому західні країни, які спочатку давали Україні в основному меншу і легшу зброю, таку як Javelin і Stinger, тепер надають більш важке озброєння, попри те, що спочатку ці країни були стурбовані, що таким чином можуть спровокувати Росію.
Останніми тижнями Україна отримала доступ артилерійською «золотою жилою». 21 квітня президент Джо Байден заявив, що Америка надішле десятки гаубиць — великих артилерійських гармат, які стріляють снарядами калібром 155 мм. 2 травня представник американського міністерства оборони заявив, що 70 з них же доставлено; уже понад 200 українських воїнів пройшли підготовку до їх використання. Австралія, Канада, Чехія, Естонія, Франція, Нідерланди, Польща та Словаччина також надіслали артилерію або заявили, що надішлють її. Вважається, що інші країни роблять це таємно.
Майкл Джейкобсон, полковник артилерії запасу армії США, пише на веб-сайті War on the Rocks, що артилерійські системи НАТО є більш досконалими, швидкострільними та смертоноснішими, ніж гармати, які є на озброєні України. Вони краще протистоять контрбатарейному вогню, їх легше ремонтувати, оскільки вони мають модульні частини, які можна міняти, і простіші у використанні. Полковник Джейкобсон зазначає, що французький «Цезар», який прямує в Україну, є «напевно, найкращим у світі» разом зі шведським «Арчером».
Ця зброя також добре підходить для мобільних контратак, які проводить Україна. У попередніх боях на Донбасі, у 2014-2015 роках, російський контрбатарейний вогонь міг вразити українські гармати за чотири хвилини, каже Сем Кренні-Еванс, інший фахівець з Королівського інституту об’єднаних служб. Такі системи, як «Цезар», є самохідними, колісними або гусеничними, що означає, що вони можуть передислоковуватися з однієї позиції на іншу швидше.
Проте потужна вогнева зброя коштовна. Артилерія використовує боєприпаси з неймовірною швидкістю. Спеціалізовані снаряди, як-от M982 Excalibur, які Канада дарує Україні, можуть бути точно наведені на за допомогою лазерів або GPS, тому можуть вразити багато цілей. Але їх, швидше за все, буде мало. Якщо артилерія використовуватиметься для масового вогню — іншими словами, засипати територію снарядами — американські запаси 144 000 патронів можуть «зникнути за кілька днів», каже Кренні-Еванс. Більше того, українська артилерія використовує радянські та російські зразки снарядів калібру 152 мм, тому боєприпаси не будуть взаємозамінними між старими та новими гарматами.
Завдання полягає не тільки в тому, щоб отримати цю зброю, але й вивести на передову. 155-мм артилерійський снаряд важить близько 50 кг; поповнення на десяток гармат, що вистрілюють пару сотень набоїв – це понад 100 тонн вантажу. Конвої постачання стають цілями для ураження Росією.
При всьому цьому українські артилеристи мають підстави бути впевненими, що їхні запаси не закінчаться. 19 квітня речник Пентагону Джон Кірбі заявив, що Америка буде постачати українцям нову зброю стільки, скільки буде необхідно. «Якщо в майбутньому виникне додаткова потреба в більшій кількості артилерійських снарядів калібру 155 мм, — пообіцяв він, — Сполучені Штати будуть прямо на передовій і зроблять усе можливе, щоб допомогти їх доставити туди».