«Заходжу в супермаркет, а там – одні зомбі»
Спорт

«Заходжу в супермаркет, а там – одні зомбі»

Футболіст Михайло Кополовець про життя в Німеччині і після

22 червня 2016 13348 2

Ні за чим так Михайло Кополовець не сумував за кордоном, як за людьми. Не подумайте, що футболіст провів останні півтора роки на якомусь безлюдному острові чи хуторі. Просто Міша, як його здавна називають фанати «Карпат», - гіперкомунікабельна і надзвичайно весела людина. У Міші сотні друзів, знайомих і колег у Львові, ще більше – в рідному Ужгороді.

І навіть в маленькому Рудольштадті харизматичний закарпатець зумів закохати в себе як команду, так і вболівальників. Не володіючи німецькою, зауважте, і погано володіючи англійською. «Просто я живий, я люблю рух, я люблю спілкування», - пояснює Міша.

Останні півтора року екс-футболіст «Карпат» Михайло Кополовець виступав за напівпрофесійний ФК «Айнхайт». Каже, що задоволений і прийомом, і роботою, однак не може довго жити без друзів та рідних. Зараз Михайло у роздумах – йому пропонують продовжити угоду із «Айнхайтом», але він вагається. Тому поки є час, вирішив приїхати додому. Заодно завітав до Львова і поспілкувався із журналістами ZAXID.NET та «Футбол 24».

Якщо ти футболіст, де ти заробиш гроші, як не у футболі? Якихось бізнесів не маю. Я от їздив останні два роки туди-сюди, приїжджаю додому, а там стільки  пацанів на різних темах піднялися. Границя близько і все таке. Кажуть мені, Міша, ходи до нас. Я такий пацан, що ніде не пропаду, але хотів би ще трохи пограти. Хочеться своїм ділом займатися. Дай Бог здоров’я, два роки ще пограю.

Зараз багато футболістів пішло із «Карпат». Значить, настав їхній час піти. Мій час настав раніше, хоча в мене ще був контракт із клубом. Мені просто сказали: «Міша, ти більше не потрібен команді». У нормальному клубі, якщо футболіст віддав команді 8-9 років життя, йому дають можливість дограти. Мені було обідно, але я розумію, що це футбол, це «Карпати» і тут все можливо. Старався цим довго не паритись.

Після «Карпат» зразу виник варіант із Німеччиною. Дуже радий, що наважився туди поїхати. Зараз в мене колосальний досвід життя в Європі. Поспілкувався з людьми, подивився на їхній менталітет, поїздив трохи містами – Дрезден, Мюнхен, Дортмунд. Побував у Карлових Варах. Знаєте такий городок? Шикарний, правда?

У мене склалися такі стосунки із тренерами в клубі, що мене відпускали всюди. Клуб мені дав службову машину, на якій я міг їздити куди завгодно. Навіть зараз, поки я ще не рішив, чи буду грати в Німеччині, машину віддавати не просили. Взагалі-то, вони чекають, що я вернусь, але я ще думаю.

Важко було з мовою. Я її так і не вивчив, але з командою якось говорити треба було. Вивчив пару слів, щось англійською – через півроку ми вже розуміли один одного. Але спочатку були нюанси – чую, щось до мене говорять не тим тоном, щось там їм не подобається. А я запальний. Знав би мову, зразу би рота закрив. Я пішов до свого репетитора і кажу: напишіть мені табличку нецензурних слів, але таких жорстких, щоб зразу все було ясно. Я нікого не вчив як грати, але раз-другий в мій бік прилітало від колег. Не всі мене зразу полюбили. Репетитор дав мені список, я вийшов на поле, перше зауваження – і пішло. Тренер був в шоці, воротар обідився, але мене почали поважати. Один тиждень – і я навів порядок.

Там все шикарно, нема претензій. Але я змучився. Місто маленьке, немає куди вийти, мало молоді. А ще страшно тягне додому! Я така людина, що кожний місяць мусив їздити додому. Вони злилися на мене, але мені потрібні були ці поїздки, щоб розгрузитися. Тренер казав, от є люди, які можуть грати в Європі, але то не ти. Був у нашій команді грек, а його ні разу не відпустили додому. А мене відпускали – чи то я подобався більше, чи то грою своєю показував. Не знаю. Ми поки що розійшлися, хоча «Айнхайт» пропонував мені продовжити контракт. Є інші варіанти. Поки думаю.

Там люди якісь як зомбі. Недавно поїхав у великий маркет. Їду на ескалаторі, багато людей. Дивлюся – живий один там тільки я. От чесно! Дивлюся – той жовтий, той в якихось чорних цятках, як в бізонів. І таке відчуття, що ці люди – то якась бутафорія, а живий один я. Красиві міста – то до задниці. Людей нема. Нема. Їду на світлофорі, завтикав, зелене, дивлюсь – ніхто не сигналить, всі такі спокійні. Нема життя, нема!

За півтора року я там став не я. У мене були депресії. Дуже не подобалось їхнє харчування. Я мав проблеми зі здоров’ям через той німецький комбікорм. Я їхав туди, в мене в багажнику – рис, гречка, ковбаса копчена. На митниці мене питають: «Куди ти їдеш?». От бери і пояснюй всім, що ти футболіст і в тебе проблеми зі здоров’ям. Ковбасу довелось викинути. У них нема сметани – 18 видів якихось вершків, а сметани нема. Сиру домашнього нема, згущеного молока нема. Купив собі баночку згущонки в Голландії, то потім плювався дві години.

Так, рівень життя в Німеччині дуже високий. Менталітет інший. Там люди вміють відпочивати. Я скільки разів маму і свого вже покійного батька хотів відправити на море. І ніяк – робота, все. Я їм пояснюю, що моя мама працює за 50 євро в місяць. У німців шок. Мама могла б і не працювати, але не може кинути роботу – там життя, колектив.

Дивився матч нашої збірної на Євро-2016. Розстроївся страшно. Є кістяк команди – Федецький, П’ятов, Ярмоленко. Є молоді, як Коваленко. І що? В мене таке враження, що вони не розуміли, для чого поїхали на Євро. Вони не відчували, як люди переживали за них, як об’єдналися, як відсунули свої проблеми на другий план, війни. Одне заспокоює, що Росія в такій же ситуації вийшла.

Дружба Коноплянки і Ракицького? Певне підходять один одному за інтересами та й за віком. Ярік – дуже веселий хлопець, може не на камеру, але в житті він любить пожартувати. Ракицький трохи на своїй хвилі, але він шикарний футболіст. Яка в нього передача, який пас! Через це його і беруть в збірну. І навіть те, що гімн не співає, то йому можна простити. Він у цій грі добре себе показав, може навіть краще всіх. Він що винен, що команда перелякана?

Мені подобається Кучер як футболіст. Подобається! Шикарний футболіст, нє? Да, він весь такий кривий, косий, бігає. Але він віддається на полі. Не розумію, чого дві гри його не ставили в основі на Євро. Він простий чоловік. Раз мене Вася Кобін покликав в гості, там ми й пересіклися. Кучер, П’ятов, Кривцов – дуже прості, душевні хлопці. Кучер може й немає техніки, немає того пасу, але на полі він гризе газон.

Я поважаю Мілевського. Раз ми з ним пересіклись на допінг-контролі. Він як хлопець – дуже душевний. Правильно Суркіс сказав: «Это человек с душой, не жадний, для друзей». Він обпалився і все одно позитивно говорить: «Я ні про що не жалію». Так, він протринькав свої гроші, талант, але це фігура у футболі. Він ярко жив, сидів в барі в хлам, з чотирма дівчатами на колінах, бив свої Ferrari на кожному куті. Ясна справа, що до нього завжди буде багато уваги.

У «Карпатах» всім заправляє президент. Ні для кого це не новина. Якщо у Львові півроку ніхто не розумів, хто головний тренер клубу, то чия це проблема? Думаю, що в самому клубі цього також не розуміли. Зараз я не стежу за «Карпатами» взагалі. Усі мої кращі друзі з того старого складу вже пішли, а за тим, що зараз, дивитись не хочеться.

З фанатами підтримую контакт через соцмережі. Якщо до мене пишуть, то відповідаю. То було незабутнє время, коли фанати заряджали на стадіоні «Міша! Міша!». Звідки це все почалось? Кричали спочатку про Васю. Вася поїхав, почали кричати мені. Це було дуже приємно.

Знаю, що став популярним на всю Україну після сюжету на «2+2». Це був момент, коли ми пару ігор підряд програли. Якби виграли, то вийшли б в Лігу Європи, у фінал Кубку і отримали купу грошей. Нам обіцяли за перемогу скажені преміальні. А тут програли на останніх хвилинах. Я виходив злий на всьо, мене труханило, я вже не думав про гроші – фінал Кубку пролетів. А він мене ще запитує: «Може вам до церкви сходити?». І я такий – а йо! І понеслась. А ми реально перед каждою ігрою ходили до церкви. За що нас Бог тоді наказував? Нас дурили в команді. Там завжди був обман. Це не тільки я скажу – спитайте любого. Цей негатив псував загальну ауру і не давав перескочити вище.

Повернення в «Карпати»? (сміється). Як футболіст чи як працівник клубу? Усе залежить від того, з якими людьми працювати. Якщо б я бачив, як дурять футболістів, то напевне протримався там як Яремченко – тиждень, або й менше. Я не звик, що от мені дають зарплату і всьо, треба піджати хвіст і сидіти тихо. Я би хотів приносити користь клубу. Я ж свій, рідний. Але якщо троє хімічать, а четвертий хоче робити нормально, то так працювати неможливо. Як футболіст – то повернувся би на рік. Але зміст? Команда молода, друзів там не залишилось.

Весілля – то наразі болюча тема. У мене є серйозні стосунки, плануємо одружитися, але зараз через всі ці переїзди організувати весілля не вдається. Я можу зробити весілля швидко і на 50 людей, але то не по-людськи. У мене багато друзів, хочу всіх запросити, підготуватись треба. Зробити весілля раз, але на 500 людей. Запрошу Мілошевіча, Тубіча, Федецького, Кобіна. Та багатьох!

Мені йде 33-ий рік. Я вже готовий створити сім’ю. Єдиний мене бере жаль, що мої діти не побачать, як я у футбол грав. От Вася Кобін показував відео, де його малий хапається за екран, коли йде трансляція футболу, бо там тато грає. Але в кожного по-різному. Дай Бог, і діти будуть, і все буде.

Ще одну частину інтерв’ю із Михайлом Кополовцем читайте на «Футбол 24»: «Хачеріді возили, як п’яного після бару. Він мене просто вбив»

Усі Фото та відео: Ігор Хомич.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук