Ми всі маємо несподіваний досвід – у ріал-часі спостерігати вже який день за парадом звільнень чиновників при високих державних посадах. Каталізатором стали кілька корупційних скандалів, які збурили суспільство.
Чимало заяв було написано у різних міністерствах, звільнено кількох голів ОВА, звільнено заступника голови Офісу президента, який відповідав за регіональну політику. Все дуже серйозно.
З юридичного погляду, маємо поважати презумпцію невинуватості. З погляду політичної відповідальності, рішення президента, очевидно, абсолютно правильне, оскільки суспільство вимагало справедливості.
Але чомусь у епіцентрі скандалу всі зосередилися на персоналіях. А в мене питання інше: а як щодо «спадщини», яку залишили по собі відповідні інституції та посадовці?
У цьому контексті найбільше болить питання закону 5655. Його можна вважати дітищем критикованого тепер містобудівного блоку міністерства розвитку громад та територій. На жаль, реформоване міністерство-правонаступник теж підтримало цей закон. Очевидно, не розібралось...
То що – він так і буде у підвішеному стані і чекатиме на нових послідовників? Так не повинно бути. Закон 5655 має піти услід за… своїми творцями і лобістами. Тому що сам по собі породжує корупцію.
Чи може для когось секрет, що закон 5655 приймався під шаленим тиском будівельного лобі та був ухвалений у Верховній Раді лише завдяки 20 голосам ОПЗЖ – фактичних зрадників українського народу, які з незрозумілих причин продовжують засідати в парламенті.
Людей досить легко поміняти одних на інших, але систему ламати важче. І саме корупційну систему узаконує цей документ, адже, з одного боку, надає приватному капіталу невластиві їм функції «самоконтролю», з іншого – максимально централізує всі повноваження (де би ви подумали?) у профільному міністерстві.
Якщо міністерство так глобально дезінфікують від корупції чи можливої корупції, старих впливів чи бозна від чого ще, то логічне питання – навіщо нам залишати таку корупційну бомбу сповільненої дії, як закон 5655. Це як підпалити гніт і чекати, чи шандарахне.
Від самого початку псевдореформа містобудування була корупціогенною. Тобто такою, що породжувала умови, які сприяли вчиненню корупційних дій. І про це офіційно заявило Національне агентство з питань запобігання корупції. Це вже потім почалися «манси» і торги – «щось там врахували, а ви просто не додивились»,«а може, це не така вже й корупційна корупція» і так далі.
Громадські активісти, які на виловлюванні корупції в українському політикумі зуби з’їли, голосно заявили: закон 5655 створює теплу ванну для корупції, вона буде процвітати. Спільнота архітекторів, місцева влада – більшість розуміли і заявляли, що ця псевдореформа породить корупційного монстра, який схоче і зможе заробляти на відбудові країни. У відповідь по-дитячому – самі «корупціонери».
А он воно як обернулося!
Я вже писав, що закон 5655 став токсичним для українського суспільства. Наразі він отруює своїх авторів, лобістів і навіть тих, хто вирішив постояти збоку і почекати, чим це все закінчиться.
Тому повторюся. Єдиним кроком, що зупинить протистояння в суспільстві, збереже підтримку міжнародних партнерів та продовжить реформу децентралізації, є вето президента на цей закон.