Останніми двома місяцями після декількох масштабних рашистських ракетних атак на енергетичні інфраструктури України стало в тренді гостро волати про воєнні злочини путінської Росії власне проти цивільного населення і цивільних об’єктів. Не можуть нічого на фронті, то відіграються на мирних мешканцях. Останні цифри свідчать про те, що 97% від усіх цілей, по яким завдавала ударів Росія за 9 місяців повномасштабної війни, були цивільними об’єктами, а усього до грудня 2022 року було зафіксовано понад 16 тисяч ракетних ударів.
Звісно, треба з приводу цього конче бити на сполох на весь світ і погрожувати Росії новим Нюрнбергом за ці злочини, хоча якщо ми хоча б поверхнево торкнемося історії останніх війн, починаючи принаймні від Першої світової, то побачимо, що всі вони відбувалися не лише на театрах бойових дій, а також у ході цих війн нещадно нищилася цивільна інфраструктура і мільйонами вбивали мирних мешканців, так що у цьому плані нова російсько-українська війна не є чимось особливим. Так було і у Другу світову, і в усіх значних війнах після неї: корейській, в’єтнамській, іракській, афганській, чеченській, сирійській. Хоча наша сьогоднішня війна не є найстрашнішою в історії людства з найбільшими руйнуваннями цивільної інфраструктури, з найбільшими людськими жертвами, українцям, звісно, від цього не легше.
Але для прикладу – у найстрашнішій війні за всю історію людства німецькі нацисти фактично знищили економіку всієї України і вбили близько 8-10 млн українців. У цьому німцям активно допомагав СРСР, підірвавши Хрещатик, Дніпрогес, багато інших об’єктів («щоб не дісталися ворогу»), внаслідок чого гинули тисячі українців. Загалом понад 50 мільйонів жертв у Другій світовій війні (дехто пише до 75 мільйонів) – ці жахливі цифри говорять самі за себе. Якщо ми візьмемо співвідношення жертв військових і цивільного населення у цій війні, то побачимо, що мирних мешканців тоді загинуло 62%, а вояків відповідно 38%.
Для порівняння візьмімо сьогоднішні цифри війни в Україні. За даними Генштабу, наразі загинуло близько 95 тис. рашистів, а несусвітню цифру у 100 тис. нібито загиблих українських вояків, невідомо з якого дива озвучену Урсулою фон дер Ляєн, виправив Михайло Подоляк, назвавши наші військові втрати від 10 до 13 тисяч. За даними ООН, наразі загинуло близько 7 тис. мирних українців. Звісно, що всі ці цифри недосконалі і вони стануть на своє місце після війни, однак поки що спиратимемось лише на офіційні дані.
Отож, від 24 лютого цього року в російсько-українській війні загинуло 108 тис. військових і 7 тис. цивільних осіб, таким чином виходить, що мирних мешканців загинуло всього 6,5% від загальних людських втрат, що майже у 10 разів менше, аніж у Другу світову війну. Не будемо здогадуватись – сподіваємось, аналітики після війни нам це все пояснять, чому рашисти у відсотковому співвідношенні вбили в десять разів (а в абсолютному співвідношенні приблизно у п’ятсот разів) менше мирних мешканців, аніж німецькі нацисти і союзні війська теж, просто усвідомимо цю різницю.
До речі, союзна авіація антигітлерівської коаліції, тобто пілоти дуже правильних Британії і США, за два дні 13-15 лютого 1945 року, коли в цьому не було жодної військово-стратегічної потреби, повністю знищили старовинне німецьке місто Дрезден, вбивши, за різними оцінками, від 22 700 до 250 000 мирних мешканців. Чи часом не була це помста за Ковентрі та інші англійські міста, хто знає? І чи буде колись аналогічна помста за Бучу, Гостомель, Бородянку, Маріуполь, Ізюм?..
Ніхто, до речі, не чув, аби хтось серйозно притягав до якогось міжнародного суду союзницькі країни за воєнні злочини під час Другої світової, тобто за вбивство сотень тисяч, фактично мільйонів мирних німців, як у Дрездені, Гамбурзі чи інших містах, також ніхто не притягав до суду і американців за Хіросіму і Нагасакі. А все тому, що переможців ніколи не судять, це треба затямити й сьогоднішній Україні, і діяти більш рішуче, а Росію, яка неодмінно програє у цій війні, чекатиме новий Нюрнберг і виплата репарацій Україні.
А щодо самих москалів, то звісно ж вони були б щасливі знищити усіх українців, хто б у цьому сумнівався, і вони ж прямо неодноразово офіційно про це оголошували. Та якось їм це не вдається. Повоєнна легенда чи то бувальщина розповідає, що Сталін 1945 року мав намір вивезти всіх українців на Сибір і Далекий Схід, але коли йому сказали, що для цього забракне залізничних вагонів, диктатор нібито облишив свій намір. Наразі окупанти депортували до Росії близько двох мільйонів наших громадян, з них близько 300 тис. дітей. Вони сподіваються на лояльність до себе цих людей і мають намір ними поповнити своє населення, яке масово різко спивається і деградує. А щодо знищення нелояльних до Росії українців, то цей план був задуманий Кремлем ще заздалегідь, решту ж планували прибрати до рук різними методами.
Але все ж їхній головний меседж – просто знищити українців, аби такої нації не існувало на Землі, бо у минулорічній вікопомній статті Путіна про «один народ» ясніше ясного виступає ідея: якщо існує «один народ», то для іншого народу місця немає, «Болівар не винесе двох». І хто ж цей зайвий народ із двох, може росіяни? Та ні, ви жартуєте, це стовідсотково українці. Хто визнає себе причетним до росіян, виживе, хто ні – буде знищений. У день вторгнення 24 лютого Путін грізно заявив: хто буде втручатися у його дії щодо України, тому буде непереливки. Це, як писав Пушкін, «суперечка слов’ян між собою», це наша, російська сфера впливу, на двадцять-тридцять років ми її втратили, а зараз відновлюємо.
Утім XXI століття – не XX, килимові бомбардування на кшталт Дрездена нині нездійсненна мрія, хоча рашисти спочатку опробовували цей метод, скидаючи півтонні бомби з літаків на Чернігів чи харківську Салтівку. Деякі полонені російські льотчики клеїли дурня, що їм сказали, нібито міста, які вони бомбардують, пусті, деякі визнавали свої злочини. Вочевидь, через провал божевільної путінської ідеї «Київ за два дні, парад на Хрещатику і зустріч із квітами», навіжений диктатор наказав знищувати українців, як помсту за таку неочікувану нелояльність до загарбників. Була обрана стратегія страху, тобто терору, яка характерна для дій кримінальників, але яка, проте, дуже й дуже малоефективна.
Здається, за один ракетний обстріл рашистів рекордна кількість вбитих українців – це селище Десна Чернігівської області – 87 загиблих. Залізничний вокзал у Краматорську, торгівельний центр у Кременчуці, центр міста у Вінниці, Часів Яр, Чаплине… – це те, що одразу спадає на думку, важко це все перелічувати і про це згадувати, але якщо б навіть щодня ставалися такі ракетні обстріли з такою кількістю жертв, то знищити усіх українців Росія спромоглася б за 10 тисяч років, і то за умови, що за цей час жоден українець не народиться на світ.
Убити всіх українців, чи навіть якусь значну їх частину – марні мрії для Кремля, завдяки героїчному спротиву нашого війська і всього українського народу. А рашистів треба знищувати так, як заповідав найвизначніший з усіх росіян – Лев Толстой, бо вони навіть на ненависть не заслуговують, цих російських псів не можна взагалі визнавати за людей, їх треба просто методично вбивати, як щурів, вовків і отруйних павуків, радить нам цілком слушно Лев Миколайович.