1941 року антигітлерівська коаліція отримала важливу підтримку проти військової машини Третього Райху, яка здобувала перемогу за перемогою на фронтах Другої світової війни. Нею стала практично необмежена матеріально-технічна допомога США, що передбачала погашення рахунків уже після перемоги над нацизмом. «Лендліз» буквально означав позику або оренду військового обладнання, але насправді йшлося про майже повне постачання всього, чого потребували воюючі країни, – від боєприпасів, обмундирування і транспорту до продовольства, нафти і зерна. Канада також мала аналогічну програму для країн коаліції, хоч і в менших масштабах. Вона називалася Mutual Aid, тобто «Взаємодопомога».
Як це працює
Лендліз не є постачанням військових боєприпасів та сировини як таких. Це механізм оптимізації паперової роботи для максимального скорочення і спрощення поставок, суто адміністративно-правовий механізм їх оплати коштом платників податків США, які не давали прямої згоди, а хіба рамково, опосередковано погодилися на це через своїх представників у Конгресі.
Нині цей механізм задіяно вже вдруге в історії США.
Демократія як така – досить інертне явище, майже шкідливе в умовах реальної війни або перед глобальною загрозою неконвенційної зброї. Згідно з основним принципом американської демократії, за яким немає податків без представництва, важливі рішення вимагають офіційної згоди електорату, що означає тривалі громадські слухання та суворе дотримання процедур. Цей механізм чудово працює в мирний час.
На відміну від цього, через Закон про лендліз Конгрес делегує президентові США виняткове (!) право використовувати кошти платників податків для прямої закупівлі амуніції для країн, здатних ефективно протистояти системним загрозам демократії.
І 80 років тому, і сьогодні йдеться про безпеку американської демократії. Президент Франклін Делано Рузвельт одного разу пояснив це на прикладі садового шланга, який хороший фермер повинен дати своєму сусідові, щоб той загасив свою пожежу, бо якщо сусід не має коштів для подолання лиха, вогонь знищить не тільки його власність, а й усе навколо. Це переконало американський електорат.
Зараз ми спостерігаємо поновлення дії закону, який тимчасово усуває всі бюрократичні перешкоди для закупівлі зброї та інших ресурсів для України, бо рівень загрози, яку Кремль становить для світової демократії сьогодні, Конгрес оцінює на рівні загрози, яку 80 років тому представляла нацистська Німеччина. Важливість цього рішення важко переоцінити.
Документ, підписаний президентом Джо Байденом 9 травня 2022 року, має пряму назву «Закон про підтримку демократії в Україні». Зрештою, протистояння України путінському неоімперіалізму, який прагне переглянути наслідки «холодної війни», з усіма її гібридними й неконвенційними загрозами, розглядається в США як гарантія виживання глобальної демократичної системи цінностей та американської демократії зокрема.
Як і під час президентства Рузвельта, Конгрес надав Байдену максимально можливе дерегулювання фінансових процедур та усунення всієї можливої бюрократичної тяганини в процесі забезпечення України зброєю, необхідною для досягнення перемоги, а не тільки зупинення наступу, як у перші тижні війни.
Відповідно до Закону про лендліз, оплату за постачання критично важливих матеріалів Україні відтерміновано до закінчення бойових дій, включно з невикористаною амуніцією, які Україна вирішить залишити у своєму розпорядженні.
Хоча в січні 2022 року український уряд звернувся до США з проханням відновити програму лендлізу для України, реальні дії та кроки з юридичного оформлення угоди було вжито лише після поразки російської армії під Києвом, Харковом та Черніговом у березні. Адже потрібно було переконати Конгрес у тому, що деморалізовані війська союзника не кинуть зброї й іншої матеріальної допомоги і вона не потрапить до рук ворога. Йшлося, звісно, про те, щоб уникнути повтору того, що сталося 2021 року, коли новітні зразки західної військової техніки без бою потрапили до рук талібів в Афганістані.
Раніше запровадження цього механізму було малоймовірним, оскільки, за даними західної розвідки, російська армія мала взяти під контроль українську столицю протягом 72 годин і повністю зламати опір української армії протягом наступних 24 годин. Джерела таких розвідувальних висновків мають стати предметом окремого аналізу після завершення активної фази бойових дій в Україні.
Якби не було лендлізу
Зрівноваження сил СРСР та Третього Райху було необхідне для запуску першого лендлізу на Східному фронті. Це сталося лише взимку 1942 року внаслідок тактичної перемоги під Москвою. Водночас союзники розуміли, що, незважаючи на провал операції «Тайфун» вермахту, співвідношення ресурсів між СРСР та Третім Райхом на початку 1942-го було несприятливим для радянської армії. Вона змогла скувати основні наступальні сили групи армій «Центр» під Сталінградом, але на решті ділянок фронту нерідко на двох солдатів припадала одна гвинтівка. Іноді це відбувалося через прорахунки напрочуд неефективної логістики радянської армії, іноді – внаслідок знищення Люфтваффе складів з амуніцією.
Розрахунки німецького військового командування виявилися правильними: без зброї, пального та транспортних засобів радянська армія втратила б ініціативу навіть в обороні, не кажучи вже про контрнаступальні дії. Але – як і 2022 року – агресор не врахував рішучості союзників з антигітлерівської коаліції, які вирішили відкрити де-факто другий фронт – матеріально-технічний.
Історія не любить умовного способу, але ми можемо уявити, до чого призвела б криза на Східному фронті, якби не лендліз. У 1960-х роках у СРСР обмеженим тиражем було видано мемуари маршала Бориса Шапошникова. У цьому виданні цензура дивом пропустила уривок із досить критичною оцінкою фактичного стану матеріально-технічного забезпечення Червоної армії на початку війни із Третім Райхом. Якби не допомога союзників, до кінця 1942 року СРСР довелося б воювати лише гвинтівками та харчуватися переважно кормом для тварин – особливо після повної окупації України та Північного Кавказу наприкінці 1941 року, заощаджувати хліб та консерви на зиму. У другому виданні цих мемуарів у 1970-х роках цей та багато інших уривків було видалено, хоча рідкісні екземпляри першого видання все ще збереглися. На початку нашого століття в Росії була спроба перевидати ці мемуари в їх первісному варіанті, але щось завадило цьому.
Історики, такі як росіянин Марк Солонін та американці Стівен Бродберрі та Марк Гаррісон, дійшли аналогічних зі Шапошниковим висновків. За їхніми оцінками, через брак високооктанового бензину радянські літаки мали припинити польоти до кінця 1942 року – на складах, розташованих далі від лінії фронту, не вистачило б палива. Аналогічно через критичну нестачу мастильних матеріалів радянські танки, які на той час були головною рушійною силою контрнаступу, стали б цілковито знерухомленими.
Не менш серйозною проблемою в СРСР був брак кольорових металів, необхідних для виробництва боєприпасів. Із цієї причини радянські гвинтівки та кулемети мали остаточно припинити вогонь наприкінці 1943 року.
Своєю чергою, поширений сепсис, викликаний відсутністю напівсинтетичного пеніциліну, призвів би до загибелі близько 60% особового складу Червоної армії, що унеможливило б навіть проведення оборонної кампанії, не кажучи вже про контрнаступ.
Історики наводять безліч інших критичних чинників, які могли б призвести до беззастережної перемоги Третього Райху на Східному фронті, якби Радянський Союз не почав отримувати мільйони тонн військових, медичних та гуманітарних вантажів зі США, Канади, Австралії та інших союзників уже взимку 1942 року. Вони не тільки схилили ситуацію на Східному фронті на користь СРСР, а й дозволили завершити війну капітуляцією Третього Райху, незважаючи на грубу некомпетентність радянського командування та злочинність репресивної системи.
Масштаб допомоги
Уже навесні 1942 року три чверті продовольчих запасів Червоної армії складалися з американської тушонки та інших висококалорійних консервів, які доставлялися морем через Арктику в Архангельськ і через Сибір та Урал з Владивостока. Консерви з лендлізу становили 480% національного виробництва пайків для солдатів. Моя мати згадує, що ще на початку 1950-х в Одесі їх можна було купити або обміняти на Привозі, головному міському базарі, який працював без зайвого регулювання.
Проте найважливішим було постачання СРСР матеріально-технічними ресурсами та сировиною. Навіть згідно з офіційною, багато в чому закамуфльованою, статистикою, постачання міді (необхідної для виробництва снарядів) за лендлізом становило 76% від радянського виробництва, алюмінію, що повністю використовувався у виробництві військових літаків, – 176%, олова – 223%, а вовни, з якої шили одяг для Червоної армії, – 102%.
Понад половина вибухових речовин, що використовувалися радянською армією під час війни, – майже 300 тис. тонн – прибуло в конвоях від західних союзників. Тільки через Арктику союзники доставили до СРСР понад 4 млн тонн найважливіших військових та гуманітарних вантажів. 7,4 млн тонн сировини прибуло через Тихий океан. Через порти Перської затоки було перевезено понад 4 млн тонн.
Щоб збільшити пропускну здатність залізниць на Близькому Сході, контрольованому союзниками, промисловий велетень General Motors побудував в Ірані два заводи з виробництва вантажівок Studebaker та джипів Dodge та Willys – єдиних двовісних автомобілів Червоної армії. Більше того, це були найкращі артилерійські тягачі в СРСР до середини 1960-х років. Щоб забезпечити постачання нафти на Бакинський нафтопереробний завод, союзники всього за три місяці протягли два трубопроводи завдовжки понад 800 км від Перської затоки через Іран.
Усього СРСР отримав 447 785 автомобілів, що становило 33% від загального фронтового парку, включно з трофейною технікою. За всю війну радянська автомобільна промисловість випустила з конвеєрів лише 265 тис. автомобілів, якість яких залишала бажати кращого і коштувала найголовнішого – життя солдатів. США поставили військові вантажівки, здатні виконувати свої функції у фронтових умовах, із протимінною бронею та всепогодними шинами. А СРСР виробляв тільки господарські машини, переобладнані для військових потреб.
Тактична перевага на Східному фронті була б неможливою без ефективного залізничного транспорту. У рамках лендлізу Радянський Союз отримав 1900 паротягів і 66 дизель-електричних локомотивів, тоді як під час війни він сам виробив 92 локомотиви. Шляхами від Уралу до Ельби пройшло 11 075 вагонів, поставлених за програмою лендлізу, що у 12 разів перевищувало власне виробництво СРСР.
До кінця війни Червона армія проводила наступальні операції високою, невиправданою ціною, що обчислювалася в житті солдатів. Але вона була б ще вищою, якби не повітряне прикриття, що забезпечується літаками, включно з найкращою машиною війни – Bell P-39 Airacobra. СРСР отримав понад половину з 9500 Airacobra, вироблених США під час війни. До цього також треба додати бомбардувальники Tomahawk, Kittyhawk, Kingcobra, Thunderbolt, Boston, Mitchell та британські винищувачі-перехоплювачі Spitfire та Hurricane. Навесні 1945 року ці машини становили майже третину всього повітряного флоту Червоної армії.
Зрозуміло, усі ці машини заправлялися тільки бензином по лендлізу, оскільки в СРСР не вироблялося паливо відповідного стандарту з необхідним октановим числом. До того ж союзники знищили основну частину сил Люфтваффе на Західному фронті, так само як сьогодні вояки в Маріуполі стримують основні наступальні сили Росії на Донбасі. Саме на західноєвропейський театр військових дій Другої світової війни припало 72% усіх втрат авіації Третього Райху, що значно скоротило матеріально-технічні втрати СРСР на Східному фронті.
Важко переоцінити внесок союзників у забезпечення морського сполучення. За лендлізом СРСР отримав понад 2500 суден, включно з трьома криголамами, що становило третину радянського військового та цивільного флоту. Слід також пам'ятати, що десятки суден з обладнанням та гуманітарними вантажами союзників були втрачені у водах Атлантики внаслідок атак німецького флоту. Найтрагічнішим був 1942 рік, коли з 256 суден 63 затонули, прямуючи до берегів СРСР. Але це не зупинило союзників.
Ціна позики
Загальна вартість позики США всім країнам, які воювали, – Великобританії, СРСР, Франції та Китаю – становила, за оцінками 1940-х років, трохи більше 50 млрд доларів. Цю ціну можна порівняти із 60 тис. тонн золота. Чи можете ви уявити тонну золота? Це вага квадратного метра золотих зливків завтовшки близько 5 см. А 60 тис. тонн?
Для порівняння, вся програма «Мангеттен», від її винаходу, випробувань на полігоні до виробництва ядерної зброї в першій половині 1940-х років, коштувала близько 2 млрд доларів.
У 1947 році, з урахуванням зворотного ленд лізу, тобто постачання марганцевої руди, платини та деревини зі СРСР до США, загальний борг Москви оцінювався у 2,6 млрд доларів, але наступного року він був скорочений удвічі. Сталін, однак, не поспішав платити, навіть коли 1951 року США погодилися знизити суму боргу до 800 млн доларів.
Раніше чи пізніше необхідність платити за кредитом стала однією з причин ескалації західноберлінського конфлікту в 1949 році і наступного початку «холодної війни». Сталін не збирався платити класовим ворогам. У той час СРСР все ще використовував багато промислових машин, взятих за лендлізом, які повинні були бути повернуті США після закінчення терміну дії угоди.
СРСР був змушений погодитися на офіційну реструктуризацію боргу лише в 1972 році, але після внесення двох траншів по 48 млн доларів він знову відмовився від угоди. Велика Британія – ще один одержувач лендлізу – остаточно розрахувалася за військові поставки лише у 2006-му; її борг становив 31,4 млрд доларів.
Сьогоднішня місія
«Відновлення закону про лендліз, безсумнівно, є важливим посиланням на символи, використані союзниками у боротьбі з нацистами. Сполучені Штати дають зрозуміти, що гітлерівський нацизм і путінський расизм – це та сама ракова пухлина, боротьба з якою повинна ґрунтуватися на мобілізації безпрецедентних ресурсів», – сказав генерал Кирило Буданов, керівник української розвідки.
«Ми дуже довіряємо Україні та її військам, які за допомогою цієї зброї кують перемогу для всього демократичного світу», – підсумувала спікерка Палати представників Конгресу США Ненсі Пелосі.
«Українці довели свою виняткову боєздатність і стійкість перед російською агресією. І враховуючи наші ресурси, ми можемо допомогти надати всі необхідні ресурси для стримування Путіна доти, доки ціна його кривавої війни не стане для нього занадто високою», – наголосив конгресмен Адам Шіфф, який займається питаннями розвідки. І це ще раз ставить нинішню українську війну в контекст російської загрози всьому демократичному світу.
Переклад з польської
Текст опубліковано у межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Попередні статті проєкту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут
Оригінальна назва статті: Amerykanie uwierzyli, że Ukraina wygra wojnę