Між Москвою і Києвом

У Придністров'ї нещодавно вибухнув «касетний скандал», який багатьох змусив замислитися над питанням: кого насправді підтримує Тирасполь в українсько-російському конфлікті.

У липні на світ Божий виплили записи розмов придністровського міністра внутрішніх справ Геннадія Кузмічьова і заступника командувача Регіонального командування Південної прикордонної служби України Володимира Горожанкіна.

 Стрічка за стрічкою…

Український офіцер намагався з'ясувати, чи загрожує Україні провокація або агресія з території Придністров'я. Готовий до співпраці  придністровський міністр щиро запевнив, що у псевдодержаві все спокійно, все перебуває під контролем, тож Києву не варто ні за що переживати. Більше того, Кузмічьов запрошував Горожанкіна відвідати Придністров'я, аби на власні очі переконатися, яка там панує ситуація.

У розмові з'явилися до того ж два цікаві моменти. По-перше, досить несподіваною виявилася точка зору придністровського міністра щодо місцевого «Черноморского казачего войска». Кузмічьов, не вибираючи слів, назвав казаків «бандою п’яничок», на котрих однозначно не можна покладатися. По-друге, коментуючи особу Володимира Антюфеєва – творця, а згодом і міністра служби безпеки  Придністров'я (на чолі міністерства він перебував протягом усього періоду правління попереднього президента  Ігоря Смірнова), а тепер «віце-прем'єра» так званої «Донецької народної республіки».

Кузмічьов переконував українського співрозмовника, щоб  у разі захоплення Антюфеєва його бажано передати придністровській стороні, аби притягнути його до судової відповідальності. Не секрет, що Антюфеєв перебуває у серйозному конфлікті з чинним президентом Придністровської Молдавської Республіки Євгеном Шевчуком. Той факт, що чинна влада ПМР ставить особистий  конфлікт понад інтереси «повстанців, котрі воюють з націонал-фашистами», викликав шок у великої частини мешканців Придністров'я. Зразу ж було відзначено, що Тирасполь так досі й не визнав «Донецьку народну Республіку» і «Луганську народну Республіку»  (попри те, що одне й друге утворення зверталися до ПМР з відповідним проханням).

Кремлівські револьверні двері

Недавно російська інформаційна агенція ИА REX поінформувала, що Кузмічьов як дуже близький співробітник президента Шевчука зустрівся з українським олігархом і губернатором Дніпропетровської області Ігорем Коломойським. На зустрічі Коломойський нібито подякував ПМР за лояльність до української влади.

Важко оцінити, наскільки правдивою була ця інформація – Тирасполь заперечував сам факт такої зустрічі і назвав публікацію  спробою посварити союзників і загострити соціальну ситуацію в Придністров'ї. Цікаво, що агенція ИА REX належить колишньому раднику президента Путіна і політтехнологові Модесту Колєрову, котрий підтримав Шевчука під час президентської кампанії, зокрема й фінансово. Та з часом між ними виник конфлікт, водночас значно знизилися впливи Колєрова у Москві (міністр закордонних справ ПМР Ніна Штанскі стверджує, що перед цією людиною у Кремлі вже закриті всі двері).

Безсумнівно, ми маємо справу з інформаційною війною, мета якої – послабити позиції президента Шевчука. Для цього йому традиційно закидають надмірну проукраїнськість. Опоненти Шевчука постійно дорікають йому, що він є випускником Дипломатичної академії в Києві. А це у поєднанні з українським походженням нібито засвідчує пріоритетність для нього інтересів Києва над інтересами Москви.

Опозиційні інтернет-портали пишуть також, що нинішня політична еліта ПМР бачить псевдодержаву радше частиною «проекту Україна», аніж «великої Росії». Тоді як більшість придністровського соціуму сприймає Росію як «великую родину».

Записані розмови Кузмічьова з Горожанкіним – не підробка, проте залишається відкритим запитання, хто подбав про те, щоб записи почув увесь світ. З’являються припущення, що за цим можуть стояти внутрішні супротивники президента Придністров'я (хоча вони не виглядають достатньо сильними) або навіть молдовська розвідка. Наразі ми знаємо недостатньо, аби дати точну відповідь на запитання, кому потрібно послабити позиції Шевчука.

 Слова словами, життя життям

Основним, проте, є інше запитання: то чи стоїть команда президента Шевчука ближче до Києва, ніж до Москви? Негативну відповідь на нього дає вже хоча б офіційна риторика влади, а також факт дружньої зустрічі придністровського президента з віце-прем’єром Російської Федерації і спеціальним представником у справах Придністров'я Дмитром Рогозіним. Зразу ж після спалаху «касетного скандалу» вони зустрілися не будь-де, а в Криму, щоб обговорити російсько-придністровську співпрацю на найближчі місяці. Потім ця пара здійснила «прогулянку» Росією, під час якої відвідала зокрема завод з виробництва атомних підводних човнів. І все це відбувалося в атмосфері дружби й тісної співпраці.

Та все ж варто визнати, що Придністров'я наразі провадить відносно конструктивну політику щодо нинішньої влади в Києві. Придністровські політики реалістично дивляться на ситуацію в регіоні і усвідомлюють, що конфлікт в Україні рано чи пізно закінчиться. З огляду на географічне розташування гострий конфлікт з Києвом мав би катастрофічні наслідки і для економіки Придністров'я, і для інтересів місцевої бізнес-еліти.

Попри офіційну риторику Тирасполя, за якою Україна і Молдова вже приступили до реалізації економічної блокади ПМР, торговельні відносини з цими країнами досі тривають і залишаються основою економіки Придністров'я (поряд зі субсидіями з Росії). Тож виглядає на те, що придністровська еліта чітко усвідомлює: «національна ідея» (так тут називають інтеграцію з Євразійським союзом) і «русский мир» – це одне, а щоденні бізнесові інтереси – це зовсім інше.

Двоє на одного

Після більш ніж двадцяти років функціонування псевдодержави його суспільство й еліта, безсумнівно, набули власної суб'єктності. Придністров'я, як і раніше, залежить від російської економічної допомоги та політичного захисту, і тамтешнє суспільство розглядається як частина «російської цивілізації».

Однак динаміка внутрішніх процесів призводить до того, що в Тирасполі намагаються пильнувати свої інтереси, які не завжди є повністю сумісними з інтересами Москви. Останнім часом це також зауважує російський політолог Сергій Маркедонов. У своєму тексті на порталі Foreiginpolicy.ru він зазначив, що Придністров'я, на відміну від інших невизнаних країв, не повністю розірвало стосунки з материнською державою, тобто  Молдовою. Це стосується, перш за все, економічних зв'язків. Маркедонов стверджує: «По-різному можна оцінювати шанси Придністров'я. Можна розглядати його як форпост «русского мира», «чорну діру» або «агента Кремля». Не варто, однак, ігнорувати внутрішню динаміку ПМР і людей, котрі там мешкають. Саме вони, а не стратеги Вашингтона чи Москви, будуватимуть своє життя на цій землі».

Спостерігаючи за Придністров'ям, можна побачити, що настрій місцевого населення ближчий до стратегії Москви, ніж інтереси придністровської політичної еліти. З одного боку, це дає Росії потужний вплив на владу ПМР: складно керувати псевдодержавою, конфліктуючи одночасно і  з власним суспільством, і з Москвою. З іншого боку, виглядає, що Тирасполю досі вдається знаходити золоту середину між власними інтересами і стратегією свого покровителя. Москва також, мабуть, розуміє, що ПМР, аби функціонувати, мусить собі дозволяти час до часу «походи наліво».

Однак може виявитися, що останні кілька місяців так сильно змінили політичну ситуацію в регіоні, що консенсус, який досі існував, доведеться піддати серйозній верифікації.

Переклав з польської Любко Петренко

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом „Nowa Europa Wschodnia”. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним.

Оригінал статі: Między Moskwą i Kijowem